«Ти — те, що ти їси», — співає в композиції «Ікла» фронтмен гурту Kurs Valüt Євген Гордєєв.
Дніпровці грають соціальний сінті-поп. Серед тем першого альбому «валютчиків» Veselo «матеріальний адюльтер» (композиція «Позика»), переживання українських парламентарів під час ухвалення закону про легалізацію марихуани («4533»). 8 лютого Kurs Valüt представлять свою платівку в Києві.
…Я вийшов з експериментальної сцени, захотів приколотися, написати щось зі словами. Це спроба вивчення поп-ферменту, — каже Євген Гордєєв. Розмовляємо, як і з чим можна споживати Kurs Valüt .
— Конкурувати з попсою ще не можемо, втім, з глухого андеграунду виписалися остаточно. Десь у буферній зоні. Збираємо невеликі зали у Дніпрі, Львові, Києві.
Хоча до повноцінного туру країною, як у, наприклад, Олега Винника, далеко.
Була така мета?
— Було цікаво використати певні тригери суспільної уваги. Висловитися про речі, які окрім мене ще когось можуть зачепити. «Математично» розробити тексти й подати їх у метафоричній естетсько привабливій обгортці. Не варто напряму описувати реальність. Краще шукати обхідні шляхи, образність.
І взагалі матеріал Veselo — це такий пінгер пошуку слухача зі сформованим смаком. Подобається, що на наших виступах щонайменше півзали так званого креативного класу, з яким приємно й цікаво поспілкуватися після концерту.
Казали , що берете ідеї, сили для творчості й життя із ненависті.
— Так. Ненависті до стилістичних штампів, несмаку. У сучасній українській музиці є певні кліше. Наприклад, це велика кількість карнавального, дурнуватого мажору. Спроби розважити, підняти настрій формують хибне враження, ніби українці – це такі собі південні веселуни. В нашому попі нема темного боку. А ситуація в Україні бентежна, нестабільна, нервова.
Хотів, аби небезпека відчувалась в матеріалі Kurs Valüt. Як переселенець, постійно ношу в собі це фонове відчуття перманентної кризи.
Мілітаристський присмак у нашій музиці зумовлений саме цими переживаннями. Це не позерська похмурість.
Вам, людині з Донбасу, важливо використовувати у творчості українську мову?
— У Покровську (Донецька область) в сім’ї по лінії дружини я був єдиним російськомовним. Усі рідні розмовляли літературною українською.
Мав постійну практику як слухач і сам намагався спілкуватися.
Гадаю, немає жодної проблеми у вивченні мови, якщо існувати в українському інфопросторі. Вектор зацікавленсті або є, або ні. Українська пластична. Це мова з відкритим кодом, кожен може брати участь в її апгрейді. Це дуже цікава й важлива гра – формувати свою сучасну ідентичність зараз. Особливо після 2014-го…
Мені хрестоматійна прадавня українська не дуже залітає. Натомість, ХХ століття – Хвильовий, Стус ближче за Шевченка чи Котляревського. Тільки не жбурляйте камінням.
Зараз більше орієнтуюсь на стилістичні приколи ХХІ століття. На мову телеефіру.
Займаючись текстами, цікаво винайти власний окремий мовний код.
Розкрутка мови для населення має робитися через якісний контент.
Простий приклад – локалізація «Сімпсонів» або тої ж «Футурами». Раптово стало зрозуміло що українською можна робити дотепно, іронічно, сучасно.
Особисто я проти примусової українізації. Більш ефективним методом бачу — генерувати годноту. У всіх без винятку сферах. Зробити українське привабливим. Вигравати конкуренцію.
Як в альбомі опинився вірш Павла Тичини?
— Ну, ще зі школи пам’ятав мем: “Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину”. Мені цікаво було перевернути ситуацію та спробувати зробити якісь рядкипоета напівкультовими, аби молодь співала це діло добровільно.
Зробити в непритаманній емоційні манері. Зіграти на парадоксі. Наприклад, повторювати слово «весело» в мінорі. Це повинно було привернути увагу.
Будь-яка літературна спадщина може бути використана незвичним чином.
Брати якусь шевченківську думу і тягнути її довгенько, з сумом – в цьому нема зачіпки для сучасного слухача. Треба інтерпретувати.
Виїжджати з класикою по давно накатаних рейках – кон’юнктура.
Втім, авантюра з Тичиною була разовою акцією, аби привернути увагу до спадщини.
Якось зізналися, що дратує сприймання пісень через текст.
— В музиці первинна музика. Вокал – це просто додатковий інструмент. Не більше того. Треба не стільки сканувати лексичне значення слів, скільки відчувати загальну атмосферу, яка виникає внаслідок поєднання цих слів. Схопити невловиме відчуття. Не намагатися дешифрувати метафори.
Аби примусити людей, насамперед, слухати музику, іноді розкладаю тексти на якісь абстракції. Щоб не було за що зачепитися безпосередньо в словах пісні.
Відчували настрій, який заклав у пісню.
Настрій іде зсередини чи реальність навколо впливає?
— Якщо живеш в оточенні заводів і шахт, це провокує до певної стилістики. Постіндустріальною електронщиною страждав ще коли жив на Донбасі.
Потім переїхав у Дніпро і відчув, що майже нічого не змінилося. Такі самі люди, залізобетон, зіпсована екологія. Виходить, що десь з початку 2010-х музично досліджую ідентичність Сходу України загалом.
У цій пострадянській розвалюсі є певна естетика. Ті, хто врубаються, не даремно переобладнали заводи на арт-простори. Але не хотів би, аби усе так вузько сприймалося, впиралося лише в будівлі певного періоду.
Є ще самі люди. Вони тут більш прямі, похмурі. Особливо порівняно з Заходом, де українці більш розслаблені, усміхнені. Підозріло усміхнені. Це має вигляд такої собі дипломатії, певного бачення гостинності.
У власну творчість закладаю все ж таки оцю східну похмурість.
Індустріальне оточення нагадує про глобальний конфлікт людини з природою.
Ми відвойовуємо ресурси. Вгризаємося в біосферу прямокутними призмами. Можна робити те саме трохи екологічніше, але стилістично ми залишатимемось призмами в зеленій каші природи.
І ця прямокутність відображується в електронній музиці найкращим чином. Більше ніякий музичний метод так не асоціюється з людським аспектом. Тупі ритми ліхтарних стовпів чи вікон модернових споруд – це електроніка. Це – людина.
Чому «Курс Валют»?
— Це ім’я і прізвище вигаданого героя. Я не припускав, що проект взагалі відбудеться, і це було свого роду нікнеймом для однієї-єдиної вечірки. Тоді здавалося, що до однієї.
Текст: Іван Столярчук
- Що: Концерт Kurs Valüt
- Коли: 8 лютого, п’ятниця, 20.00
- Де: Арт-центр CLOSER , вул. Нижньоюрківська, 31.
