Banda Agency створила нову айдентику для Національного художнього музею.  Для логотипу розробили персональний шрифт NAMU. Про новий лого Національного художнього Kyiv Daily написав поет, перекладач, дизайнер  Ілля Стронґовський. 

Робота “Банди” для НХМУ, зрозуміло що, має один безперечний позитив: вона показує, що в принципі державні музеї України можуть бути відкриті до радикальних, з огляду на існуючий в Україні рівень брендування музеїв, пропозицій.

По всіх инших параметрах це провал.

Мене спитають “для скількох музеїв України ти зробив айдентику?” Для жодного не зробив. Далі можна не читати.

1. Назва.

Та перший крок, що ми зробили тоді — привчили себе, а потім поставили завдання і навчити країну називати Національний художній музей України — NAMU — National Art Museum of Ukraine.

Привчили нащо? Ніхто не називає НХМУ NAMU. Ніхто. НАМУ, у художній сфері всі без привчення так називають Національну академію мистецтв України. Більше того, в музею має ж бути сайт? Логічно було би його назвати namu.com.ua. Але – яка прикрість – там уже є Національна асоціація медіаторів України. Сам же НХМУ сором’язливо сидить на русифікованому домені namu.kiev.ua Нагадаю, що йде кампанія за #kyivnotkiev. То куди потік спраглих спрямовувати? А домени namu.org.ua, namu.biz, namu.com, namu.net, namu.org зайняті. Правда, є вільний http://namu.museum/. Хочете?

І є ще одна НАМУ яка може спасти на гадку: Національна асоціація мотоциклістів України.

Взагалі, державні організації зобов’язані послуговуватися державною мовою. Включно з назвою. Англійська версія є допоміжною, додатковою і, згідно законодавства, необов’язковою. Тому пропозиція “Банди” не відповідає українському законодавству. Але хіба такі дрібниці можуть відволікти від бажання викотити новий кейс? Так, НХМУ потребує гарної назви латинкою. Але для українського споживача NAMU перетворюється на що завгодно, крім НХМУ, а на Заході NAMU серед музеїв уже є – Naturkunde-Museum Bielefeld https://de.wikipedia.org/wiki/Naturkunde-Museum_Bielefeld. Але основною версією мала би бути якась подача НХМУ. Кирилицею. Не HXMY. Я б проголосував за Khudozhnij, чи яка там версія латинки буде використана. Бо в неангломовних країнах власні назви музеїв англійською не перекладаються. Наприклад https://www.khm.at/en/.

2. Акцент.

Національний художній музей України це про об’єкти й картинки. Ну якщо максимально спрощувати. Не про слова. Це не Національна бібліотека. Не Національний архів. Не, слава богині, Національна спілка письменників України. Так, літери присутні на об’єктах і картинках з колекції музею. Так, саме вони були відправною точкою для брендингу. Ні, музей не зводиться до переліку експонатів, які містять слова і літери. Сім самостійних прекрасних накреслень шрифта роботи Дмитра Растворцева семикратно розпилюють увагу (можна ще закинути деяку неочевидність й нечитомість окремих з них, особливо коли йдеться про латинку, коли мозок привчений бачити кирилицю). З цих – чудових, повторюся – накреслень не з’являється нічого більшого, уніфікованого, впізнаваного, ототожнюваного. Прекрасні вправи з типографії (коментувати окремі недоліки яких коментувати явно не мені) нічого не кажуть нам ні про музей, ні про що він, ні про те, чим він осібний.

Задача охопити неохопне непроста, але спроба її вирішити згубилася в процесі гри зі шрифтами.

3. Картинки.

В айдентиці знак NAMU стає основним впізнаваним елементом.

Ну шановні, він і сам по собі не сильно впізнаваний, а пропонована подача перетворює не найпростішу вправу з розпізнавання образів на повноцінний візуальний шум. Що теж, власне, можна подати за ознаку брендування – “якщо ви здалеку бачите чорно-білий візуальний шум, це NAMU” (перемикатися на латинку для “вірного” називання НХМУ дратує, mozhe davajte todi zahalom na latynku perekhodyty?). Але це рівень амбітної ґалереї чи маленького музею сучасного мистецтва, а не головного музею країни.

В намаганні виправдати такий справді радикальний крок, “Банда” робить значно гіршу річ:

Висуваючи твори на передній план, ми наче знайомимо людей з героями, підкреслюючи їхню унікальність, красу, те, що вони досі цікаві та актуальні.

Ні, ви вирізали шматки з картин, перетворивши повноцінні твори мистецтва в недбалі заготовки для колажів. Маючи справу з мистецькими творами, які поки не стали частиною масової культури (цікаво було би зробити тест на впізнаваність: “з якої картини вирізаний цей цікавий та актуальний герой?” І текстом – варіянти відповідей) “Банда” нівелювала цінність і вагу експозиції всього музею до обраних ними “унікальних героїв”. Думаєте на цьому все?

Ми дозволили собі невеличку зухвалість: змінили масштабність творів, познайомили героїв різних картин у спільних матеріалах, відформатували так, як підказала композиція макетів

Тобто перетворили колажні заготовки на повноцінний постмодерний вінегрет рівня колажиста-початківця. Може це і є головна метафора, закладена “Бандою” для ідентифікації класичного художнього музею: мішанина з видертих шматків невідомо чого з попередніх епох, яка не створює жодного конструктивного контексту. Бо, загалом, новий контекст має творитися на основі старого, а його, упс, нема. І відсутність цього контексту тепер обличчя музею. Було посередньо. Стало гірше.

4. Що замість?

На мій смак, легкими правками цю посередність не виправити. Однозначно треба лишати шрифт – крім шрифта, власне, нічого цінного для музею і не створено. Розібратися з назвою. Прописати слова НХМУ, Національний художній музей України, розібратися як без втрат перекласти назву англійською і не нарватися на недоречну омонімію. Зробити всі можливі варіянти написання назви під всі можливі випадки – шрифт пластичний і вимагає точно такого самого пластичного ставлення. Айдентику, тобто те, що і мало бути внеском “Банди” однозначно треба робити з нуля всю. Взоруватися при цьому на рівноцінні за напрямом, масштабом і вагою айдентики світових музеїв. Louvre, а не Centre Georges Pompidou. Взірців, направду, не так багато: заходимо на сайт головного художнього музею будь-якої країни і намагаємося підсумувати і адаптувати сильні сторони тематично близьких айдентик. Повернути вирізані шматки картинам і завжди давати твори мистецтва повністю. Можна навіть підписувати дрібно, щоб вивчали потроху. Перестати робити фіґню загалом і погоджуватися на пропоновану фіґню зокрема. І робити своє.