Якщо Марґарет Тетчер прославилася як Залізна Леді, то Даля Грибаускайте — як Сталева Магнолія. Волелюбна, прямолінійна, справедлива, з блискавичною реакцією і впевненим голосом — такою запам’ятали литовську президентку.
Чому Даля Грибаускайте відмовилася пити шампанське з Обамою? (як раз дізнаєтеся з цього уривка на Kyiv Daily) Як вона протистояла енергетичному тиску Росії й не вітала Путіна з каденцією? Як «захистила» Німеччину й змогла переконати у зворотному Трампа?
Дайва Ульбінайте. «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» К.: Наш Формат, 2021, 256 ст.
Уривок
IX розділ
НІХТО НЕ СТУСАТИМЕ ЛИТВУ
Ніхто не стусатиме Литву — ні Росія, ні Америка. Не треба вважати себе маленькими. Ми такі, і ми настільки великі, наскільки здатні діяти, як великі, поважні та гідні. І саме так нас сприймають та бачать інші. Адже все залежить від нашої самоповаги та самооцінки.
Невипите шампанське Обами
9 квітня 2010 року в Празі був організований обід президента США Барака Обами разом з лідерами країн Центральної та Східної Європи. Тоді Обома загорівся бажанням «перезавантажити» стосунки з Росією і на тому обіді мав проінформувати про заплановані зміни у протиракетній протиповітряній обороні, бо напередодні, 8 квітня, президенти США і Росії Барак Обама і Дмитро Медведєв домовилися зменшити арсенали ядерних держав. Того дня у Празі про це був підписаний договір.
У той час президентка Литви Даля Грибаускайте у Вільнюсі обідала з президентом Польщі Лехом Качинським, якого не запросили на обід Барака Обами, а сама президентка відмовилася від іменного запрошення президента США, і представляти Литву замість себе відправила до Праги прем’єр-міністра Андрюса Кубілюса.
Публічний простір завирував: це ганьба, двосторонні стосунки Литви і США на найвищому рівні більше неможливі, ми втратимо союзників — прогнозували оглядачі. Литва неочікувано «скинула маленьку бомбу»; така поведінка президентки Литви, що в сто разів менша за США, «продемонструвала дивну самовпевненість, навіть і за литовськими стандартам», — цитував дипломатичні джерела престижний щотижневик ділових, фінансових, економічних і політичних новин Об’єднаного Королівства The Economist, який зробив висновок, нібито квітнева зустріч у Празі 2010 року показала, що стосунки США з Центральною Європою досі отіняють проблеми. На думку The Economist, дні інстинктивного «атлантизму» в регіоні вже завершилися, і це показала гордовита постава президентки Литви, чого колись навіть неможливо було уявити. «Тепер вона зможе потрапити до Білого дому лише як туристка», — пророкував оглядач щотижневика The Economist Едвард Лукас. А в інтерв’ю для литовського агентства новин ELTA 14 січня 2011 року він прямо в очі сказав:
З огляду на те, що адміністрація США зробила для цього регіону, вам слід замовкнути і бути вдячними. Я не можу повірити, що литовські політики цього не усвідомлюють, і це набагато більше, ніж невдячність. Литву бачили як найкращу товаришку Сполучених Штатів Америки. Валдас Адамкус для цього доклав дуже багато зусиль. Тепер це здається проблемою. Гарно попрацювали, пані Грибаускайте!
На запитання, якою, на його думку, буде реакція США, Лукас, не вагаючись, відповів: «Ігнорування!»
Радники та міністр закордонних справ хапалися за голову. Всі вони зробили б по-іншому — поїхали б на той обід задля незмінних інтересів держави, щоб мати спокій, і не пропустили б нагоди промовчати. Однак їхні аргументи, що Польща і США — наші стратегічні партнери, що через це необхідно поступатися, не переконали президентку. «Скажу відверто, я сприймав скептично її рішення і не вважав, що саме такими вони мають бути. Втім, це її рішення і президентка взяла на себе відповідальність. Час показав, на чиєму боці правда. Як з’ясувалось, у багатьох випадках мала рацію вона. Тому і тут ми не мали на що скаржитися», — так через багато років Лінас Лінкявічюс згадує скандальні весняні події 2010 року.
Як потім з’ясувалося, США, намагаючись оживити свої стосунки з Росією, спробували запропонувати Грибаускайте цукерку. Велику і загрозливу для нашої безпеки та довгострокового становища цукерку.
Це був початок роботи адміністрації Обами, так назване «перезавантаження» з Росією, і президентка, з її слів, володіла певною конфіденційною інформацією про те, що одна з пропозицій нової адміністрації США в дискусії з Росією є залишити повітряну оборону країн Балтії в сірій зоні. Практично це означало, що нас віддавали протиракетній обороні Росії. І таке — після шести років членства в НАТО! Без жодних сумнівів, Грибаускайте це обурило. Тому її відмова від запрошення до Праги була виразом її протесту. Так само протестував і президент Польщі Лех Качинський. «Під час тієї зустрічі у Празі він приїхав до Вільнюса, за чотири дні до своєї загибелі. Ми з ним однаково оцінювали ситуацію з «перезавантаженням». Це могло статися ціною нашої — країн регіону Балтії та частини Польщі — захищеності, яку збиралася заплатити нова адміністрація США. І без жодних сумнівів, я взяла вогонь на себе».
Ми не могли тоді цього сказати публічно. Однак на зустрічах з президенткою off the record журналісти й оглядачі були проінформовані про справжню причину, чому вона не поїхала до Праги. «Мені було відомо те, про що я не могла сказати публічно, те, чого не могли знати інші. Я повністю розумію, чому люди осудили мене, але я не могла пояснити, — згадує Даля Грибаускайте. — Тепер лише можу сказати, якщо ми будемо безликими, як у політиці, так і в міжнародній дипломатії, і тільки слухняно виконуватимемо вказівки, ми станемо ніким на світовій мапі. Всі, і радники теж, були перелякані,оскільки вперше ми вчинили опір партнерам і не дозволили витирати об нас ноги. Так і має бути — не можемо допустити, щоб нас не поважали, оскільки ми поважаємо своїх партнерів. Це головне кредо мого президенства».
Дарюс Семашка теж оббив пороги президентки, намагаючись її переконати в тому, що потрібно їхати до Обами, але згодом визнав — це було правильне і далекоглядне рішення, яке подалі визначило те, що Росію не впустили до нашого повітряного простору. «Тому вона і є президенткою!» — каже Семашка. Такі люди і стають лідерами найвищого рівня, бо в критичну мить здатні на правильні рішення. Хоча на той момент такі кроки дорого коштують, однак вони мурують підвалини, на котрі можна опиратися і далі ухвалювати інші важливі для нашої країни рішення.
Хоча і знала, що без пояснень причин свого рішення, вона не уникне критики, президентка жодного публічного осуду президенту Бараку Обамі не показала, бо така поведінка стала б публічним ляпасом США. Для стороннього ока — для інших країн — поїздка очільника уряду на ту зустріч була цілком прийнятним кроком, оскільки туди і приїхали переважно прем’єри. Ця історія була роздута більше в самій Литві, і ганьбою її вважали лише свої. З іншого боку, нашій могутній партнерці був посланий дуже чіткий сигнал: ви нам відверто і прозоро не кажете, про що ви домовилися з росіянами, і в нас виникають певні питання, тому ми не хочемо a priori показувати, що ми це підтримуємо.
Ми, радники, теж хвилювалися про те, як після такої «ганьби» зустрічатися з Бараком Обамою, але президентка з цього приводу не мала жодних комплексів. Вона знала, що чинить правильно, захищаючи інтереси Литви. Це було питання нашої екзистенції, і Америка це сприйняла правильно. Грибаускайте казала, що ні Обама, ні інші керівники США ніколи більше не нагадували про цю історію. США і надалі довіряли Литві, і Грибаускайте ніколи не поверталася до цього питання. Зі слів президентки, це ми самі дещо по-провінційному себе оцінювали, надали цьому надто велике значення, намагалися себе критикувати, але то було радше виразом наших внутрішніх комплексів.
Про те, що дипломатія не має бути сірою, Грибаускайте повторювала з 1993 року, коли почала працювати у міністерстві закордонних справ. Сірих дипломатів ніхто не помічає, і вони не мають жодного впливу на двосторонні відносини. Вона завжди висловлювалася проти безликої дипломатії. Така позиція президентки визначила те, що 19 листопада 2010 року на саміті НАТО у Лісабоні, де обговорювали нову стратегічну концепцію, що передбачала різні загрози та засоби захисту від них, не ухвалили рішення про допуск Росії до системи протиракетної оборони НАТО. Втім, до того наші дипломати мали витримати чималий тиск.
Дарюс Семашка згадує, що на попередніх переговорах до лісабонської зустрічі глав країн НАТО, багато наших партнерів, і найперше американці, чинили сильний тиск на всіх, щоб прийняти Росію, і надати їй певну роль у новій архітектурі протиракетної оборони. Наша позиція була протилежною — Росія не може і не має стати частиною цієї системи. За два дні до саміту в Лісабоні опівночі Дарюсу Семашці подзвонив посол
Великої Британії та почав розпитувати, чому наш представник і переговорник у Брюсселі — заступник посла, теперішній представник Литви при НАТО Вітаутас Лешкявічюс — не йде на поступки з цього питання. Йому роз’яснили, що наш представник у Брюсселі має прямі вказівки від президентки Литви, а президентка дуже добре, до найменших подробиць знає, що відбувається у Брюсселі. Зранку ще забіг заступник очільника посольства США поговорити з іншим радником президентки Міндаугасом Жичкусом, а за годину позицію Литви у Брюсселі погодили!
«А тоді мені самому довелося стати свідком миті, коли на саміті глав країн НАТО в Лісабоні тодішній президент Росії Дмитро Медведєв під час вечері спробував ще раз порушити це питання, і Барак Обама, було помітно, як глянув на нас — на делегацію Литви, — згадує Дарюс Семашка. — Я підскочив до президентки із запискою, а вона лише показала мені знаком — я все знаю, ти не втручайся. Цей жест побачив Обама і, не дозволивши почати дискусію з цього приводу, сказав Медведєву: «Дмитре, це питання варто розглядати окремо: ми альянс, і це наша внутрішня справа. Ми з вами співпрацюватимемо і вас інформуватимемо».
Два роки по тому, 30 серпня 2013 року, президентка зустрілася у Білому Домі з Бараком Обамою. Не як туристка, а як рівноцінна партнерка. Відносини президентки з президентом США були чудові: «Він дуже освічена, культурна, інтелектуальна людина, і з ним справді було приємно спілкуватися».
Близьким другом президентки, а також Литви став віцепрезидент США Джо Байден, який дуже добре розумівся на ситуації з безпекою нашого регіону. Держсекретарка США Гілларі Клінтон навідувала Литву навіть кілька разів. Вона дбала про енергетичну безпеку, схоже з позиції Литви оцінювала загрози і багато нам допомогла у гарантуванні безпеки.
Відвертість і щирість та чітка, тверда позиція забезпечила Литві та всьому регіону ще більше конкретних і реальних гарантій безпеки: у 2014 році для зміцнення місії повітряної поліції в країнах Балтії США прислали шість додаткових винищувачів F-15; реагуючи на агресію Росії в Україні та окупацію Криму, Вашингтон прислав роту сухопутних військ, а НАТО — групу кораблів постійної готовності з мінної протидії.
Даля quote
Брюсселю, який звик до багатослів’я та пустих, часто-густо нудних і виснажливих виступів, короткий та чіткий виступ Далі Грибаускайте було відкриттям. Добре обмірковані слова вражали не лише журналістів, вони змушували прислуховуватися і лідерів Європейського Союзу. Президентка цим користувалася.
«Краще казати прямо, тим паче, що я нечасто брала слово, тільки тоді, коли це було потрібно, особливо на Заході. Вартість кожного мого слова була висока, бо я не розкидалася ним даремно, тому кожне слово мало великий зміст. Отож навіть журналісти на Заході мене називають no nonsense speaking («не каже дурниць»). Ось така моя характеристика. Можливо, коли я почала працювати комісаркою, багатьох це дивувало, проте від нових країн-членів багато хто говорив прямолінійно. Ми не вдавалися до барокового пишномовства та всіляких люб’язностей, а говорили просто і по суті. Це визначає і особистість — коли не загортаєш слів у вату, кажеш прямо, чого треба. І тобі починають довіряти. Знають, що твоє слово не пусте, а з великим змістовим зарядом».
Ще 2009 року, одразу після виборів, іноземні журналісти за твердий характер прозвали президентку литовською Залізною леді, а за внутрішню силу та схожість на героїнь популярного кінофільму 1989 року — Сталевою магнолією, тому протягом обох каденцій Грибаускайте не бракувало уваги від міжнародних ЗМІ. Прізвиська її не дратували, вона навіть зізналася, що вирощує в себе білу кущову магнолію.
Найвпливовіша світова преса, у тому числі й британський The Economist, звернула увагу на гострий розум і прозорливість литовської Сталевої магнолії, помітили її зусилля для покращення роботи уряду, зміцнення реформ та звільнення некомпетентних посадовців. У 2016 році президентка Даля Грибаускайте потрапила у список 28 найвпливовіших політиків, які формують, збуджують і хвилюють Європу, який склав провідний брюссельський інтернет-портал Politico. «У Литві, де політика, скандали і нестабільність — це синоніми, президентка Даля Грибаускайте є символом солідності», — так на порталі Politico представляли литовську Залізну леді та Сталеву
магнолію. Зі слів порталу, сильна позиція Грибаускайте вдома та її обізнаність з внутрішньою роботою Брюсселя дають їй змогу вдарити сильніше, ніж дозволяла вага її маленької країни. Ще з 2009 року президентка вибирала бої на міжнародній арені, висловилася за санкції країн Заходу для Росії та за допомогу Україні, також за охорону руху вільної робочої сили в ЄС під час міграційної кризи. Врешті-решт Politico відверто звернув увагу на те, що Грибаускайте має «непропорційно великий вплив у Європі».
У березні 2017 року діловий журнал США Fortune включив президентку Литви Далю Грибаускайте до списку 50 найвпливовіших світових лідерів, відзначивши її відвертий та затятий характер, чим вона відрізнялася серед схильних говорити натяками колег у ЄС. «Її не просто так називають Залізною леді країн Балтії. Даля Грибаускайте […] взялася закликати до дій щодо порушень міжнародного права Володимиром Путіним ще до того, як Росія анексувала Крим і розпочала свою «кампанію впливу», мішенню якої став виборчий процес президентів США», — писало Fortune.
Список 50 світових лідерів складають, оцінюючи лідерські якості професіоналів у різних галузях. У списку за 2017 рік перше місце віддали керівнику Чиказького бейсбольного клубу Тео Епстейну, друге — засновнику китайської компанії інтернет-торгівлі Alibaba Джеку Ма, третє — Папі Римському Франциску. Даля Грибаускайте посіла 45-те місце. Окрім неї у списку були республіканці США Джон Маккейн та Джон Кейсік, колишній віцепрезидент, демократ Джозеф Байден, канцлерка Німеччини Ангела Меркель, президентка Тайваню Цай Інвень, прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо.
У нью-йоркському інтерв’ю журналіст The New York Times Джуліана Барнса назвав президентку Литви майстринею гучних політичних узагальнень. «Президентка завжди була дотепна, чудово спілкується англійською, вона гарна співрозмовниця. Я мав честь розмовляти з нею три-чотири рази в її кабінеті в Литві та у військовому наметі з прапором НАТО під час спільних військових навчань США, Литви та Німеччини. А ще нам доводилося спілкуватися в Нью-Йорку та Брюсселі. Чому ми, журналісти, намагаємося з нею поспілкуватися? — пояснити просто: про складні проблеми та виклики вона говорить дуже чітко, так щоб її зрозуміли прості люді в Литві чи в Сполучених Штатах».
Для журналіста, який працював у Брюсселі у виданні The Wall Street Journal і висвітлював події на засіданнях Європейської Ради, про спеціальні засідання НАТО, очевидно, що потрібно писати про головних гравців на міжнародній арені — французів, німців, а на маленькі держави увагу звертають не завжди. Однак, з його слів, коли починала говорити Даля Грибаускайте, прислуховувалися всі, оскільки вона завжди казала щось цікаве, що пізніше постійно цитувалося. Редакція The Wall Street Journal це називала Dalia quote — «цитата Далі», яка притягує увагу людей і узагальнює переконливою англійською мовою складні та заплутані проблеми. Коли поляки намагалися завадити переобранню Дональда Туска головою Європейської Ради, вона кинула натяк на «Гру престолів», що влучно охарактеризував всю політичну гру за лаштунками і те, як абсурдно тоді це все було бачити з боку: «Ми не хочемо бути заручниками національної внутрішньої політики Польщі. Це більше схоже на війну престолів». (We don’t want to be hostage of national politics inside Poland. It looks more like a war of thrones.)
Це був чудовий приклад, як скористатися заявою для ЗМІ та узагальнити те, що відбувалося в той момент.
«У політиці багато що визначають особистості, — каже міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс. — Якщо ти просто статист, той, що не може чи не хоче спілкуватися, то для країни, особливо маленької, — велика халепа. Малі країни завжди бажають бути помітними. Хочуть, щоб на них звернули увагу, щоб виокремитися з великої юрби, і таке бажання добре зрозуміле. Хай там що, важливо, як тебе сприйматимуть і як запам’ятають. Литві поталанило, бо її лідерка була помітною, і до її думки прислухалися, а її відважна тверда позиція переважно допомагала знайти потрібні рішення. А що далі, то більше треба шукати їх, бо часи складні, і тому такі раціональні голоси високо цінуються».
Алекс Баркер, керівник брюссельського бюро газети The Financial Times, каже, що влучні фрази Грибаускайте в Європейській Раді для них мали вагу золота: «Я писав про зустрічі керівників Європейської Ради у Брюсселі протягом семи років. Лідери приїжджають і читають промови. Хтось досить нудний, хтось читає лише для аудиторії своєї країни, проте президентка Литви якимось чином бере і говорить влучну дотепну і всім зрозумілу фразу, яку цитують по всій Європі. Вона має таку здатність, а це рідкість». Завжди можна знайти чудові повідомлення у твітері чи жартівливі вислови, але найкраще журналіст запам’ятав фразу, яку Грибаускайте написала не після зустрічі глав ЄС, а коли Тереза Мей стала прем’єр-міністром після того, як Велика Британія проголосувала за брекзит: «якщо тобі дісталися самі лимони, зроби лимонад» (if you only got lemons then you gotta make lemonade). Так перефразувавши Ельберта Габбарда, вона влучно охарактеризувала складність виходу Великої Британії з ЄС і те, що слід якнайкраще скористатися цією ситуацією.
Баркер захоплюється, що вона завжди тверезо мислить, вкладаючи думки у вагомі й багаті фрази. Коли Грибаускайте зустрілася з британським прем’єром Девідом Камероном, він намагався домовитися, щоб показати виборцям Великої Британії, що слід залишатися в ЄС, а сам пообіцяв, що держава допоможе забезпечити Литві підтримку у сфері безпеки. Президентка йому відповіла: «Я не знала, що ви хочете вийти з НАТО». Меседж був зрозумілий — британці можуть вийти з ЄС, проте не можуть використовувати свій вихід, очікуючи знижок у переговорах. І вона досягла мети.
Баркер ще додає, що наша президентка славилася прямолінійністю й відвертістю висловлювань, інколи в залі засідання вона навіть втрачала витримку, особливо коли мова йшла про Росію. Тому вона вирізнялася з кола людей, переважно дипломатичних, схильних зважувати кожне слово. «Можливо, через це деякі люди розглядають її кандидатуру на посаду голови Європейської Ради. Її прихильники могли б казати: „Дивіться, як добре мати людину, яка говорить прямо, знає, у що вірить, і здатна передати думку”. Але більш обережні сказали б: „Зачекайте, тут головне досягнути домовленості, компромісу”. Можливо, як публічній особі їй би вдалося це зробити, однак із деяких питань досягнути консенсусу було б складно. Важко прогнозувати, як будуть розподілені посади, та, зрештою, для цього існує чимало чинників, а не одна людина, окрім того, важливо, і те, кому дістаються інші посади, і чого добиваються ті чи інші країни. Це все дуже складно, але її кандидатура безсумнівно є у списку».
Європейські колеги, жартуючи, згадують, що коли у Європейській раді виступала Грибаускайте, Меркель переставала писати смс-повідомлення і підводила голову, бо президентка Литви має свій специфічний почерк — вона спонтанно висловлює свою думку так, що навіть ті, хто проти, після її аргументів погоджуються.
На святкових заходах з нагоди століття відновлення Литовської держави, Ангела Меркель порушила протокол, перед зустріччю з Грибаускайте tête-à-tête натякнувши, чому саме Даля стала важливою фігурою в ЄС. Хоча і важко в це повірити, але в Європі її вважають майстринею компромісу. «Мені подобається, що Даля Грибаускайте завжди каже те, що думає. І дуже чіткими словами, але вона постійно думає про компроміс. Тому для нас вона стала важливою фігурою в Європейському Союзі. Тому я дуже її ціную. І вона надійна. Я завжди з нею тісно працювала, і коли мені потрібна порада, я завжди можу спитати Далю».
Голова Європейської комісії Юнкер підтверджує слова Меркель: «Мені подобається, що вона пряма і відверта. Постійно знаходить можливість сказати те, що думає, не завдаючи шкоди іншим та не принижуючи. Вона свою думку висловлює дуже виховано і по-товариськи, ніколи не ховається і не зникає, коли виникають складнощі. Вона чудова лідерка. Після стількох років спільної роботи та дружби, вважаю, що вона винятково надійна людина. Їй довіряють у Литві, у міжнародній спільноті та в Європі, її дуже поважають всі її колеги». Коли голова ЄК гостював у Литві з нагоди святкування відновлення Литовської держави, зробивши запис у гостьовій книзі, він намалював сердечко. «Тому що я люблю Литву, — сказав він пізніше. — Це великий народ, історія якого трагічна, отже, я хотів показати, що співчуваю країні та людям, що живуть в ній. І ще через те, що мені подобається президентка, бо вона завжди представляла Литву по-європейськи. Тому серце має двояке значення. Сердечко для Литви і президентки».
Відверта мова президентки Литви та здатність спонукати домовлятися лідерів різних держав неодноразово рятувало згуртованість не тільки ЄС, але і НАТО. Лідерство за столом переговорів безумовно важливе, але коли на саміті глав НАТО за стіл переговорів сідають двадцять дев’ять політичних лідерів з двадцяти дев’яти різних країн, тоді викликом стає здатність забезпечити згуртованість всіх цих голів держав, що мають різні позиції, історію та географію. Міцність НАТО полягає у спроможності згуртовуватися за столом переговорів, обороняти і захищати одне одного, бо разом ми сильніші, ніж поодинці.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг згадує Далю Грибаускайте на різних самітах НАТО та державних зустрічах. Перше його враження про цю неймовірно тверду жінку, яка прямо і предметно говорить, було дуже сильним. Він спостерігав за нею, ще коли перебував на посаді прем’єр-міністра Норвегії, а потім генерального секретаря НАТО, тому впевнено каже, що її конкретність була великою перевагою в дискусії та мала доволі вагомий вплив для ухвалення рішень.
