Гурт «Многая лєта» – чи не наймолодший із тих, які відтворюють традиційну українську музику в автентичному вигляді, тобто так, «як у селах бабусі співали». Цього року гурт відзначає свій 10-річний ювілей.
Піонером руху автентичного виконання фольклору в Україні є гурт «Древо», сформований ще наприкінці 70-х. Щоб «здобути» репертуар, фольклористи «Древа» на чолі з Євгеном Єфремовим (нині він – відомий музикознавець-етнограф, професор Національної музичної академії ім.П.Чайковського) їздили в експедиції в різні регіони України. Там шукали старих людей, які гарно співали, та записували ці пісні на аудіоносії. Після ретельної реставрації привезеного матеріалу (тут важливо зберегти все, від інтонаційних нюансів до локального мовного діалекту) фольклористи співали селянську музику самі. Але вже у концертних залах.
Була серед учасників «Древа» і Ганна Коропніченко, дослідниця фольклорної традиції Київщини та Полтавщини. 2008-го вона створила свій гурт, «Многая лєта». А до того керувала ще кількома проектами. Це вона знайшла і зафіксувала під час експедиції Київщиною 1994 року одну з найархаїчніших українських колядок, «Ой як же було ізпрежди віка». Сьогодні цей запис «гуляє» у просторах Інтернету, є й сучасні його аранжування.
Коли заходить мова про різницю між автентичним виконанням фольклору і його «академізованою» версією в дусі Хору Верьовки та його «клонів», майже завжди доходить до дискусій. Діяльність останніх спеціалісти часто називають кічем. Хоч традиції псевдофольклору заледве сотня років, це вже невід’ємна частина української культури. А втім, різниця справді колосальна. Наприклад, музиканти-автентичники практично не співають загальновідомих застільних пісень («Ой у лузі червона калина», «Ти ж мене підманула», «Цвіте терен» та ін.), зокрема пісень про гречаники, вареники, борщ, сало чи горілку – те, із чим совєцькі ідеологи від культури любили асоціювати образ типового українця. Їхній репертуар – пісні, характерні для одного регіону, а навіть для одного села. Зовсім інакшим, ніж колись навчали у клубних «гуртках художньої самодіяльності» є й стиль виконання, тут «білого» голосу недостатньо, потрібно знати особливості, нюанси місцевого виконання і вміти їх відтворити. Також і в манері немає театрально-драматичних елементів, які використовують у тому ж Хорі Верьовки, манера автентичного виконання переважно стримана, статична. Поза тим, традиція ця радше камерна, тут не може бути сто виконавців на одній сцені, які співають/грають в унісон.
Словом, це треба чути. Ансамбль «Многая лєта» заспіває нам ліричні та обрядові пісні із різних регіонів України, передусім Середньонаддніпрянської та Середньопільської співочих традицій.
Текст: Олеся Найдюк
- Коли: 26 жовтня, 19:00
- Де: Музей Івана Гончара, вул. Лаврьска, 19, вхід вільний
