Любов Мiненко

Любов Мiненко

До 24-го лютого в Національному музеї «Київська картинна галерея» триває виставковий проект присвячений творчості української мисткині Любові Міненко. На полотнах художниці – узагальнені образи Батьківщини, родини, взаємостосунків – інтимні й водночас загальнолюдські. 

Відкриття персонального проекту,  присвяченого творчості Любові Міненко відбулось 8-го лютого за сприяння мистецького об’єднання ЧервонеЧорне, яке надало більшість робіт для виставки. Під час вернісажу було презентовано видання про життя та творчість художниці авторкою текстів для якого виступила Поліна Ліміна. Прижиттєва ретроспектива творчості Любові Міненко свідчить про усвідомлення мистецькою спільнотою неабиякого вкладу мисткині в українське мистецтво.

Експозицію складають декілька тематичних ліній, об’єднаних стилістично та створених в період з 1975 року та — по сьогодні. Серед них центральними є пейзажні мотиви рідного Канева, узагальнені зображення людей, олюднені тварини та декоративні аплікації. Обігруючи із полотна в полотно мотиви дороги, канівських пагорбів, антропоморфних образів, мисткиня з кожним разом розширює рамки сказаного. У такій монолітності вираження як ідейного так і образотворчого втілюється цілісна натура Любові Міненко. 

Мистецтвознавці визначають декілька джерел впливу на формування Любові Міненко як художниці. Перш за все — це учнівство у Данила Лідера, художника-сценографа, що потягнуло за собою наслідування декоративних прийомів Анатоля Петрицького у створенні власних ескізів до театральних вистав. Помітний також вплив естетики бойчукістів — узагальненість форми, образів та одночасна їх монументалізація. Особливе місце в тврчості художниці займає колір, який вона подібно художникам-футуристам розкладає на безліч стриманих та зближених за звучанням смуг. Таким чином мисткиня віднадходить власний шлях образотворення, що полягає у декоративній та узагальнені манері.

Дорога — мотив, який багаторазово повторюється у пейзажах Любові Міненко слугує не тільки композиційним елементом, а рушійною силою її творчості, власне для мисткині це сакральний образ. Надання зовсім звичайним поняттям надзвичайного характеру помітно у постатях матері та дитини, парі закоханих, портреті батька — образи зводяться до символів, подібно давньоруській іконі мають ірраціональний характер. Саме запозичення композиційних схем із іконопису характерне для мистецтва бойчукістів відгомін якого яскраво простежується у творчості Любові Міненко.

Окремо в творчості Любові Міненко виділяється серія аплікативних робіт, яка, втім, знаходиться в загальному контексті декоративного підходу мисткині. Із кольорових клаптиків тканини авторка створює декоративні панно із стилізованими антропоморфними та зооморфними зображеннями. Аплікації можна розглядати як із формальної точки зору, так із символічної. В першому випадку — це своєрідна гра в поєднання площин, кольорів і текстур, а в іншому — це клапті тканин, які утворюють чуттєві образи стосунків людей. 

Особливу лінію в творчому спадку мисткині становлять «портрети» тварин, які подібно до середньовічних втілень олюднені. Свідома примітивізація, звернення до народного мистецтва є способом висловити особливе ставлення до, зокрема, домашнього улюбленця, собаки Рекса. Рекс постає із зовсім людським виразом, помітний психологізм, що у зображенні тварин принципово неможливий. На противагу цьому мисткиня полишає індивідуальних рис зображення людей – вони для художниці образи любові в усіх її проявах.

Текст: Текст:  Анастасія Олексій

  • Де: вул. Терещенківська, 9
  • Коли: до 24 лютого, 10:00-17:45.


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *