Помните, команда фестиваля Bouquet Kyiv Stage объявляла конкурс «Звуки города»? Подводим его итоги.
Условия конкурса были простыми, тексты отправляли на почту фестиваля, публиковали в соцсетях, в них звучит Город — как форма, оправа для звуков. Звучат дворы (скрипы и хлопки дверей-форточек), музыка из окон и наигрыш гитары, трамвайный звонок и звуки метро. Аудиальный город разнообразен и многолик. Если закрыть глаза, легко представить не только вид с сентиментальной открытки, но и фонотеку чужих воспоминаний, и она — нежная.
Тексты-победители публикуются вне зависимости от места (первое-второе-третье), их нет, — в порядке поступления.
-вдихя-ойяой-я-йойтанцюють-вони-з-тобоюпоки-музика-баха-єпоки-музика-граєкав’ярні-змагаються-за-ваші-вуха поети-читають-віііііршшшііііі /пальчик тягнеться струною скрипки догори/- записані-на-облущених-шшшшпалераххх/звуки шкребуться і рука занурюється в борошно/- шепоче-мені-різнотрав’я-в-руках-обважніле-під-проточною-водоюлю-лю-лю-лю-лю-лю пісня-його-земна- -грає-в-небесній-квартирі-на-шістнадцятому-поверсія-го-го-го-го-тую-сууууп- -з-металевих-труб-пам-памапчхи-апчхи-чапхи-хи-апчхи -метроаа-а-а-ааа-мама-забери-мене-додому-ооо-ооо-мм-ууу- -зі-школи-о-шостійшкляки-в-руці-стирчать- -таке-дитяче-причастяшшшшшшш шшшшш шшшшшшшшшшшшшшшшшш ууууу ууууууу уууууууу ммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммм іста істаіста істаістаістаістаіс таіста іста К ИИИИИИИИ їїїїїїїїїїїїїї ВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВ -видих-
Голюк Юлія
Фестиваль Bouquet Kyiv Stage запустив гарну ініціативу – писати пости на тему «Звуки міста». Учасників запрошують на екскурсію містом у супроводі музики. але для мене не це є мотивацією, ясна річ. Зізнаватися у любові до Києва я готова весь час, а тема звучання Києва для мене взагалі близька і зрозуміла. Ще з дитинства я чітко знаю (а скоріше уявляю), як звучить для мене моє місто.
Якщо уявити, що Київ – це жива істота, то для мене це міг би бути великий синій кит, що заплив у дніпрові води і лишився тут назавжди. Принаймні, в дитинстві, надихнувшись казкою про коника-горбоконика, я уявляла, що моє місто – це «чудо-юдо риба-кит, на якій село стоїть». А у моєму випадку – місто. Тоді, у дитинстві, – але сьогодні так само часто, – я ловила себе на думці, що більшість міських звуків нагадують мені звук серцебиття. Є місця, де це особливо відчутно.
Якщо на станції метро «Лівобережна» спуститися сходами у хол і зачекати, поки над тобою рушить поїзд метро, то можна почути прискорений стуків великого серця десь зовсім поряд.
На залізничному вокзалі – це спокійне серцебиття, під Північним мостом – це серцебиття втомленого міста. Машини, заїжджаючи на міст, гучно гримлять, створюючи рваний ритм.
Коли під час Майдану гучний набат Михайлівського собору збудив киян – для мене це теж, безперечно, звучало як серцебиття. Так б’ється серце у істоти стривоженої, рішучою, але не настрашеної.
Тому лейтмотив звучання мого Києва – це серцебиття. Коли я чую звуки, що нагадують стукіт великого серця, мені стає дуже тепло, так, наче місто пригорнуло мене до себе міцно-міцно. І це моменти особивої ніжності до Києва і якесь таке дитяче відчуття, що у нас з ним на двох є своя таємниця.
Mariia Semenchenko
Київське метро звучить як серце.. Дивно і трохи архаїчно, африканський шаманський танок: тупотіння ніг, шелест голосів.
Мені щастить, у вагоні є вільні місця. Сівши, я розгортаю книгу. Я ще та читака, легко захоплююсь книгою і швидко забуваю де я. Тому, маю за плечима неабиякий досвід проїжджати позв потрібну станцію.
На Театральній двері зачинилися. І він заспівав під надривний акомпанемент гітари. Ця пісня почала підніматися з глибин моєї пам’яті. Російський старомодний душевний рок, який я давно уже не слухаю. Але… Наші перші навушники на двох, перший мєдляк, зцілення від шкільного захоплення і початок кохання, перша і поки остання подорож в Крим зразка 2012 року, співи невпопад на вечірньому Узвозі… Він завершив куплет і вийшов, схожий на ангела, майже як у пісні. На ескалаторі лунало «Як тебе не любити…». Жаль, що тут вона лунає все рідше. Ай справді. Як тебе не любити місто-калейдоскоп? Доки я їхала літний дощ освіжив університетську. З кіоска шаурми чутно як Монатік «лов іт рітм». Підлітки цілуються чекаючи свій вегетаріанський лаваш. Дівчина тупцяє чи то під музику, чи то від задоволення. А безсмертне місто закарбовується у чиїйсь пам’яті з новим саундтреком.
