Фентезі я читаю доволі багато і обожнюю цей жанр, бо за допомогою фантастики можна і розважитися, і розповісти про важливі й болючі проблеми алегорично, у вигаданому світі. Тож наведу свій особистий топ фентезійних книжок, які читала (і перечитувала) із задоволенням.

1. Якщо ми знайомі, то, певно, ви знаєте, що я фанатка Лі Бардуґо. Нереально розірватися між її книжками, але оскільки пункт тільки один, то оберу «Кеттердамську дилогію»: «Шістку воронів» і «Королівство шахраїв». Бардуґо створює абсолютно прекрасних персонажів і абсолютно прекрасні любовні лінії, які, впереміж із карколомними пригодами та атмосферою бандитського Амстердама, повністю занурюють читача у пригоди. «Королівство…» я люблю навіть більше за «Шістку», бо там персонажі розкриваються ще краще, а також є дві сцени, які діють як хук лівою і аперкот, після якого читачеві оголошується нокаут: це «сцена перев’язування» між Казом та Інеж і сцена бійки, теж за участю цих двох. Можна проїхати зупинку в метро (колись так і зробила).

2. Про «Мрійника Стренджа» я часто чула «Я не читав\-ла, бо не люблю цей фільм». Як же несправедливо, що марвелівський Доктор Стрендж затьмарив цю прекрасну книжку назвою! Це казкова історія про Небачене місто, загублене за нескінченною пустелею, боженят, що живуть у цитаделі, і мрійника-бібліотекаря Стренджа, що марив містом, назву якого стерли з його пам’яті злі чари. Орієнтальний присмак, оригінальні фентезійні прийоми – це те, що є в цій книзі, де доволі повільний темп компенсується чарівною атмосферою.

3. Оскільки в першому пункті я вже порушила принцип однієї книги, то в третьому порекомендую одразу три книги – трилогію «Народ Повітря» Голлі Блек («Жорстокий принц», «Лихий король», «Королева порожнечі»). Якщо чесно, то про фейрі до цієї книги я не знала геть нічого, і ця трилогія стала для мене своєрідною фейріциклопедією. Не те, щоб я вважала гострі вуха дуже привабливими, але мені сподобалося балансування головної героїні Джуд між світом фейрі й її постійне змагання у хитрощах з підступними створіннями. Темп пригод дуже високий, плюс присутні ОЦЕ ТАК ПОВОРОТИ, тож протягом усіх трьох книжок було не нудно. До речі, нещодавно ще вийшло ілюстроване видання, де можна прочитати додаткову історію про Принца Кардана, ще одного головного героя трилогії.

4. Певно, ви б не здогадалися, що «Що знає вітер» Емі Гармон – це фентезі. Але це справжнісіньке романтичне темпоральне фентезі про дівчину, що потрапляє у Ірландію 1921 року і стає свідком важливих історичних подій та знаходить справжнє кохання. Перша половина цієї книги мене просто захопила, бо мала присмак історичного розслідування, яке головна героїня вела на батьківщині свого діда в Ірландії. Друга ж більше концентрувалася на реальній історії часів проголошення незалежності. І так, мені сподобався і фінал, книжка лишила по собі дуже щемке і світле відчуття.

5. «Сім смертей Евелін Гардкасл» Стюарта Тертона – теж аж ніяк не «чисте» фентезі і може сподобатися любителям трилерів і детективів. Пригоди тут так само пов’язані з часовими петлями – коли починається бал-маскарад, об одинадцятій вечора вбивають доньку господаря маєтку — Евелін Гардкасл. Жахливий цикл можна розірвати тільки знайшовши убивцю. Ця книга має вайб пізньої осені й геловінських жахів, а ще заплутаний сюжет-головоломку. 

6. «Незриме життя Адді Ларю» Вікторії Шваб я чекала дуже давно – і не дарма! Фентезійна історія про дівчину, що з 1714 року проживає вічне життя завдяки угоді з дияволом, написана неймовірно гарною мовою і показує, наскільки все ж еволюціонувало життя жінок від 18 століття до сьогодення. На жаль, Адді може лише опосередковано впливати на ці та інші зміни в світі, надихаючи творців на мистецтво, адже люди, з якими вона знайомиться, про неї миттєво забувають. Втім, Адді знаходить Генрі, який чомусь її пам’ятає. Годі й казати, що цей факт не міг залишити диявола, який прокляв Адді, байдужим.

7. Як іноді добре не мати жодних очікувань, щоб книга настільки здивувала! Темне фентезі «Безніч» Джея Крістоффа стало одним з найкращих читань цього року: завдяки 

кришозносній світобудові – міксу Венеції 16 століття і Давнього Риму – і дуже класним персонажам (особливо мене вразила історія двеймерця Тріка). Як і годиться темному фентезі, тут нема однозначно лихих чи добрих, мораль сіра, вибори складні і драматичні, небо осявають три місяці одразу, а у надрах гори ховається орден найманих вбивць Нії, богині благословенного смертовбиства. Головній героїні Мії, що володіє магією тіней, доведеться пройти довжелезний шлях, аби стати Клинком – однією з найкращих убивць того світу – і помститися володарям Богодола за знищення її родини.