Постать українського піаніста, а нині професора Вищої Школи Музики і Театру Ганновера Ігоря Четуєва пов’язують з іменем покійного Володимира Крайнєва, представника славетної радянської фортепіанної школи, одного з останніх учнів Генріха Нейгауза.

На початку 90-х у Харкові Крайнєв організував конкурс юних піаністів, що дав старт міжнародній кар’єрі багатьох обдарованих молодих музикантів. 1994 року, коли Ігорю Четуєву було всього 14, він виграв цей конкурс, після чого Крайнєв (на той момент – професор консерваторії в Ганновері) взяв його у свій клас. Крайнєв, за спогадами, був людиною «широкої душі», славився як жартівник і дотепник, водночас, мав особливий «нюх» на таланти, і володів винятковою інтуїцією й прозорливістю. Якось після виступу Ігоря Четуєва у Великій залі Московської консерваторії Володимир Всеволодович назвав молодого виконавця «майбутнім нашої фортепіанної культури». Маестро знав, що казав. Вже 1998-го Четуєв став лауреатом одного із найпрестижніших фортепіанних конкурсів світу, Міжнародного конкурсу піаністів імені Артура Рубінштейна в Тель-Авіві. 

В інтерв’ю Четуєву часто задають питання, що саме він успадкував від професора Крайнєва. У відповідь піаніст називає дві речі: любов до музики, хоча й звучить це банально, і певну легкість у відношенні до самого життя, що своєю чергою має пряме відношення до того, як ти граєш на музичному інструменті.

І справді, слухаючи Четуєва, неможливо не помітити властиву його манері пристрасність, але без надриву. У його виконанні відчувається впевненість, проте без агресії, чіткість, виразність кожного штриха, але без механістичності, непідробна ніжність в ліричних частинах, втім без зайвої сентиментальності. Поза тим, у його грі «раціональне» та «емоційне» начала перебувають, можна сказати, у повній гармонії. Цей піаніст не схильний ані до надмірних ліричних звірень, ані до захоплень інтелектуалізмом. Разом з тим, технічна сторона його гри завжди служить тим чи іншим художнім цілям і ніколи не перевищує межі, за якою музикант ризикує піддатися майже спортивному азарту, захоплюючись власною віртуозністю.

У програмі концерту у супроводі філармонічного симфонічного оркестру (диригент – Микола Дядюра) Ігор Четуєв представить нам Перший фортепіанний концерт Йоганнеса Брамса (1857), який ще називають «симфонією з фортепіано» (роль оркестру особливо вагома у першій частині, Maestoso, де роль солюючого інструмента зводиться практично до коротких реплік). 

Символічно, що прем’єра цього концерту рівно 160 років тому (у січні 1859-го) у виконанні автора відбулася в Ганновері, місті, що стало для Ігоря Четуєва, уродженця Сімферополя, рідним. 

Програма: 

• Й. Брамс – Концерт № 1 для фортепіано з оркестром ре мінор, тв. 15 
• Ф. Мендельсон-Бартольді – Симфонія № 3 «Шотландська», тв. 56

Текст: Олеся Найдюк

• Що: Концерт симфонічної музики, соліст – Ігор Четуєв (фортепіано)
• Коли: 15 лютого, 19.00
• Де: Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2.