Євгенка Чугуй
Симфонія міста
Моє місто в собі поєднало мільйони звучань:
«Піаніссімо» ночі й величне «фортіссімо» дня.
Тут відлуння епох і акорди нових сподівань.
Невгомонно лунає правічна столиця моя.
Ще реве й стогне Дніпр, він свідок славетних часів.
Безперервно звучить віртуозний пасаж автострад.
Моє місто в собі поєднало мільйон голосів,
Що злилися в мелодій єдиний, стрімкий водоспад.
Тут співають бельканто і грають спокусливий джаз.
Постмодерн і бароко сплелися в один лейтмотив.
Це симфонія міста лунає для кожного з нас,
І лунатиме вільно вона іще сотні віків.
Альона Хоптинець
Якщо ідеш, не поспішаючи,
Вслухаючись в підборів такт,
До Неба стиха усміхаючись, –
Сильніших не знайдеш принад.
Якщо ідеш старими площами
На схилі стомленого дня,
Де мури білі, Богом прощені, –
Співає тишею Душа.
Якщо ідеш за Світлом Сонячним
Через двори дитячих мрій,
Зажди, прислухайся, затримайся, –
Життя виводить свій мотив.
Kateryna Zhebrovska
У моєму щоденнику за 18 лютого 2014 року залишився всього один запис: у ньому йшлося про молитву, сирени карет швидкої допомоги та абсурдну реальність, у яку чимдуж не хотілося вірити. Виринаючи з небуття та стигматизованої тиші, – запис нагадував про ці події. Тому в певний момент я вирішила його позбутись. Просто вирвала з щоденника і спалила.
Справжність Києва та його людей для мене постала саме у цій межовій ситуації. Тривожний набат дзвонів Михайлівського собору, молитви, голоси, звуки роздовбаної бруківки, спільність ритмів супротиву. Саме так звучала свобода, і саме таким Київ запам’ятається мені назавжди. Містом великих сподівань, відважних людей, а також подій, які мене змінили.
Sevindzh Idrisova
МУЗИКА ЗВУКИ МІСТА
Я сьогодні була на побаченні. З тим, кому давно належить моє серце. Він співав для мене на різні голоси.
Симфонічний оркестр грав Моцарта й Чайковського в Маріїнському парку. Він промовляв до мене голосом флейти й квітів.
Невідома піаністка біля Мосту закоханих імпровізувала з піснями Ірини Білик. Їй підспівували пташки, закохані й Дніпро.
Гітарист на Володимирській гірці грав мелодії із відомих фільмів. До соло гітари додався шурхіт піску з кар’єрів дитинства й кришталеві дзвіночки золотого казкового міста.
Бенд тих, кому за 40, розважав людей на Поштовій площі джазовими композиціями, у які вплітався фунікулерний рух історії.
Хлопець на Сагайдачного співав для мене «Така як ти… один лиш раз на все життя…».
Концерт завершився бокалом шампанського і соло на саксофоні від рудоволосої красуні на Контрактовій.
Дякую за вечір, мій любий Києве!
Слухати тебе сьогодні було справжньою насолодою!
Олена Даниліна
Київ звучить для мене на вокзалі.
По вулицях і кімнатах його не чути: глушать турботи і зажури. На вокзалі він лунає 20-им століттям, ніби рідний старий дядько. Він співає до мене хітяру Луценка і Шамо.
Як тебе не любити, Києвє мій.
От тоді я починаю його любити, хоча
знову мусила їхати з дому в несвоє місто;
знову беру на себе все, що лишила на тому-таки вокзалі;
знову-знову.
Але ця пісня скидає отой непотріб думок із серця.
І таке місце, як вокзал, стає місцем втіхи.
Людині треба працювати – і це чогось легше усвідомити, коли грає та пісня. Прямо на вокзалі і усвідомлюється)
Ця пісня стала для мене символом прибуття. Я чекаю на неї, коли повертаюсь до столиці.
Київ звучить хітом.
Ната Гайдиш
Місто… Багатомільйонний оркестр інструментів Життя. Їх різноголосе звучання – Енергія їх Руху у вирі Життя, а мовчання — стан спокою. Безкінечність в різноманітті…
Коли Місто спить, оркестр охоплює Тиша – відпочинок. Тільки деякі «інструменти» час від часу порушують її своїм маркером – звуком.
Та з наростанням Руху Міста наростає його багатоголосе звучання – рано-вранці це окремі акорди, потім це вже арпеджіо, до півдня наростає життєрадісний нестримний галас, до самого вечора цей галас не вщухає і переходить у повторювані теми.
І ти знаходиш своє місце в цьому оркестрі, де твоє звучання відповідає тобі Гармонією, і тобі тепло і радісно в душі від своєї причетності до цього багатомільйонного оркестру…
І в якусь мить – коли вже давно зайшло сонце, а Місто ще продовжує наполегливо повторювати теми, – настає Міська Тиша! Не поступово, а миттєво обриваються і затухають звуки Міста, і Місто знову поринає в свою Тишу – відпочинок… І тільки одинокі маркери – звуки наважуються її порушити…
Ірина Крилова
