Що таке казкотерапія та як вона працює? Інтервʼю з письменницею, казкотерапевткою, спікеркою TED та авторкою «Історій хоробриків із Горішкових Плавнів» Катериною Єгорушкіною

Що таке казкотерапія та як вона лікує?

— Казкотерапія ‒ це напрямок арт-терапії, спрямований на гармонійний розвиток особистості та м’яку психокорекцію. В основі метода ‒ слухання спеціально дібраних чи створених для клієнта казок та історій, за потреби ‒ обговорення їх, продовження сюжету, малювання чи ліплення за казкою. Упродовж сеансу казкотерапії клієнт (маленький чи дорослий) одержує новий емоційний досвід, спостерігає більш продуктивні шляхи розв’язання конфліктів. Якщо робота стосується травматичної події ‒ наприклад, розлучення чи втрата близької людини ‒ тут особливо важать терапевтичні метафори, які допоможуть поглянути на ситуацію з іншого погляду, екологічно прожити втрату і сповнитися ресурсом.

Чи всі казки (і особливо сучасні) мають терапевтичний ефект? 

— Далеко не всі. Окрім того, бувають казки, після прочитання яких може знадобитися допомога психотерапевта. Тут треба зважати на рівень чутливості дитини. Для декого казки-жахастики будуть розвагою і добрим способом прожити свої страхи й зміцнитися, а іншим ‒ спричинити до нічних жахіть, безсоння і найрізноманітніших фобій.

Окрім казок-жахастиків шкоди можуть завдати і казки з застарілими цінностями (з-поміж них є і давні, і сучасні). Наприклад, “Дюймовочка” в оригінальній версії. Адже за сюжетом цієї казки дівчинка є об’єктом, а не суб’єктом. Її видають заміж, принижують, погрожуть і навіть змінюють ім’я без її згоди. Можливо, в 19 столітті це було нормою, то зараз інші часи й цінності. Жінка може обирати свою долю і для успіху не конче виходити заміж за нелюба.

Чи правда, що казкотерапія може впливати на фізичний стан, не тільки долати страхи, а, наприклад, знімати головний біль? 

— Так, справді, цей напрямок допомагає знімати стрес. У казкотерапії ще застосовують медитативні казки: без яскравих конфліктів, з позитивними персонажами. Вони спрямовані на розслаблення й наповнення ресурсом. Тож якщо в клієнта був головний біль напруги, вірогідно, що він зникне.

Казки власними силами (без допомоги психолога) здатні ставити правильний напрямок, опрацьовувати та розв’язувати якісь проблеми людини? 

— Є готові збірки терапевтичних казок, а також якісні тексти сучасних письменників, які добре знаються на дитячій психології. Батьки, психологи й педагоги можуть успішно застосовувати їх у своїй практиці, але попередньо самостійно ознайомившись із текстами. Подумати, які проблеми й конфлікти пропонує казка? Чи є в тексті шляхи розв’язання? (бажано, щоб це була не гола магія, а поведінкова схема, яку дитина зможе застосувати в реальному житті). Запропонувати дитині намалювати малюнок про те, що їй найбільше запам’яталося.
Окрім того, добре використовувати казки, які містять загальнолюдські цінності (любов, доброта, взаємодопомога, емпатія тощо). Вони зміцнюватимуть «внутрішній стрижень» дитини.

Розкажіть свій цікавий приклад із практики (або відгук на читання «Історій хоробриків»).

— Найбільш свіжий досвід ‒ це зустрічі з дітьми за моєю новою терапевтичною книжкою «Історії хоробриків із Горішкових Плавнів». Це книжка про чарівне лісове містечко, в якому мешкають милі звірятка і кожне з них має свій страх: вогню, висоти, темряви, школи, помилок чи публічних виступів… Упродовж кожної історії персонаж успішно долає свій страх, а наприкінці розділів є «Совина порадня» з психологічними порадами окремо дітям і дорослим про те, як подолати страхи.

Коли я зустрічаюся зі своїми читачами, пропоную їм зробити вправу: створити персонажа, дати йому ім’я, особливі риси, а також певний страх. Далі ‒ створити суперсилу, яка допоможе цей страх подолати. І діти дуже гарно включаються! Хтось вигадав вікно, яке боялося розбитися. Хтось ‒ песика, який боявся виходити до дошки. Були й більш незвичні страхи: смачна цукерка боялася, що її з’їсть страшний велетень, а квітка боялася зів’янути. І щоразу діти знаходили своєму персонажеві оригінальний шлях до хоробрості. Це було дуже цікаво, очі дітей світилися. Вони пишалися своїми героями і самі ставали сміливішими: не соромилися вмходити до дошки і розповідати про них.

Чи плануєте написати продовження? 

— Так, я зараз працюю над продовженням книжки у світі Горішкових Плавнів, і цього разу вона зачіпатиме різні аспекти дружби між дітьми: про важливість особистісних меж, вміння говорити «ні!», безпеку, турботу про майбутнє одне одного (а не лише сьогоденні примхи), про дружбу на відстані тощо. Звісно, це все буде написано доступною для дітей мовою, а для батьків після кожної історії ‒ традиційна «Совина порадня» з «розбором польотів» і психологічними порадами.

Як казки «працюють» із батьками, які їх читають своїм дітям? Чи може бути казкотерапія застосовна для дорослих? Які казки ви рекомендуєте прочитати дорослим?

— У кожному з нас живе внутрішня дитина і часом вона теж хоче підлікуватися. Можливо, в дитинстві бракувало уваги та чуйності батьків? Може, не сприймали однолітки? Були недопрожиті втрати? Хороша дитяча книжка є підтримкою і батькам, допомагає відпочити, підлікуватися, засвоїти більш продуктивні моделі поведінки навіть у стосунках з власними дітьми. Наприклад, у своїх книжках я даю діалоги з неідельними, але психічно зрілими дорослими персонажами, які мудро дбають про своїх дітей. Таким чином відбувається «впізнавання» батьків, налаштування на спільну хвилю з терапевтичними метафорами, закладеними у моїх казках та історіях.

Якщо говорити про казкотерапію окремо для дорослих ‒ то так, її успішно застосовують. Окрім казок, тут стають у пригоді історії та притчі. Якщо без участі казкотерапевта, то можна почитати притчі народів світу або потішити свою внутрішню дитину історіями про Мумі-тролів.

Що можна сказати про дорослу людину, якщо її найулюбленіша казка, наприклад, «Спляча красуня»? 

— У таких казках важливо бачити етапи ініціацій ‒ тобто посвячень, знаків переходу з одного статусу в інший. Який сенс був у тому, що красуня заснула? Можливо, вона ще не була готова до переходу в статус дорослої дівчини? Звісно, можна всю відповідальність скинути на чари, проте тут не все так просто. За цим сюжетом ми бачимо образ жертви, яку зможе врятувати лише принц. Та чи продуктивно в сучасному житті грати цю роль?

Що можна сказати про людей, які ніколи навіть у дитинстві не любили казки?

— У всіх людей уява працює по-різному. У когось вона багата, а внутрішній світ яскравий: з дирижаблями, слонокотами й космічними єдинорогами. А для когось уявити те, що ти ніколи не бачив ‒ майже неможливо. На це впливають і вроджені особливості, і виховання.

Та причин нелюбові до казок може бути багато. Можливо, батьки добирали свої улюблені казки та не зважали на вподобання дитини? Можливо, змушували читати й карали за нечитання? А може, дитина ‒ практик, любить лише реалістичні історії і намагається якрайшвидше їх випробувати на власній шкурі. Та в усякому разі тут головне ‒ толерантність та усвідомлення розмаїтості внутрішніх світів, а не нав’язування єдино правильної думки.

Спілкувалася Віка Федоріна