«Мистецтво водяних знаків»

Выставка Миколы Кривенко

27 августа в киевском ресторане Barvy откроется выставка скульптур, абстракций и акварелей Миколы Кривенко. Мы  — организатор выставки Александр Журавлев, поэт и журналист, ведущий «Радио Свобода» Игорь Померанцев и ваш Kyiv Daly — приехали в мастерскую художника большой компанией. Журавлев — отбирать работы для выставки. Игорь — знакомиться. 

Микола встречает нас и по дороге в мастерскую показывает скульптуры: «Сосна, акація, шовковиця, груша, знов сосна… З різними матеріалами різні речі можна зробити. То — абрикос». Проходим, в корзинах собран красивый (идеальный) виноград — «Який сорт?», — спрашивает автор книги о вине «Поздний сбор» Игорь Померанцев 

— «Наталія». 

— На честь жінки?

— Так. 

— Виростили самі?

— Так. 

Видим  инсталляцию. Спрашиваю, как долго инсталляции собираются в целое.  — «Спочатку мене якась одна деталь зацікавить. Шукаю пару до неї. Потім ще, ще, ще».

И мы подходим к абстракциям Миколы Кривенко.

Выставка Миколы Кривенко

Kyiv Daily: У вас часто спрашивают как ориентироваться в  ваших абстракциях: где вверх, где низ?

Микола Кривенко: Ніхто не питав ще. 

KD: Вас обижает, когда все-таки путают?

М.К.: Ні. Iноді i я забуваю, що мав на увазі.

Александр Журавлев: Главное, хорошую память иметь, вот у Игоря хорошая память. 

Игорь Померанцев: Нет, это у прозаиков линейная память, они помнят все последовательно. Поэты помнят только то, что работает на метафору. 

KD: У вас все работает на метафору — Игорю. Микола, то, что уже один раз участвовало в инсталляции — в следующей может быть использовано?

М.К.: Так, тільки в інших контекстах. 

Молча рассматриваем абстракции — большие, медитативные, перетекающие друг в друга сюжетом, цветом. 

Выставка Миколы Кривенко

И.П.:  В школе на уроках географии было такое задание: надписать названия рек, гор, морей на контурных картах. Вот это – Днепр, а это – Говерла. Картины Мыколы – Це такі контурні карти мистецтва, які апелюють до твоєї фантазії. 

KD: На некоторые «можна дивитися доторком», буквально. 

И.П.:  Якщо дивишся на картини Сар’яна – вони самодостатні. Тобі подобається чи ні — але вони самодостатні, а тут усе мобілізує  художньо обдаровану людину.

KD: Что мобілізує?

И.П.: Фантазію. Я колись написав про водяні знаки поезії. Тобто водяні знаки на грошових купюрах — не видно. Треба спеціалісту дивитися. Якщо це не фальшива купюра — ти повинен знайти водяний знак. I все це навкруги нас — теж мистецтво водяних знаків.

После формальной части подготовки к выставке (отбор, замер и фотографирование работ), мы (по крутой лестнице, по очереди) спускаемся  и переходим в жилую часть дома — пить вино и разговаривать. Микола вспоминает, как маленьким слышал печатную машинку отца, работавшего в комнате напротив.

Выставка Миколы Кривенко

…Тато народився в Варшаві, у 1914-му сім’я втекла від німців в Росію, до Полтави. Потім він поїхав в Туркменістан. 22 роки йому було. Люди були або вбиті, або обдурені — хлопчик закінчив технікум  і поїхав добровільно в Туркестан, 2 роки там провів. 

KD: Он воевал?

М.К.: Тільки він був не бійцем, а iнженером, будував злітні смуги.

KD: А что он печатал  на машинке?

М.К.: Вірші.

И.П.: Він читав вам вголос свої вірші?

