У видавництві ArtHuss  вийшли настільні карткові ігри для дизайнерів, копірайтерів та для розвитку творчих навичок. Кyiv Daily попросив протестувати «гру» «Кілька рядків щодня: 52 підказки, як нарешті зважитися писати»  засновницю і директорку  компанії «PR-House» Наталію Красненкову. І потім розповісти, як влаштована гра, чи варто її радити як «робочу» версію для тімбілдіга і розвитку творчих спроможностей колективу. Що вона і зробила (Велике спасибі!).

Це — не весела гра для компанії. Не випадкова розвага для друзів під шампанське. Не тімбілдінг. Не азартна гра. Власне, з чого я взяла, що це взагалі гра?

Все почалось із дзвінка Віки Федориної з пропозицією «протестити» гру. «О, ігри я люблю, давай!». Дуже скоро на моєму столі лежали приємні на дотик 52 картки із короткими завданнями до написання текстів різного жанру. Картки просили писати кілька рядків щодня і обіцяли, що за пару місяців я стану якщо не письменницею, то хоча би копіратйеркою із розвиненою фантазією, вивільненим потенціалом та подоланою творчою кризою. 

Отже, одна картка — одне завдання з написання тексту. Витягаємо рандомно або по-порядку. І вперед! «Опишіть цей предмет не використовуючи певних слів», «Пригадайте коли вам вперше було соромно, опишіть ваші відчуття за схемою», «опишіть ваш вчорашній день в форматі «любий щоденнику», «напишіть інструкцію», «опишіть як це працює?», «опишіть людину». 

Але найамбітнішим для мене завданням стала пропозиція співавторства з П.Г. Вудгазузом і описання в його стилі вигаданого персонажу, що взаємодіє із героїнею Гонорією. Оскільки в дитинстві моїм улюбленим серіалом був «Дживс і Вустер» за оповіданням Вудгауза, то я чудово уявляла собі Гонорію Глоссоп, тому моїм вигаданим персонажем став вигаданий брат Берті Вустера. У моїй дофантазованій реальності він не тільки обіграв її в теніс, але й одружився. Не впевнена, що в мене вийшло описати цей персонаж в стилі Вудгауза.

Картки різного рівню складності, але навіть прості завдання інколи заганяли мене в кут. І на противагу обіцянці звільнити, навпаки – занурювали мене в творчу кризу. Можливо тому, що зазвичай я не пишу щодня.

Тому, така «гра» буде дійсно корисною лише для людини, яка щиро прагне розвинути свої навички написання текстів різних жанрів та «прокачати» свою творчість: копірайтерам, письменникам-початківцям, журналістам, студентам журфаків.

Для того аби така забава із вправами з написання стала справді корисною, я би порадила виконати дві умови:

1. Якщо почав – треба мати силу волі продовжувати щодня  писати. Тому, це не гра, а радше челендж. Відчуй себе письменником і видавай щодня свою текстову «норму». Тоді буде результат. 
2. Компанія у виконанні цих завдань зайва, це гра для самостійної роботи. Але для збільшення ефективності – я би знайшла собі ментора. Ми часто не можемо оцінити себе об’єктивно і професійний сторонній погляд буває дуже корисним. Хтось же має читати ваші тексти, інструкції та спогади? Ментор дасть корисний фідбек та зверне увагу на недоліки, які потребують дошліфування. Призначте свого ментора, хай це буде навіть дитина, чоловік чи мама. Якщо пощастить – справжній редактор.

Скоріше за все, на зимові свята через карантин ми з вами нікуди не поїдемо і залишимось вдома. Тому така забава може стати корисним новорічним подарунком, що допоможе провести канікули з користю. 

Що написала я:

25.10.2020

Весна в Бахчисараї. Вже добряче припікає. А я сиджу у тата на плечах, міцно вхопивши його за шию. Мені десь три роки, може менше. Ми йдемо по залитій сонцем вулиці в бік старої автозаправки. Навколо неї повно абрикосових дерев, які саме розквітли рожевими квітами. Ми йдемо нюхати цей цвіт.  Оскільки я сиджу високо, то квіти опиняються на рівні мого обличчя. Я набираю повні груди аромату. Але квіти пахнуть неприємно, мені вони пахнуть пилом. Пам’ятаю, що вперше свідомо відчула розчарування, коли очікування і реальність не співпали.  Для мене, малої, красиві квіти обов’язково мали солодко пахнути.

З того часу абрикосові дерева для мене пахнуть весною,  пилом і першим розчаруванням дитинства.

(спогад про погоду)

25.10.2020

Переді мною дивний пристрій  — немов незграбний одноногий монстр, який дивом утримає рівновагу. Для чого він? Не повірите, але на ньому можна пересуватися. Далеко, звичайно не втечеш, та і добряче насмішиш людей по дорозі. Але є такі зграбні умільці, що можуть осідлати цього монстра і намотувати кола по арені цирку. Як же він називається? Не знаю. Тому спробую дати йому ім’я сама: вело з обмеженими можливостями? Клоуномобіль? Наземна мітла? А можливо, вам щось спаде на думку? Поділіться зі мною.

(уніцикл – прохання описати предмет на картинці без згадування слів: колесо,педалі, велосипед)

Емілі Кемпбелл, Гаррі Аултон. «Кілька рядків щодня: 52 підказки, як нарешті зважитися писати», Видавництво: ArtHuss, 2020.