Остання подія в дискусійній програмі «Олександр Ройтбурд та його місце в історії культури й мистецтва Одеси» в рамках виставкого проєкту Дослідницької платформи PinchukArtCentre «Олександр Ройтбурд. Теорема влади» відбулась в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського.
Вона мала назву «Сучасний менеджмент в культурних інституціях Одеси» – мабуть це була сама «робоча» частина проєкту, бо люди, які зібралися за круглим столом – керівники та куратори музеїв (спікери: Олександра Ковальчук (ONFAM), Семен Кантор (Одеський Музей Сучасного Мистецтва), Світлана Остапова (Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О.В. Блещунова); модератор: Костянтин Дорошенко – український арткритик, публіцист, колумніст, куратор сучасного мистецтва, медіаменеджер…).
Не дивно, що «кейс Ройтбурда», як його можна назвати, став предметом обговорення – бо він є наявним прикладом того, як одна людина може (цитую прес-реліз) «трансформувати підходи державних музеїв та вивести інституцію на якісно новий рівень». Звісно, кожен, хто намагається втілити такі амбіціозні проекти, ризикує, що не всі його плани та пропозиції виявяться безспірними (це теж обговорювалося), але навіть не самі удатні рішення та наміри йдуть на користь, бо підіймають питання, які доведеться вирішувати вже наступним реформаторам. Інститут кураторства та його взаємодія (або не-взаємодія) з владою теж був темою обговорення (недарма виставка Ройтбурда має назву «Теорема влади» – бо у художника з владою, як було відмічене, була напружені і складні взаємовідношення – але все-ж таки взаємовідношення, і Ройтбурд НЕ був наявною ілюстрацією тезису що художник має бігти влади у будь якій формі).
Ось кілька тезисів та цікавих висловлень учасників, що я для вас зібрала:
Місія мистецтва – перетин кордонів. Теорема влади – це робота зі схемами, але через кордони;
Саме Ройтбурд почав першим перетинати ці кордони, і він є приклад того, як треба взаємодіяти з владою і залишатися собою;
В його уявленні ідеальним рішенням перебудови музею було б знести все, а потім на уламках побудувати щось нове;
Концерт в просторі музею групи «Хамерман Знищує Віруси»: спочатку ми, тобто співробітники думали, що це трохи занадто, але директор, тобто Олександр Ройтбурд вважав, що це ок. Виявилося, що це таки було ок;
Це, звісно, не все – і навіть не все, що стосувалось саме Ройтбурда, як впливової людини, а потім й директора одного з найважливіших культурних закладів Одеси. Але сучасність вимагає продовжити розмову. Бо, як було сказано, функції системи культурних закладів і функції музеїв змінилися вже після Другої світової війни – зараз це місце зберігання і дослідження, а не розваги. Але з тих пор теж багато що змінилося – принаймні для воюючої України. І наразі окрім названих функцій треба вирішувати ще купу інших задач. Що таке музеї без колекції (а мі всі знаємо, що зараз музеї позбавлені постійної експозиції). Як працювати в таких умовах? Це поштовх і виклик всім музеям України, і кожен музей має виробити свій власний підхід. Так, Музей Сучасного Мистецтва планує включити в свою колекцію фешн і дизайн. А Музей Особистих колекцій наполягає на тому, що він музей саме особистих, а не приватних колекцій – бо він має справу не тільки з колекціями, але з персонами колекціонерів, і це свідома концепція.
Взагалі, розмова була дуже плідною і продовжилася наступного дня вже в приватному осередку, де люди, які знали Ройтбурда (Ігор Гусев, Костянтин Дорошенко, Володимир Умма та Семен Кантор) зібралися, щоб поділитися спогадами і не дати цієї суперечливій, але такої яскравій особистості остаточно перетворитися на пам’ятник собі. З певними фрагментами цієї розмови ми з дозволу учасників плануємо познайомити наших читачів пізніше.
Текст: Марія Галіна
