На фестивалі Bouquet Kyiv Stage 2024 відбудеться прем’єра музичного перформансу «Ярослав та Інгігерда: Life Story – Love Story». Проект буде представлений вперше саме там, де розпочалася ця велика історія – в Софії Київській. Автор, композитор Максим Коломієцб розповів Kyiv Daily про створення музики що до перформансу, свої враження що до Інгігерди, дружини Ярослава.
З чого все почалося — ідея твору, склад артистів: на чиє замовлення…?
— Почалося все з того, що мені написала Ольга Блажієвська з Дома Майстер Клас, з питанням чи було б мені цікаво зробити проект, присвячений Інгігерді. Мушу зізнатись, що я не одразу зрозумів про що і про кого йде мова. Але це було цілком природньо, оскільки такого розуміння — що це має бути у підсумку — не було не тільки у мене. Я радо погодився. Хоч гадки не мав, як можна засобами електроніки відтворити сюжет з історії Давньої Русі. З самого початку передбачалось, що я мав сам все грати і я думав, що це буде імпровізація. Але коли я почав занурюватись у сюжет, у проект, стало зрозуміло, що імпровізація — надто просте рішення. Що вона може бути частиною проекту (як зрештою це і буде на прем’єрі 16 серпня). Але на ній не може все триматись. Занадто багатошаровою та складною виявилась історія. І ті емоції, що я хотів передати, надто рафіновані та витончені, щоб їх можна було віддати на волю випадку. Тож крок за кроком ми намагались скласти все до купи. Зробити стрункий сюжет, віднайти співвідношення між музикою та візуальною частиною, намацати загальний образ. Декілька разів прем’єра проекту переносилась. Поки не виникла ідея показати його на Букеті, саме біля могили Інгігерди. І навіть початкова ідея з імпровізацією збереглась. Тільки тепер за неї відповідатиме Дмитро Радзецький.
Що ти знав про Ярослава та про його стосунки з жінками?
— Відверто кажучи, нічого. Але мене такі біографічні деталі і не особливо цікавили. Я вирішив більше зосередитись на речах — станах, емоціях — що могли переживати герої, дії котрих визначали хід української історії на тисячі років. Мене цікавила скоріше величність тих подій та їх постатей.
Чому Інгігерду назвали премудрою?
— Не можу тут, звичайно, відповісти як фаховий історик. Але з того, що я про неї знаю — це була надзвичайно розумна, цілісна, цікава, рішуча жінка, що зробила величезний внесок у правління Ярослава Мудрого. Але ці її риси проявились ще задовго до того, як вона приїхала в Київ. Тож таке прізвисько цілком виправдане.
Чим актуальний твір саме зараз?
— Маю надію, що перш за все хорошою музикою та анімацією. Але якщо серйозно, то те що ми бачимо у цій історії, ці тісні зв’язки Давньої Русі з Європою, самі по собі красномовно свідчать, як далеко ми відійшли від наших коренів і як важко нам до них повертатись. Дуже важливо саме зараз, коли питання національної самоідентичності — це першочергове питання, усвідомити хто ми, звідки ми, куди ми йдемо і де наше коріння. Що це коріння не на варварському сході. Воно на заході, у самісінькій колисці цивілізації.
Ти брав участь у попередніх фестивалях «Букету»? Що тобі запам’яталося з минулих років?
— Так, багато разів. І у багатьох іпостасях. Колись на «Букеті» виконувався мій твір Кришталевий Куб. Також я виступав у складі оркестру, як гобоїст. Але найбільш запам’ятався мені, мабуть, виступ разом з Назгуль Шукаєвою. Тоді я імпровізував на англійському ріжку та грав на синтезаторах.
Спілкувалася Віка Федоріна
