Анна Бурдіна: «Кіно допомагатиме доносити правду»

«Незалежність»

13-й фестиваль американського кіно «Незалежність» відбудеться з 9 до 15 травня в Києві. У столичному кінотеатрі «Жовтень» покажуть 20 фільмів, які є зразками незалежного кіно. Більшість із них – це фестивальні хіти останніх років, які розповідають про минуле й сучасність Сполучених Штатів Америки. Також є класика від дуету братів Коенів і дві стрічки про Україну. Про кінофестиваль розповіла продюсерка Анна Бурдіна. 

Програма складається із трьох частин. До ігрової секції увійшло п’ять новинок, серед яких номінована на «Оскар» драма «Минулі життя» із Ґретою Лі в головній ролі та комедія «Я бачив тебе уві сні» з Ніколасом Кейджем. У документальній секції – 12 робіт, зокрема «Порцелянова війна» про українських художників-керамістів в умовах повномасштабного російського вторгнення та «Джамала: Пісні свободи» про співачку Джамалу під час війни. У межах ретроспективи творчості режисерів Джоела та Ітана Коенів продемонструють три їхні фільми – «Виховання Аризони», «Великий Лебовскі» та «Старим тут не місце».

Анна Бурдіна
Анна Бурдіна / фото: Олег Головатенко / LRT

Пані Анно, моє перше запитання – про час проведення. Торік кіноогляд пройшов у вересні, а нинішній – вже у травні. Чому цього разу раніше?

— Ми зазвичай проводили «Незалежність» у першій половині року. 2022-го захід скасували, а минулого року організували у вересні, коли ситуація якоюсь мірою нормалізувалася. Разом з нами кілька інших кінофестивалів теж перенесли свої дати. Приємно, що аудиторія чекала нас після вимушеної паузи: показники відвідуваності були на рівні 2021-го. Також змогли здійснити покази у Львові й Одесі та плануємо зробити це знову.

Цього разу ми вирішили повернутися у перше півріччя та провести подію незабаром після головних оглядів американського кіно. Це «Санденс» у Парк-Сіті в січні та SXSW в Остіні у березні. Також у лютому в Німеччині відбувся Берлінський кінофестиваль. Крім того, в лютому вручили премію американського незалежного кіно Film Independent Spirit Awards, а в березні – «Оскар». 

У нашій попередній розмові ви казали, що одна з ваших місій – показувати фільми, які не потрапляють в українські кінотеатри. Наприклад, із десяти новинок торішньої «Незалежності» лише дві вийшли у вітчизняний прокат – «Реаліті» та «Вся ця краса та кровопролиття». Чи діятиме цей принцип і надалі?

— Так, намагаємося презентувати фільми, які отримали нагороди або були представлені на ключових фестивалях і преміях, але не вийшли в Україні. А ще співпрацюємо з вітчизняними дистриб’юторами, тому можемо першими показати стрічки, які з’являться у нашому прокаті згодом. Цього року є одна така прем’єра – драма «Кухня», яку влітку випустить «Артхаус Трафік». Ми не чули, щоб якісь інші новинки із програми «Незалежності» хтось узяв у прокат. Тому це буде єдина можливість подивитися їх на великому екрані.

Фільмом відкриття цього року стане документалка «Порцелянова війна» американця Брендана Белломо та українця Слави Леонтьєва. Чи не вперше на фестивалі буде кіно про нашу країну, до того ж створене у копродукції з Україною. Чому вирішили відкрити «Незалежність» саме цим фільмом?

— «Порцелянова війна» розповідає про майстрів кераміки з Харкова – Славу Леонтьєва, його дружину Аню Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова. Після початку повномасштабної російської агресії вони залишалися у своєму місті та продовжували створювати мистецькі вироби з порцеляни.

Фільм цього року отримав гран-прі в категорії американської документалістики на фестивалі незалежного кіно «Санденс». Приз для цієї стрічки так само значущий, як «Оскар» для «20 днів у Маріуполі». Тому що американські кінематографісти побачили на власні очі те, що у нас відбувається. Журі нагородило стрічку «за важливий голос ізсередини жорстокої війни в Україні, який закликає піклуватися про тих, хто готовий віддати власне життя, щоб зберегти гуманність у собі та в інших».

Для нас велика честь підтримати цей фільм і представити його в Україні. Адже нам важливо бути актуальними, а це нині дуже нагальне кіно. До того ж у такий спосіб відкриваємо невеличку рубрику робіт американців про російсько-українську війну.

Прем’єрний показ «Порцелянової війни» відбудеться за участю частини творчої команди. Сподіваюся, творці стрічки знайдуть дистриб’ютора і зможуть випустити її у прокат.

Ви втретє влаштовуєте режисерську ретроспективу. Чому після Девіда Лінча та Квентіна Тарантіно звернули увагу саме на творчість дуету Коенів?

— Окрім сучасного американського кіно, три роки тому ми вирішили додати ретроспективу, відчувши зацікавленість нашої аудиторії. Ретроспектива умовно прив’язана до ювілеїв великих режисерів – 2021-го до 75-річчя Девіда Лінча, а 2023 – до 60-річчя Квентіна Тарантіно. Цього року ювілей буде у старшого брата Джоела, якому виповниться 70. Коени – культові кінематографісти, фільми яких розібрали на цитати. Покажемо три головні стрічки з різних десятиліть їхньої спільної роботи, яка розпочалася 40 років тому з картини «Просто кров». Нині брати вже почали працювати окремо, і це не дуже у них виходить, тож хочемо ще раз повернутися до «золотого» періоду творчості режисерів. 

Розкажіть про цьогорічну програму загалом.

— Щоб отримувати фільми для показу, продовжуємо співпрацювати з організаціями Film Independent та American Film Showcase. Крім того, цього року розпочали співпрацю безпосередньо із провідною незалежною кінокомпанією А24, від якої маємо три ігрові стрічки. 

Одна з головних прем’єр нинішньої «Незалежності» – «Минулі життя». Частково автобіографічна дебютна робота режисерки Селін Сонґ розповідає про друзів дитинства Хе Сона та Нору з Південної Кореї, які після тривалої розлуки зустрічаються в Нью-Йорку. Ми хотіли показати це кіно на попередньому фестивалі, але не вдалося. Завдяки піврічному листуванню з А24 цього разу таки продемонструємо на великому екрані. Драма здобула багато різних призів і мала дві номінації на «Оскар». Її називають однією з найкращих новинок 2023-го.

Другий фільм від компанії А24 у програмі – «Я бачив тебе уві сні». У комедії Крістоффера Борґлі йдеться про професора біології, життя якого перевертається, коли мільйони людей починають бачити його уві сні. Це дивне та абсурдне кіно, в якому Ніколас Кейдж зіграв одну зі своїх найкращих ролей останніх років.

Ще одна новинка від А24 – «Усі ґрунтові дороги на смак солоні». Поетичний дебют Рейвена Джексона пропонує погляд на життя чорношкірої сільської родини зі штату Міссісіпі. Ця філігранна робота в дусі Терренса Маліка – суцільне візуальне задоволення. Сподіваюся, режисер приєднається до обговорення після показу. 

Мене особисто дуже вразила «Кухня» Алонсо Руїспаласіоса з Руні Марою в центральній ролі. Це чорно-біла драма про залаштунки роботи на кухні мангеттенського ресторану, персонал якого є відображенням практично всього національного складу США. Мексиканці, іспанці, німці та представники інших народів разом працюють разом у цьому закладі. 

Остання ігрова стрічка програми – «Доросле життя», яку зняв Дастін Ґай Дефа. Це миле драмеді з Майклом Серою про дорослішання і сучасну молодь.

Особливу увагу раджу звернути на велику та різноманітну документальну секцію. Наприклад, «Маестра» Меггі Контрерас розповідає про єдиний у світі конкурс для диригенток, який спростовує черговий стереотип про «нежіночу» професію, а серед учасниць є українка Устина Дубитскі. «Майстер світла» Рози Рут Бостен – історія художника, який повертається до рідного міста після десяти років у федеральній в’язниці, щоб намалювати членів своєї сім’ї. 

«Нове покоління: ґейм-революція» Онді Тімонер аналізує вплив ґеймифікованих сервісів на фінанси та суспільство. А «Інше тіло» Софі Комптон і Рубена Гемліна – нецільове використання сучасних технологій та проблему дипфейкового порно. 

«Ми годуємо людей» Рона Говарда показує роботу міжнародної гуманітарної організації World Central Kitchen, яка забезпечує їжею постраждалих від війн та катаклізмів, а з 2022-го також працює в Україні. А «Вибір зброї: історія Ґордона Паркса» Джона Маджіо розповідає про одного з найвпливовіших фотографів XX століття, який документував життя чорношкірих американців.

Спеціальною подією стане фільм «Джамала: Пісні свободи» від журналістів «Голосу Америки», який покажемо за участю головної героїні. Це кіно про початок повномасштабного вторгнення очима співачки та її благодійний тур на підтримку України. А також розповідає міжнародній спільноті про долю українців під час війни та кримських татар в окупованому Криму.

У розмові про торішній фестиваль ви говорили, що всі відібрані фільми – ваші фаворити. Пропоную цього разу акцентувати на стрічки, які ви хотіли би «підсвітити».

— В ігровій секції справді досягнення, що нам вдалося нарешті отримати «Минулі життя». Але мій фаворит – «Кухня», яку відкрила для себе в основному конкурсі цьогорічного Берлінале. Хотіла б, щоб цей фільм оцінили всі. Також варта перегляду стрічка «Усі ґрунтові дороги на смак солоні». Мені здається, ми давно не бачили такого поетичного кіно. 

Серед документалок у мене кілька улюблених робіт, які вразили найбільше. «32 звуки» Сема Ґріна досліджує елементарне явище звуку та його вплив на людину, дарує унікальне аудіозадоволення і глибокий чуттєвий досвід. «За межами утопії» Мадлен Ґевін розповідає про Північну Корею та численні сім’ї, які намагаються втекти з цієї країни, ризикуючи життям заради свободи. А «Народ Лакота проти Сполучених Штатів» Джессі Шорта Булла та Лори Томазеллі присвячений спробам індіанців Лакота повернути вкрадені у них споконвічні території. Стрічка перетинається з темою, яку торік порушив Мартін Скорсезе у драмі «Вбивці квіткової повні». Поява таких фільмів свідчить про те, що Америка визнає свої помилки. 

Звісно, важливо подивитися «Порцелянову війну». А ще варта уваги картина «Проти всіх ворогів» Чарлі Садоффа – про те, як ветеранів маніпулятивно використовують у радикальних політичних акціях. До нас приєднається головний герой Кен Гарбо – колишній військовий пілот, який стояв біля джерел низки ветеранських організацій. Він представить фільм і візьме участь у спілкуванні після сеансу. Хочемо зробити дискусію про наслідки війни та долю ветеранів.

Які тренди американського кінематографа останніх років?

— Це надзвичайно різноманітна індустрія, тож якісь загальні тренди виділити важко. Для нас важливо, що фільми про Україну, зняті або підтримані продюсерами та режисерами із США, виходять у різних країнах, отримують нагороди, змінюють думку та ставлення людей до цієї війни. Маю надію, що будемо й надалі присутні в американському мистецькому та інформаційному полі. А кіно допомагатиме доносити правду про події та боротися з агресором. Це головне.

Текст: Ілля Прокопенко

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *