Велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе. Версія Дмитра Горбачова.

Марко Епштейн – великий україно-єврейський кубофутурист

У пошуках за Епштейном

У 1960-х я, головний зберігач Музею українського мистецтва, регулярно навідував українську діаспору в Москві і привозив звідтам твори до Києва. Мені казали, що кожний мій приїзд викликав пожвавлення в українському і україно-єврейському середовищі Москви. Вперше ім’я  Епштейна я почув від художниці Жданко, дружини Крамаренка і приятельки Малевича. Ірина Олександрівна Жданко згадувала членів ОСМУ – Організації сучасних митців України, серед яких був Епштейн. Сестра його, казала І.О., мешкає неподалік від мене, в Сокольниках. Називається вона Густа. І я поїхав туди. Однокімнатна занедбана квартирка. У вузенькому передпокої на підлозі лежить тека. Лежить вона так, мабуть, кілька десятків років. Там зберігалися малюнки Марка Ісайовича, кількістю 1000. Серед них сотня – експресіоністичні і кубістичні твори надзвичайно високої якості, а також пара десятків живописних етюдів пізнішого часу, позбавлених рис авангардизму з огляду на заборону авангарду в 30-40-х роках. 

Першим враженням було те, що малюнки виконано потужною рукою скульптора. Їхня пластика важка, масивна, «гераклічна». Вони гротескні й гіперболічні. Кубістичні «персонажі на шарнірах» початку 1920-х були схожі не тільки на пікассівські, але й на кравецький манекен будь-якої києво-подільської майстерні. Вражала експресією серія рисунків «Євреї на землі» кінця 1920-х: вантажники, пралі, рибалки й рибачки з великими ногами, барочно викривленими стовбурами тіл, з широкими обличчями, простими, як сільська місцевість. Балансуючи пластичними об’ємами, Епштейн згадує кубістичне минуле і просувається в пост-кубістичний експресіонізм.

 Густа Ісаєвна радо віддала мені ці твори, і я відвіз їх до Києва. Тут на мене напали великі сумніви. Похвалитися перед начальством своєю знахідкою я не хотів. За мною і так уже ходила слава неблагонадійного. Я мимоволі підслухав розмову на цю тему між заступником директора, зоїлом формалізму, і директором: «Не треба пускати Горбачова до Москви за державні кошти, він привозить формалістів. Треба посилати іншого працівника, той привозить реалістів». Отже, я вирішив записати Епштейна до так званого архівно-допоміжного фонду, другорядного у порівнянні з основною колекцією, на який цензорське око не поширювалося. 

1967 я запропонував Павлу Загребельному виставку в Будинку письменників, яка буде не менш сенсаційною, як попередня, Богомазова. Меценат української культури Загребельний дав згоду, і директор Будинку призначив термін відкриття. Напередодні я зайшов попередити, що зараз носитиму твори з музею до Будинку. Але директор скрушно повідомив: «Вчора Ізраїль напав на арабів. Виставку доведеться відмінити». Але ж Епштейн помер 1949 року! Все одно – колективна провина.

Дмитро Горбачов

ФОТО:

1. Марк Епштейн у майстерні біля кубістичної скульптури, Київ, середина 1920-х років.

2. Марк Епштейн. Автопортрет. 1930-ті роки. Папір, олія, акварель.

3. Марк Ісайович Епштейн (1899-1949)