В невеличкому прифронтовому поштовому відділенні працівник з подивом запаковував незвичне відправлення – розкішний букет квітучого духмяного  різнотрав’я,  котре можна зібрати в будь-якій місцині по всій Україні. І майже в той же час на протилежному боці Європи садівник сера Кіра Стармера також збирав квіти в саду Прем’єр-міністра Англії та відправляв букет до найближчого post office, вказавши ту ж саму  київську адресу, за якою відправив свій ніжний трофей підполковник ЗСУ, командир напрямку 48-ї інженерної бригади, Ростислав Побережний. Так завершився пролог до мультимедійного проекту «Flowers from the front line» – «Квіти з лінії фронту», проекту, що розгорнувся у просторі і часі та в якому задіяні творчі особистості  різних видів і жанрів мистецтва України і Англії. 

Знаковим для проекту було місце, де у британської художниці ювелірного мистецтва Фібі Волш (Phoebe Walsh) виник творчий задум для створення нової колекції. Це лондонський Музей Саду (Garden Museum), експозиція котрого охоплює понад 400 років історії садівництва  та розповідає про культурну і соціальну роль садів в історії країни. Серед експонатів увагу мисткині привернули два незвичні гербарії, обидва – відгомін воєнних лихоліть. Один з них – листи коханій солдата Першої світової  Джорджа Марра, в які він вкладав рослини, що квітли посеред жорстоких баталій на Східному фронті. Другий – квіти, зібрані Джейн Ліндсей з місць бомбардувань Лондона під час Другої світової війни. Вони надихнули Фібі: «Я хотіла створити щось, що продовжило б розмову про війну, яка стала розгортатись в Україні, я хотіла нагадати, що хоча життя може бути крихким, але воно є стійким у своїй здатності до відновлення». Так виникла серія в звичній для неї техніці і матеріалі – мініатюрні срібні книжечки, в які були вмонтовані рослини з прифронтового, переритого окопами і бліндажами, київського парку,  розташованого неподалік від помешкання художниці Ольги Морозової. «Для мене було дуже цікаво шукати маленькі квіти… Я за своєю природою мураліст і зазвичай бачу ціле без деталей» – пригадує вона.  

Талановитий живописець Ольга Морозова залишилась у Києві і продовжувала творити. Вона одна з небагатьох художників, котрі зуміли втриматись на високому мистецькому рівні в розкритті трагічної теми війни. Без коньюктури. Без плакатних рішень. В її творчості не змінилося нічого – ні коло тем, ні манера письма. Тільки ракурс – сприйняття світу через призму війни.  На полотнах ті ж непримітні, не глянцеві краєвиди рідного міста. Але цього разу поверх них знервованими кольорами звучить сирена і проступають – то зливаючись з фоном, то контрастуючи – слова: “Увага! Повітряна тривога! Усім пройти до найближчого укриття!”  Чи цитати з давньоруського літопису з настановами, як будувати укріплення в очікуванні ворожої навали.  «Історія одного парку» – цикл, в якому слово і живописна пластика фіксують не лише зміни простору, а й «зшивають» розірваний час. А вже  в наступному циклі «Лісовий вітраж» художниця свідомо зосереджується не на реаліях війни, а на красі і тиші середовища, що оточує людину навіть в такі важкі часи. Світло і колір, покладені крупними мазками на полотно стають основними компонентами форми, що народжує новий, підсилений уявою, внутрішній ландшафт, здатний зберегти гармонію світосприйняття і дати надію. Саме про це серія «Квіти надії». Вона  повертає нас до витоків проекту «Flowers from the front line», до того гербарію, що Ольга зібрала на брустверах свого парку для Фібі Волш і Музею Саду на початку війни.  Знайдені в книзі залишки вмонтовуються у фактуру на полотні і оживають на ньому новими сенсами. Творчий експеримент художниці – поєднання абстрактного живопису і конкретної флористичної деталі – надає їм несподіваного ритмічного і чуттєвого ефекту. Резюмуючи, вона напише: «Ці роботи без сюжету – лише колір, дотик , фактура, спогад. На полотнах з мішковини проростає не образ, а відчуття. Квіти, як обіцянка: надія все ще є!». 

Наскільки важливо її знаходити і мати в трагічні часи втілюється вже в іншому виді мистецтва – кінодукоменталістиці. Англійська режисерка Кармела Корбетт (Carmela Corbett), захоплена творчим тандемом Фібі і Ольги, починає працювати над фільмом «Квіти з фронту», – про те, як мистецтво підтримує відчуття краси і радості у світі, часто наповненому болем.  «Цілком очевидно, що не бракуватиме документальних фільмів, які фіксують катастрофічні наслідки війни. Я, однак, прагну розповідати історію з іншим фокусом. Після того, як війна закінчиться, те, що живе поза спогадами постраждалих та текстами в підручниках історії, часто є мистецтвом, яке було створене в той час». – Так режисерка формулює тему свого фільму, зйомки котрого ще тривають (бо триває війна), але в експозиції представлений його тизер-трейлер.   З цього моменту проект виходить за межі  образотворчої площини, у сферу синтетичних мистецтв. 

Згодом, коли визначилось місце для демонстрації проекту – а це сакральна Софія Київська, в рамках фестивалю «Букет» (Bouquet Kyiv Stage) – «Flowers from the front line» доповнюється об’ємним жанром: дві масштабні інсталяції «Квіти для фронту» та «Тканина часу» завершують цю мистецьку образно-асоціативну історію з багатьма смислами. Авторство першої належить англійському  дизайнеру-флористу і волонтеру Музею Саду Філіпу Норману (Philip Norman). Кожна квітка, кожна стеблина в інсталяції – не просто декоративний елемент, а голос ландшафту, зраненого війною, голос тих, хто залишився, живе і творить всупереч. Зібрані в пучки засушені чи свіжозібрані рослини розміщені в просторі на тонких мідних дротах і тремтять від кожного поруху. Мідь тут не лише конструктивний матеріал, а символ провідності між людьми, територіями, теперішнім і минулим.

Інсталяція Ольги Морозової «Тканина часу» – візуальна і вербальна квінтесенція всього проекту. Художниця покрила довгі вертикальні полотнища  написами текстів зі стародавнього Радзивіллівського літопису  XI століття про події, коли Київ опинився під загрозою печенізького нападу, та цитатами з щоденника вже згадуваного учасника Першої світової війни Джорджа Марра. Об’єднують їх зматеріалізовані фрагменти українського сьогодення – квіти з фронту, надіслані військовим ЗСУ Володимиром Петрашиком, мистецтвознавцем, доцентом кафедри НАОМА і головним редактором журналу «Образотворче мистецтво», що завдяки йому продовжує видаватись. 

Інсталяція містить ще одне щемливе посилання на нашу дійсність –  це уривки листів двох мистецьких особистостей в перші місяці повномасштабної війни з росією Фібі Форш і Ольги Морозової. Їх сприймаєш як дуже емоційне свідчення трагічних подій і як акт спротиву агресії і варварству через мистецтво, через творчий альянс і людську консолідацію. Загалом, таке можна сказати про весь проект, історію його створення і перебіг втілення. Та він значимий не тільки в соціально-політичному аспекті. Хочеться закцентувати увагу і на оригінальності художнього задуму. Флористичними мотивами надихались і надихаються майже всі митці. Але художниці вмонтували конкретні рослинні деталі в контекст мистецького твору, зробивши їх ще одним виразним засобом художньої форми, і концептуально виправдали цей прийом. 

Глибокий, асоціативний, актуальний  образ проекту «Flowers from the front line» відбувся як мистецька подія фестивалю «Bouquet Kyiv Stage». А в культурологічній площині, за словами його кураторки художниці Ольги Морозової, «… став мостом між полем бою і полем мистецтва, між щоденним спротивом і збереженням краси».

                                      Майя Чумак, провідний науковий співробітник

Фото: Андріій Оліфіренко