М.К.: Може щось…

И.П.: Бо в мене батько був журналіст радянський в Чернівцях. Все, що писав, навіть офіціоз – він читав дітям. І я думаю, що це було добре, бо я засвоював мову. Радянська —  не радянська. Ми приїхали з Забайкалля в 53-му році, батько був двомовний, я не знав цього ранiш. Але за 7 років до нього, в 1944-му році, при Совєтах вже, в гезетi «Радянська Буковина» працював видатний австрійський поет Пауль Целан. Він перекладав на румунську. Там була румунська версія Радянської Буковини. І я так уявляю, що якщо 7 років звузити – так Целан би перекладав офіціоз мого батька. Тут потрібна машина часу. 

У этой история есть продолжение. Я учился на факультете романо-германской филологии Черновицкого университета, где прежде учился Целан. То есть, мы с ним ходили теми же коридорами, но не совпали по времени. 

М.К.: Якби не Білорусець, я б мог не знати про Целана. 

И.П.:  Він (Марк Белорусец — прим. ред.) починав на моїх очах, ми близькі друзі. Між іншим, Череватенко перекладав Целана. Добре перекладав німців, австрійців. Він товаришував з вашим батьком? Чи з Вами?

М.К.: Тато вів відділ поезії в такому часописи «Советская Украина», а потім його на «Радугу» переіменовали. 

И.П.: «Радуга» – то російське видання. 

М.К.: Так, редактором був Леонід Вишеславський. Я думаю, що Льоня пробував і російською писати і до нього, до батька приходили молоді поети, і він любив допомагати їм. 

И.П.: Леонід Череватенко — європейська освічена людина. Він добре орієнтувався в європейській лiтературi. Я товаришував зі  старшим за мене поетом – Ріталієм Заславським. Ваш батько можливо, його знав.

KD: Микола, ваш папа писал стихи, был журналистом. Вы писали?

М.К.: Я почав малювати і…все.  Хоча… зараз я написав вже сторінок 100. 

И.П.: Спогади або щось художнє?

М.К.: Я написав про Параджанова, про Гавріленка, про Лишегу. Я написав пару сторінок, ще Лишега був живий. Він прийшов сюди, і я кажу: «От я написав про Параджанова, подивися». Він каже: «Сам читай!». Я почитав йому кілька сторінок. Він каже: «Ти володієш словом». Потім ще каже: «Слухай, давай зробимо книгу». Я не чекав від нього такої пропозиції. «Добре, давай. Зробимо книгу про Гавриленка і Параджанова». Ну в ітогі до книжки не дійшло, він за кілька років помер. 

И.П.: Я Олега Лишегу непогано знав. Він приїжджав на наш фестиваль Meridian Czernowitz, в Чернівці, він для мене – абсолютне втілення поета. Він був абсолютний поет, в кожному слові, в інтонації. Він впав і помер, чи хворів?

М.К.: У нього бронхіт був, потім перейшло в запалення легенів і звернувся до лікарів. Його поклали в лікарню, подивилися і відправили додому. За пару днів повторилося запалення і він помер. То має бути в вересні книга спогадiв — «Вогонь відігріє пам’ять».

KD: Папа успел на ваши выставки?

М.К.: Та ні, він мене встиг відвезти в Палац піонерів, в студію. Михайлівська площа, гарний такий будинок, його забрали потім комсомольці.

KD: В художественную школу вы после студии поступали?

М.К.: Так, я її закінчив. 

KD: РХСШ?

М.К.: Так. 

И.П.: І як же Вас там не зробили художнім інвалідом?

KD:  Кто вас учил в РХСШ?

М.К.: Дружина Якутовича – хороша педагогиня. Тільки вона мою групу одну чверть чи дві вела. Потім її перевели. Потім такий смішний був син Макогона. Вчив. А потім була така Ірина Сергіївна Дроздова. Молоді вчителі відкрили для себе Кричевського, він для них був генієм. Викладач має подивитися один рисунок, наступний, і я так зараз роблю. Вона подивилася роботу хлопців… А потім мою,  сідає із таким недовольним виглядом: «Кричевский любил работать с талантливыми студентами. Он не любил бездарность», — це все на мене. Такий прес – це допомагає. А потім з’явилася друга викладачка – Світлана Бондаренко. Вона те ж саме покоління. Їм було не більше 35 років. Їй почали подобатися мої роботи. Вона створила іншу атмосферу. Мало того, що займалася з нами, ще й взяла нас поїхати до Карпат. Ми жили в будинку, в якому жив Якутович. Параджанов жив в сусідній хаті. 

И.П.: Це біля Космача?

М.К.: Це Верховина. 

И.П.: Там у гуцулів наголос дрейфуючий: коли КОсмач. Коли — КосмАч. 

М.К.: В українській мові взагалі… Я навчився української мови в родичів в селі. Я думав, що це — українська мова. Хоча я ж читав, ще й літературна є. Так мама мого товариша дитинства, росіянка, сказала мені: «Ты еще не знаешь украинского языка. Ты знаешь язык, которым разговаривают у вас в Попуженцах». А вчитель викладач української в художній школі – він постійно мені робив за наголос зауваження. 

И.П.: Мова повинна була вижити. Вона лавірувала. Норм немає, нас — немає. Ми — вода. В цьому хитрість була, так виживала нація. Нас є, а держави немає. Така парадигма існувала майже 300 років. А тепер є держава, і треба змінювати парадигму. Треба — бути. 

М.К.: Я тепер думаю, що за радянських часів українська мова в телебаченні кращою була.

И.П.: Але вона була офіціозною. Там був стандарт, але вона була совєтізована, неможливо було такою мовою розмовляти. В мене було відштовхнення. 

Я 40 років працюю на радіо, і я зрозумів, що домінантою моїх передач за 40 років були тюрма, табір, несвобода і боротьба за свободу. Але це — домінанта російської, чи радянської культури. Україна має до цього відношення. Я давно мешкаю в Лондоні. в  Празі – там iншi проблеми.

М.К.: Один художник французький вийшов родом з Буковини. Дружина дивилася фільм про нього. Я пропустив початок, він був зовсім молодим, коли почалася війна. Він уникнув розстрілу і опинився в Франції, в Парижі після війна. Заробляв на зйомках у массовках на студії і грою в теніс. Займався живописом. Став абстракціоністом. Досяг рівня. Не пам’ятаю його прізвища. У нього живопис нагадує квіти. Ніби абстрактний, квітковий живопис. Такі гарні бузкові, рожеві квіти. 

И.П.:  З Буковини – звідки з Буковини? Всі генії народилися в Чернівцях. Це факт. Ніякої полеміки тут бути не може. Тільки один геній з Дрогобича – Бруно Шульц. Всі інші — тільки з Чернівців. 

И мы стоя поднимаем бокалы за Черновцы.

Если рискнуть,  и привести поэта в мастерскую художника, можно услышать неожиданное. 

Поэт подбирает метафоры к абстракциям смело и свободно, так — как дышит, как пишет стихи.  И сравнивает их с контурными картами. С водяными знаками поэзии. 

Контурными картами — потому что проступающий контур абстракций будит фантазию (и сотворчество) — и вы уже видите, действительно — это может быть устьем Днепра. А эта тема и цикл могут быть Черным морем. Ученические контурные карты — это немые бланки с географической основой и координатной сеткой. В случае художественных абстракций в системе координат нет никакой географии, она или условна или вторична. На первый план в ней выходит художник и его зритель. 

Водяными знаками — потому что это тайные знаки подлинности. Как на денежных купюрах, только ценны они сами сами по себе. 

27 августа в киевском ресторане Barvy откроется выставка скульптур, абстракций и акварелей Миколы Кривенко. Приходите прокладывать свою географию, отыскивать собственные водяные знаки, обнаруживать собственные метафоры. 

Текст: Вика Федорина

  • Что: выставка «Натхнення місяця: Контурні карти» организатор Александр Журавлев 
  • Когда: 27 августа, 19:15
  • Где: Barvy, Мечникова, 3


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *