Футуризм – це сьогодні, Богомазов

Богомазов

Велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе. Версія Дмитра Горбачова. 

Олександр Богомазов – один з найбільших художників і теоретиків  футуризму Європи.

Знавець світового авангардного мистецтва, французький мистецтвознавець Андрій Наков пише: «Велич мистецтва Богомазова – це велич найвищої майстерності. Унікальна в певному розумінні творчість Богомазова гідна того, аби посісти одне з перших місць в історії футуризму. Важко знайти художника-футуриста, окрім італійців Балла і Боччоні і німця Франца Марка, який би спромігся зрівнятися з Богомазовим колористичними і малярськими достоїнствами, як також і оригінальністю пластичної форми».

У своїх шуканнях від відчув ритм життя, потік дужої енергії у променях якої по-новому забриніла рідна земля, найтепліше місце у космосі. А раніше воно здавалося невиліковно одноманітним. Дія світових сил, знаменна присутність Життя з’являється йому на кожному кроці – на вулицях і горах Києва, в його парках і церквах, в юрбі центральних магістралей і в самітніх перехожих на провін­ційних околицях. Згодом він напише: «Київ у своєму пластичному об’ємі виповнений прекрасного розмаїтого глибокого динамізму. Тут вулиці впираються в небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають. Загальний темп життя ще більше підкреслює сей динамізм, надає йому, сказати б, закон­ної підстави і широко розливається навкруги, поки не заспокоїть­ся на тихих берегах лівого Дніпра».

Художник захоплювався революційними ідеями, але не беззастережно. Симпатизуючи соціалістам, він зау­важує, одначе, їхню зневагу до естетики. Богомазов пише, що вони «заради ідей відкидають красу храмів і взагалі усього релігійного. Хіба це не вузько, хіба це розуміння краси, коли їй приписують політичні властивості? Розумом без почуття ніколи не збагнути красу, бо логіка розуму не збігається з логікою краси, для якої існують зовсім інші масштаби, яких логічним аршином не виміряти. Красиві є зірки, красива і троянда, та чому? Розум не скаже, скаже лишень, що зірок з неба не зняти, троянду можна зірвати. А Краса скаже: зірка прекрасна. Інколи я знімаю її з неба і прикрашаю трояндою мого кохання».

За багато років до появи у мистецтвознавсті терміна авангард, Богомазов у трактаті «Живопис і елементи» обгрунтував засади авангардного мистецтва. З приводу свого малюнку «Візок» Богомазов розмірковує: «Людина штовхає візок вулицею додолу. Довгі прямі лінії дерев’яних ручок, кут, утворений ящиком, рухлива постать людини і коліс творять такий натиск руху, що викликає в сусідніх будинках опір та ілюзію руху, протилежного візку. Ясно спостерігається, як лінії чотирьохповерхового будинку наче пручаються, змінюють свій напрямок, щоби встояти і не бути зметеними концентрованим рухом візка і людини, вікна загострюють свої кути і звертають їх проти руху візка, наче боронячись».

Рік 1918, часи гетьмана Скоропадського. У Києві відбуваєть­ся перший всеукраїнський з’їзд художників. З доповіддю «Основні завдання розвитку мистецтва живопису в Україні» виступає Бого­мазов. Він говорить про те, що українські художники нарешті мають свій дім у своїй державі. Говорить про те, що навчання в ново­утвореній Академії мистецтв мусить бути неакадемічним. Його думки актуальній нині, а в багатьох навчальних художніх закла­дах зараз працюють за програмами, близькими до тих, що року 1918 пропонував Богомазов. В цій доповіді він виклав свої погляди на зображення Півночі й Півдня, погляди, що народилися в нього підчас перебування у Фінляндії:

«Там, на півночі, пластичні форми живуть наче у півсні, там чути приглушену боротьбу, застигле страждання, покору, тоді як під ясним промінням нашого сонця боротьба сягає пристрасних поривів, трагізму, всерадісного сміху і тихої поетичної журби. Тут форма стає живою і повною, тоді як на півночі вона нагадує плаский орнамент. Тут барва виповнена музичного акорду, там – ти­хий боязкий шепіт. На півночі динаміка ліній більш горизонтальна, тоді як на Україні вона всебічна і перебивається вертикальними лініями (тополі, гори і т.д.) Все це сильніше впливає на глядача, вражає, не дає можливості так легко скупчитися, розважає увагу своїм багатогранним пориванням, але й водночас творить неймовірну красу. Недарма ж українець любить оддавати себе в полон сонячних пестощів і тихого споглядання краси. Я сказав би, що на Україні така сила-силена краси, що митець мусить протидіяти розважальному впливу динамічної потужності середовища».

Воля до життя, вольовий творчий інстинкт, відчуття включеності близьких явищ у космічну енергетику – ось що усвідомив Богомазов у 1913-14 роках, для нього вирішальних, вибухових. У своєму трактаті «Живопис і елементи» він напише: «Багато хто «засліпли» від невичерпного потоку дійсності, серед них чимало художників, й усі ті «сліпці» твердять, що нас оточує смерть, а не справжнє, що б’є ключем, життя. Ні! ні! Нам, художникам, довколишній світ постійно нагадує про себе, говорить, звертається, збуджує наші чуття. Здається, давно вже можна було ґрунтовно вивчити усі відчуття».

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *