На вході — плакати, фото, відео, репліка знаменитої візки «протесту» Алеся Пушкіна; на екрані відео, співає «Вільний» хор.

Виставка «Кожны дзень. Мистецтво. Солідарність. Спротив» займає весь лівий проліт Мистецького Арсеналу. Вона одночасно говорить (кричить), показує та розповідає — працює з простором і медіа, із безліччю художніх практик, так, що відвідувачі миттєво розуміють: як це — опинитися в Опорі. Це не просто велика виставка, це цілісне, але не лінійне висловлювання. 

Виставка незручна — і це незручність, що філігранна — на кожному кроці «лізуть» шви й ребра, вся вона подібна вуличному протесту. Це навмисна, продумана ситуація, в яку поринаєш і розумієш (частково) — а як це, — вийти (і продовжувати виходити) на вулиці в сучасній Білорусі.

Шість білоруських кураторів, величезний, неймовірний (близько ста імен) список художників. Плакати, графіка, живопис, скульптура… Безліч напрямків висловлювань — про загальнолюдські, гендерні та позачасови інтереси.

«Кожны дзень» — тому що цей процес — не минуле, а сьогодення і майбутнє.

«Мистецтво» — тому що про протест і громадянське суспільство тут говорять мовою мистецтва.

Один з найяскравіших перформансів Алеся Пушкіна «Подарунок президенту» (1999) розігрувався на підступах до Резиденції президента республіки Білорусь в Мінську, куди художник, одягнений в сорочку з національним орнаментом, привіз візок з гноєм. До вивантаженого гною він вилами прибив портрет Лукашенка й напис «За п’ятирічний плідну працю!». Тепер цей подарунок зустрічає глядачів на вході.

Широко крокує пам’ятник без голови — впізнаваний головний пам’ятник пострадянських країн. Всюдисущий вождь. 

Михайло Гулін — художник-акціоніст, на виставці є дві його роботи.

Мобільні скульптури з кольорових блоків — акція «Персональний монумент» 2012 рік. На вигляд це легкі, нешкідливі кольорові фігурки. Установку цих мобільних скульптур Гуліна на площі в центрі Мінська ОМОН вважав політичною провокацією. Зараз ви зможете за допомогою цих скульптур «побудувати» свій (персональний) монумент, на колоні поруч — газетна хроніка, фото життя монумента в міському середовищі.

Набір букв складається в напис «Безсмертний». Це слово — частина фрази «Подвиг народу безсмертний» на будинках навколо площі Перемоги в Мінську. Зліва — «подвиг» і «народу». Праворуч — «безсмертний». На буквах Гуліна — пристрастні й мученики. Іконографіка як роздуми про те, що таке народ. І що таке смерть.

Руфіна Базлова створює злободенні картини про протести в Білорусі в стилі традиційної білоруської вишивки, спеціально для виставки вона створила скатертину-доріжку-літопис, на якій, попри спрощеність зображень, легко впізнати й омонівців, і автозаки, і протестуючих з квітами, і кандидата в президенти Світлану Тихановську.

«Крик для Білорусі» — відеоперформанс Яни Шостак — про неможливість висловлення. І про необхідність бути почутими.

Робота Марини Напрушкіної «Я хочу жінку в президенти». Художниця відштовхувалася від знаменитого тексту Зої Леонард, 1994-го року «I want a president …», в якому Зої говорить про президента як про того, хто представляє всіх громадян. Влада і не повинна бути привілеєм. Влада — це турбота, не тільки економіка. Цей текст — можливість уявити іншу державу: вона інклюзивна, збалансована, справедлива.

Філософ Ольга Шпарага була засуджена за за участь в несанкціонованому масовому заході й відбувала цей термін у в’язниці в Жодіно. У висновку читала лекції про людську гідність, про Мішеля Фуко. У камері знайшлися кольорові олівці та папір, Ольга робила замальовки тюремних буднів. Малюнки з Жодіно — це свідчення — так виглядає загальний стіл, так виглядає лютий холод в камері … А ось так в камері можна намагатися досягти затишок.

Ігоря Цішина будь-який каталог представляє так: «один з ключових сучасних білоруських художників. У творчості поєднує риси футуризму і конструктивізму з елементами ар-брют. Його образи є відгомонами пострадянської епохи, а також реакцією на політичні події сьогоднішнього дня». Його «барикада» — працює в обидві сторони — це і мальовниче «полотно», і ікони, і щит.

Надя Саяпина отримала 15 діб за участь у флешмобі «Мастацтва рэжыму» біля Палацу мистецтв. Ось що написала Надя про укладення: «Ми мили один одному волосся і плели коси.

Ми розповідали свої особисті історії та ворожили по книжках. Ми робили одна одній масаж, імпровізовані косметичні процедури й татуювання кульковою ручкою».

А ще червоні крапки на стіні — точки, схожі на величезні криваві мішені. Ну і самі на себе, три крапки наприкінці незакінченого речення.

Двері, в які можна увійти, машина без номерів, в яку можна сісти, — мистецтво, яке запрошує до діалогу.

10 вопросов Kyiv Daily куратору выставки, художнику  Андрею Дурейке

Это художественная выставка?

— Безусловно. Приглашенные участники — художники, мы воспринимаем это как художественную выставку. Другое дело — темы, которые подняты на выставке. Они имеют очень широкий спектр: от прямых, политических до радикальных, конкретных и абстрактных художественных высказываний. Мы пытались не делать выставку, посвященную исключительно злобе дня, а показать потенциал беларуского искусства в широком смысле  — оно не однобокое, не квадратное, не узко-направленное, оно имеет очень широкий спектр и кругозор.

Это история протеста или чуть шире?

— Гораздо шире. Даже самого слова «протест» в нашем слогане нет. Наш слоган: «Искусство, солидарность, сопротивление». Сопротивление как традиция беларуских протестов (особенно в искусстве) идет еще с советских времен. Абстрактное искусство было бы наиболее радикальным, если бы художников-абстракционистов выгоняли из школ. Сегодня другие формы являются более радикальными высказываниями, и, соответственно, здесь есть целый спектр этого протестного искусства. Оно не банально, оно не совсем легко, нелинейно воспринимается, поэтому на этой выставке есть необходимые комментарии. Это то искусство, которое требует очень вдумчивого, очень внимательного рассмотрения.

Какие задействованы жанры?

— Самые широкие. Наша кураторская инициатива была направлена на то, чтобы показать современное искусство, «модернизированное мышление», актуальное мышление. Все художники, чьи работы здесь представлены, работают в разных жанрах: от живописи, графики, рисунков, текстов до тотальных инсталляций, виде-оработ. Я думаю, что каждому зрителю будет интересно увидеть на этой выставке какое оно — очень разнообразное беларуское искусство.

Выставка шероховатая: идешь, спотыкаешься. Тут — балка, там — надпись. Это достигалось специально?

—  Конечно. Вся тема выставки сопряжена с протестным состоянием и с незаконченностью тех процессов, которые сегодня переживает страна. Это несостоявшаяся революция, это протест в действии, он происходит каждый день. Как и название выставки: мы все еще не знаем, чем закончиться этот «вызов народа» и брутальное сопротивление, которое оказывает ему власть. Поэтому все в процессе. Выставка так сделана сознательно: обнажены леса, конструкции, нелинейная экспозиция (здесь встречается множество диагоналей).

В двери можно войти, в машину можно сесть, плакат можно взять, — это продуманное вовлечение,  приглашение к диалогу?

—  Конечно. Даже некоторые скульптуры, скажем, Миши Гулина можно изменять, строить свои. Интерактив — один из элементов этой выставки. Вовлеченность зрителя в эту выставку гораздо важнее, чем восприятие отдельного произведения.

Одна из целей выставки может быть обозначена так: «Искусство разговаривать о протесте»?

— Так и есть. Большинство выставок, которые проходят в форме фото, медиа, плакатов, имеют публицистический характер. Эта выставка, конечно же, нами усложнена. Мы попытались создать образец другой выставки, которая имеет возможность многогранного, многоуровневого прочтения и не быть рассказана банальным, однозначным решением.

Здесь участвуют не все беларуские художники, а только те, которые «проговаривают» протест?

— Конечно же, это тематическая выставка. В наше поле попало порядка 180 художников, которых мы с удовольствием интегрировали. Но мы все равно ограничены пространство, несмотря на гигантские возможности «Арсенала». Все равно сюда не вместить все беларуское искусство. Но нам многое удалось сделать. Здесь принимают участие беларуские художники, которые живут не только в стране, но и за рубежом (и в Голландии, и в Германии, в Чехии, в Польше). Нам удалось сюда привезти все экспонаты, которые мы планировали. И самих художников (около 30 человек), которые осуществляли на месте свои проекты. Несмотря на пандемию, нам это удалось.

У этой выставки может быть продолжение? «Беларуское искусство»-2?

—  Подобные случаи были в 2010 году. Прокатился резонанс: выставка, проходившая в Вильнюсе, смогла сохраниться и повториться в Варшаве. Будем смотреть. Конечно же, у нас есть такие виды, мы предполагаем такую возможность. Это не будет повторением один в один, потому что мы все происходящее вокруг моделируем исключительно для этого пространства. Многие художники сделали неповторимые работы, которые никогда, ни при каких других условиях уже не возникнут. Здесь очень много специальных высказываний и авторов, и кураторов — для Киева и для Украины.

Примечательно то, что она открывается как раз в дни карантина работает из-за закрытых дверей.

—  Примечательно то, что она открывается в День Воли Беларуси. 25 марта  для беларусов — это символическая дата. Нам очень нравится, что Киев («Арсенал»)  смотрит  на это внимательно.

Так и было задумано?

— Да, так было задумано. Поэтому перед нами были невероятно сжатые сроки. За четыре месяца создать такую выставку — чудо. Чудо, что все это все удалось.

Текст: Віка Федорина

• Що: «Кожны дзень. Мистецтво. Солідарність. Спротив»
• Коли: з 25 березня до 4 травня; вівторок-неділя — з 11:00 до 20:00, понеділок — вихідний
• Де: вул. Лаврська, 12