Моделі батьківства

Бути батьками, безперечно, важко. Нас не вчать у школі, як ростити дітей та як у процесі виховання не наробити помилок і не завдати дітям психологічних травм. З покоління в покоління ми передаємо дітям ту модель батьківської поведінки, яку спостерігали самі, проте часто вона буває непродуктивною. Настав час виправити це.

Ця книжка допоможе побудувати батьківсько-дитячі стосунки, засновані на взаємодії й повазі. Ви дізнаєтеся, як зберігати спокій і не зриватися на крик у найскладніші моменти свого батьківства. Діти потребують емпатичного, врівноваженого дорослого, який перебуває поряд навіть у найнапруженіші моменти, а відтак вони зростають здоровими особистостями й передають нову модель батьківства своїм дітям. Тож спробуйте змінитися не лише задля своїх дітей, а й для наступних поколінь.

Кларк-Філдс Гантер. «неЩасливе батьківство. Чесна книга про виховання дітей» / — Переклад Богдани Синякевич. Х.: Віват, 2022, 240 ст.

Уривок

Говоримо правильно

До вагітності я була розумною самодостатньою жінкою, яка могла розв’язати будь-які проблеми. Але батьківство поставило мене навколішки. Коли сконцентрувалася на зменшенні реактивності, мені вдалося трохи заспокоїтися — це справді допомогло. Але я все ж таки не надто вміло спілкувалася зі своєю дитиною, тож вона чинила опір майже всьому.

То був звичайний день, який ми проводили вдома. Донька стала скаржитися та відмовлялася взуватися. Я відчула, як усередині наростає гнів. Раніше я давала раду таким складним завданням. Усе зможу, мені вдасться! Я глибоко вдихнула, повільно видихнула й відчула, що плечі трохи розслабилися.

Солодким маминим голосом я сказала: «Меггі, взувайся. Ми йдемо гуляти».

Не спрацювало. «Ні! Я не хочу!»

«Узувайся. Ми зараз ідемо гуляти». Бабам! «Ні!!! Я не хо-о-о-о-чу!» Сльози. Крик.

Ситуація виходила з-під контролю. Мені уривався терпець, я стала гримати. Не пишаюся тим, що силоміць узула свою доньку, після чого ми обидві розплакалися й почувалися нещасними. Що сталося? Моя величезна мамська помилка почалася зі сказаних мною слів. Мова, якою я послуговувалася, спричиняла в неї нову хвилю опору. Я наказувала, а їй це не подобалося.

Коли у вас виникає проблема

У попередньому розділі ми навчилися слухати так, щоб допомогти дитині розв’язати її проблеми. Слухання — золотий стандарт для допомоги іншим та налагодження зв’язку. Усвідомлене слухання — це наче депозит на «банківському рахунку» ваших стосунків, який і закладає їхню міцну основу. Саме це мотивуватиме вашу дитину взаємодіяти з вами частіше.

Розуміння своїх потреб

Кожен із нас має певні потреби: спати, іноді залишатися на самоті, перебувати в мирному середовищі, проводити час із друзями, їсти корисну їжу, займатися спортом і таке інше. Проте доволі часто ми, батьки, не задовольняємо ці потреби. Суспільство нав’язує думку про те, що ми маємо жертвувати своїми потребами заради потреб дитини, а надто коли та ще маленька. Дехто з нас таким чином поступається своїми потребами в заняттях спортом, медитаціях та спілкуванні з друзями. Якщо ви належите до цієї групи, зрозумійте:

«Ваші потреби так само важливі, як і потреби вашої дитини».

Установлення пріоритетів потреб не означає, що ви мусите вдавати, ніби зовсім їх не маєте, чи вони не важливі, чи їх можна відкласти на років так вісімнадцять. Щоб сформувати здорові, тривалі, не обтяжені обрáзами стосунки, ви маєте почати з усвідомлення власних потреб.

Які вони? Іноді ми так звикаємо до невизнання своїх потреб, що геть забуваємо про існування інших потреб, окрім базових. Приділіть трохи часу вправі, поданій нижче, щоб визначити, які потреби вимагають більше вашої уваги.

Установлюємо здорові особисті кордони

Пам’ятаєте, дітям чудово вдається робити те саме, що й нам? Коли ми турбуємося про власні потреби, наші діти вчаться робити те саме. Якщо ви звикли догоджати іншим, цілком імовірно, що ваші батьки відкладали свої потреби на задній план. Заради себе та своєї дитини ви мусите викорінити цю шкідливу модель поведінки, яка передавалася з покоління в покоління. Якщо ви прагнете виростити хорошу людину, то маєте знайти дієвий спосіб, щоб дитина зрозуміла, що її поведінка перешкоджає вам задовольняти свої потреби.

Дітям потрібні такі здорові кордони. Згідно з дослідженнями, діти, що зростали з надто лояльними батьками, які не встановлювали здорових кордонів і не вимагали прийнятної поведінки, більш схильні до егоцентризму, імпульсивності, вживання наркотиків та браку самоконтролю. Замість уседозволеності ми мусимо встановити здорові кордони для свого та дитячого ментального й емоційного здоров’я.

Діти ж по суті ще такі незрілі. Від них можна очікувати всього: вони неминуче нас дратуватимуть, турбуватимуть і розчаровуватимуть. Діти можуть бути бездумними, хаотичними й деструктивними — і не тому, що хочуть накапостити, вони просто роблять усе для того, щоб задовольнити свої потреби. Коли їхня поведінка впирається в наші потреби, ми мусимо знайти спосіб пояснити їм, що відбувається, не викликаючи обрáз чи опору. Таким чином ми збережемо тісні довготривалі стосунки й матимемо вплив на дитину.