Помните, команда фестиваля Bouquet Kyiv Stage объявляла конкурс «Звуки города»? Подводим его итоги. 

Условия конкурса были простыми, тексты отправляли на почту фестиваля, публиковали в соцсетях, в них звучит Город — как форма, оправа для звуков. Звучат дворы (скрипы и хлопки дверей-форточек), музыка из окон и наигрыш гитары, трамвайный звонок и звуки метро. Аудиальный город разнообразен и многолик.  Если закрыть глаза, легко представить не только вид с сентиментальной открытки, но и фонотеку чужих воспоминаний, и она — нежная. 

Тексты-победители публикуются вне зависимости от места (первое-второе-третье), их нет, — в порядке поступления.  

-вдихя-ойяой-я-йойтанцюють-вони-з-тобоюпоки-музика-баха-єпоки-музика-граєкав’ярні-змагаються-за-ваші-вуха поети-читають-віііііршшшііііі /пальчик тягнеться струною скрипки догори/- записані-на-облущених-шшшшпалераххх/звуки шкребуться і рука занурюється в борошно/- шепоче-мені-різнотрав’я-в-руках-обважніле-під-проточною-водоюлю-лю-лю-лю-лю-лю пісня-його-земна- -грає-в-небесній-квартирі-на-шістнадцятому-поверсія-го-го-го-го-тую-сууууп- -з-металевих-труб-пам-памапчхи-апчхи-чапхи-хи-апчхи -метроаа-а-а-ааа-мама-забери-мене-додому-ооо-ооо-мм-ууу- -зі-школи-о-шостійшкляки-в-руці-стирчать- -таке-дитяче-причастяшшшшшшш шшшшш шшшшшшшшшшшшшшшшшш ууууу ууууууу уууууууу ммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммммм іста істаіста істаістаістаістаіс таіста іста К ИИИИИИИИ їїїїїїїїїїїїїї ВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВ -видих-

Голюк Юлія

Фестиваль Bouquet Kyiv Stage запустив гарну ініціативу – писати пости на тему «Звуки міста». Учасників запрошують на екскурсію містом у супроводі музики. але для мене не це є мотивацією, ясна річ. Зізнаватися у любові до Києва я готова весь час, а тема звучання Києва для мене взагалі близька і зрозуміла. Ще з дитинства я чітко знаю (а скоріше уявляю), як звучить для мене моє місто.

Якщо уявити, що Київ – це жива істота, то для мене це міг би бути великий синій кит, що заплив у дніпрові води і лишився тут назавжди. Принаймні, в дитинстві, надихнувшись казкою про коника-горбоконика, я уявляла, що моє місто – це «чудо-юдо риба-кит, на якій село стоїть». А у моєму випадку – місто. Тоді, у дитинстві, – але сьогодні так само часто, – я ловила себе на думці, що більшість міських звуків нагадують мені звук серцебиття. Є місця, де це особливо відчутно.

Якщо на станції метро «Лівобережна» спуститися сходами у хол і зачекати, поки над тобою рушить поїзд метро, то можна почути прискорений стуків великого серця десь зовсім поряд.

На залізничному вокзалі – це спокійне серцебиття, під Північним мостом – це серцебиття втомленого міста. Машини, заїжджаючи на міст, гучно гримлять, створюючи рваний ритм.

Коли під час Майдану гучний набат Михайлівського собору збудив киян – для мене це теж, безперечно, звучало як серцебиття. Так б’ється серце у істоти стривоженої, рішучою, але не настрашеної.

Тому лейтмотив звучання мого Києва – це серцебиття. Коли я чую звуки, що нагадують стукіт великого серця, мені стає дуже тепло, так, наче місто пригорнуло мене до себе міцно-міцно. І це моменти особивої ніжності до Києва і якесь таке дитяче відчуття, що у нас з ним на двох є своя таємниця.

Mariia Semenchenko 

Київське метро звучить як серце.. Дивно і трохи архаїчно, африканський шаманський танок: тупотіння ніг, шелест голосів. 

Мені щастить, у вагоні є вільні місця. Сівши, я розгортаю книгу. Я ще та читака, легко захоплююсь книгою і швидко забуваю де я. Тому, маю за плечима неабиякий досвід проїжджати позв потрібну станцію. 

На Театральній двері зачинилися. І він заспівав під надривний акомпанемент гітари. Ця пісня почала підніматися з глибин моєї пам’яті. Російський старомодний душевний рок, який я давно уже не слухаю. Але… Наші перші навушники на двох, перший мєдляк, зцілення від шкільного захоплення і початок кохання, перша і поки остання подорож в Крим зразка 2012 року, співи невпопад на вечірньому Узвозі… Він завершив куплет і вийшов, схожий на ангела, майже як у пісні. На ескалаторі лунало «Як тебе не любити…». Жаль, що тут вона лунає все рідше. Ай справді. Як тебе не любити місто-калейдоскоп? Доки я їхала літний дощ освіжив університетську. З кіоска шаурми чутно як Монатік «лов іт рітм». Підлітки цілуються чекаючи свій вегетаріанський лаваш. Дівчина тупцяє чи то під музику, чи то від задоволення. А безсмертне місто закарбовується у чиїйсь пам’яті з новим саундтреком. 

Євгенка Чугуй 

Симфонія міста

Моє місто в собі поєднало мільйони звучань:

«Піаніссімо» ночі й величне «фортіссімо» дня.

Тут відлуння епох і акорди нових сподівань.

Невгомонно лунає правічна столиця моя.

Ще реве й стогне Дніпр, він свідок славетних часів.

Безперервно звучить віртуозний пасаж автострад.

Моє місто в собі поєднало мільйон голосів, 

Що злилися в мелодій єдиний, стрімкий водоспад.

Тут співають бельканто і грають спокусливий джаз.

Постмодерн і бароко сплелися в один лейтмотив.

Це симфонія міста лунає для кожного з нас,

І лунатиме вільно вона іще сотні віків.

Альона Хоптинець

Якщо ідеш, не поспішаючи,

Вслухаючись в підборів такт,

До Неба стиха усміхаючись, – 

Сильніших не знайдеш принад.

Якщо ідеш старими площами

На схилі стомленого дня,

Де мури білі, Богом прощені, –

Співає тишею Душа.

Якщо ідеш за Світлом Сонячним

Через двори дитячих мрій,

Зажди, прислухайся, затримайся, –

Життя виводить свій мотив.

Kateryna Zhebrovska

У моєму щоденнику за 18 лютого 2014 року залишився всього один запис: у ньому йшлося про молитву, сирени карет швидкої допомоги та абсурдну реальність, у яку чимдуж не хотілося вірити. Виринаючи з небуття та стигматизованої тиші, – запис нагадував про ці події. Тому в певний момент я вирішила його позбутись. Просто вирвала з щоденника і спалила. 

Справжність Києва та його людей для мене постала саме у цій межовій ситуації. Тривожний набат дзвонів Михайлівського собору, молитви, голоси, звуки роздовбаної бруківки, спільність ритмів супротиву. Саме так звучала свобода, і саме таким Київ запам’ятається мені назавжди. Містом великих сподівань, відважних людей, а також подій, які мене змінили.

Sevindzh Idrisova

МУЗИКА ЗВУКИ МІСТА

Я сьогодні була на побаченні. З тим, кому давно належить моє серце. Він співав для мене на різні голоси. 

Симфонічний оркестр грав Моцарта й Чайковського в Маріїнському парку. Він промовляв до мене голосом флейти й квітів.

Невідома піаністка біля Мосту закоханих імпровізувала з піснями Ірини Білик. Їй підспівували пташки, закохані й Дніпро.

Гітарист на Володимирській гірці грав мелодії із відомих фільмів. До соло гітари додався шурхіт піску з кар’єрів дитинства й кришталеві дзвіночки золотого казкового міста.

Бенд тих, кому за 40, розважав людей на Поштовій площі джазовими композиціями, у які вплітався фунікулерний рух історії. 

Хлопець на Сагайдачного співав для мене «Така як ти… один лиш раз на все життя…». 

Концерт завершився бокалом шампанського і соло на саксофоні від рудоволосої красуні на Контрактовій.

Дякую за вечір, мій любий Києве! 

Слухати тебе сьогодні було справжньою насолодою!

Олена Даниліна

Київ звучить для мене на вокзалі. 

По вулицях і кімнатах його не чути: глушать турботи і зажури. На вокзалі він лунає 20-им століттям, ніби рідний старий дядько. Він співає до мене хітяру Луценка і Шамо.

Як тебе не любити, Києвє мій.

От тоді я починаю його любити, хоча

знову мусила їхати з дому в несвоє місто;

знову беру на себе все, що лишила на тому-таки вокзалі;

знову-знову.

Але ця пісня скидає отой непотріб думок із серця. 

І таке місце, як вокзал, стає місцем втіхи.

Людині треба працювати – і це чогось легше усвідомити, коли грає та пісня. Прямо на вокзалі і усвідомлюється)

Ця пісня стала для мене символом прибуття. Я чекаю на неї, коли повертаюсь до столиці.

Київ звучить хітом.

Ната Гайдиш

Місто… Багатомільйонний оркестр інструментів Життя. Їх різноголосе звучання – Енергія їх Руху у вирі Життя, а мовчання — стан спокою. Безкінечність в різноманітті… 

Коли Місто спить, оркестр охоплює Тиша – відпочинок. Тільки деякі «інструменти» час від часу порушують її своїм маркером – звуком.

Та з наростанням Руху Міста наростає його багатоголосе звучання – рано-вранці це окремі акорди, потім це вже арпеджіо, до півдня наростає життєрадісний нестримний галас, до самого вечора цей галас не вщухає і переходить у повторювані теми. 

І ти знаходиш своє місце в цьому оркестрі, де твоє звучання відповідає тобі Гармонією, і тобі тепло і радісно в душі від своєї причетності до цього багатомільйонного оркестру…

І в якусь мить – коли вже давно зайшло сонце, а Місто ще продовжує наполегливо повторювати теми, – настає Міська Тиша! Не поступово, а миттєво обриваються і затухають звуки Міста, і Місто знову поринає в свою Тишу – відпочинок… І тільки одинокі маркери – звуки наважуються її порушити…

Ірина Крилова