Триває проєкт «Ukraine Live Tour. Повернення української класики», ініційований львів’янами Іваном Остаповичем і Тарасом Демком, підтриманий Українським культурним фондом. Вже відбулися концерти у шести містах серед запланованих тринадцяти. На черзі Київ – тут презентація відбудеться 15 жовтня у Малому залі Національної музичної академії. Детальніше про проєкт розповідає один із його засновників, диригент і композитор Іван Остапович.
«Повернення української класики» – це, як сказано в описі події на Facebook, «розповідь про час, міфи і пристрасті». Найперше час. Чому ви обрали саме період на зламі епох?
— Ми обрали композиторів, які зазвичай залишаються осторонь громадської думки та програм концертних залів. Період першої половини ХХ століття – це період яскравого розвитку музичного життя Галичини. А ми обрали саме галицьких композиторів. Це період багатьох творчих пошуків, розвитку нових жанрів та стилів в українській музиці. Фактично, це перший повноцінний період розвитку на Галичині, але на жаль, чимало із цих прізвищ залишаються невідомими навіть для освічених людей в Україні. Музика, яку ми обрали, справді особлива, тут і різноманіття творчих почерків та технік, стилів, пошуки форм, назагал все те, що притаманно справжній живій музичній культурі.
Далі – міфи.
— Перший міф той, що наша українська музика цього періоду є принципово другорядною. Цей міф склався у радянський час у зв’язку з репресіями композиторів Барвінського та Кудрика. А також зовсім незручними ідеологічно постатями Зиновія Лиська (який емігрував до США) та Нестора Нижанківського. Цей стереотип другорядності української музики вкорінений також у свідомості музикантів-виконавців, а тому і музика ця не звучить. Отож на сьогоднішній день ми маємо парадоксальну ситуацію, коли багато хто продовжує розмножувати радянський ідеологічний міф про другорядність української культури. Займатись українською музикою потрібно повільно, систематично і враховуючи всі сучасні тенденції арт ринку.
Нарешті – пристрасть. Йдеться про саму музику, її виконання?
— Звісно, йдеться про характер самої музики. Зокрема про мале тріо Станіслава Людкевича, його «Голосіння» для скрипки та фортепіано, про музику Анатолія Кос-Анатольського із балету «Хустка Довбуша». Ця музика є доступною для сприйняття, майстерною і водночас дуже чуттєвою.
Очевидно, якби не грант від Українського культурного фонду, ви б не ризикнули робити такий проект, чи не так? Чи можуть подібні проекти бути успішними у позагрантовій системі – в економічному, соціальному плані?
— Український культурний фонд – дуже важлива інституція для розвитку нашої культурної ситуації. Вперше із часів незалежності хтось займається цим серйозно, професійно і систематично.
Стосовно можливості втілювати схожі проекти із суто українською музикою, то тут я думаю потрібен певний час. У нас вже був схожий досвід у Львові і я скажу, що при правильному маркетинговому підході такі проекти із часом можуть бути цілком успішними навіть і у фінансовому плані. Схожі ситуації із власною національною музикою переживали всі країни у період становлення власних композиторських шкіл. Наприклад, Каміль Сен-Санс писав ще в середині ХІХ століття – «Як зробити так, щоб на концерт ніхто не прийшов? – Це зробити концерт із творів виключно французьких композиторів, а ще бажано живих, і тоді публіка буде стрімголов тікати від концертних афіш». Так що ми повинні пройти цей етап також.
Вже відбулися концерти у Львові, Тернополі, Хмельницькому, Вінниці, Рівному, Житомирі. Як взагалі реагує публіка?
— Публіка реагує дуже добре. Як професіонали, так і звичайні любителі музики. Завжди в артистичній стоїть черга із музикантів, які хотіли б отримати ноти для власного виконання. Багато хто розпитує про композиторів, яких вперше чують. Люди дивуються, що досі не чули такої музики. Також зацікавлені студенти підходять після концертів, розпитують про той чи інший твір. Публіка всюди була дуже теплою, десь менше, десь більше, але ніколи не була байдужою.
У програмі представлено музику десяти галицьких композиторів. Кого б із них ти виділив? Скажімо так, хто із них посідає в галицькій культурі місце виняткове?
— Для нашої команди кожен із композиторів має особливе значення, адже кожен твір – це певний історичний етап розвитку української музики. Поряд з відомими класиками, такими як Людкевич та Барвінський, як б виділив Нестора Нижанківського (він закінчив Празьку консерваторію, а потім повернувся у Львів), Зиновія Лиська, Бориса Кудрика та Лєшека Мазепу. Почну з Останнього. Лєшек Мазепа передовсім відомий як музикознавець. Йому належать фундаментальні праці з історії музичного життя Львова. Водночас він був також композитором. Ми виконуємо його «Елегійний ескіз» для тріо, це дуже світла, тиха, і медитативна музика. Твір, до речі, виконується вперше. Ноти нам люб’язно надала його донька – Тереза Мазепа.
Нестор Нижанківський – син відомого на Галичині композитора і священника Остапа Нижанківського – виділяється зі всіх постатей того часу яскравими експериментами із формою та поєднаннями національних мелодичних зерен з експресіоністичними пошуками в гармонії.
Борис Кудрик сидів у сусідньому з Барвінським концтаборі, і саме Барвінський врятував частину нот Кудрика. Це дуже світлий композитор, його твори є дуже віртуозними і водночас доступними для сприйняття. В нашій програмі є два його твори. Це короткі мініатюри, написані у найкращих традиціях віртуозного піанізму.
Чи планується продовження цього проєкту?
— Ми із Тарасом Демком заснували Ukrainian Live саме як довгостроковий проєкт. Аби у довгій перспективі систематично представляти українську музику. Систематично, цілеспрямовано і враховуючи всі сучасні тенденції музичних індустрій. Тому це тільки початок. Далі буде більше і цікавіше!
Текст: Олеся Найдюк
Фото: Alina Possoshanska
