«Носоріг» — перший фільм українського режисера Олега Сенцова, знятий після його звільнення з російської колонії.
«Носоріг» показували в рамках 5-го Київського тижня критики, я йшла на ранковий показ, місто завмерло. Точніше, завмерлі автівки, а люди бігли — відбувався марафон. Після фільму я вийшла з «Жовнтя» — сонце, гарна осінь, машини стоять, люди бігуть, їх вітають-підтримують перехожі. Дивовижна машина часу — із середини 1990-х вийти до міста, у якому проходить марафон про майбутнє. Гарна рима до цікавого кіно.
Дія фільму розгортається в Україні 1990-х. Колишній бандит Носоріг згадує історію свого життя — від складного дитинства до жорстокої та безкарної молодості — і кається у помилках минулого. Втративши себе та свою сім’ю, герой намагається щось змінити у собі. Головну роль у фільмі відіграв громадянський активіст Сергій Філімонов. Він розповів Kyiv Daily про те, що думає про свого героя, чому навчився на знімальному майданчику та про головні теми фільму.
Що ви знаєте про 90-ті?
― Я народився в 90-ті. Були складні часи: люди, які довго жили під радянською окупацією, не розуміли термінів «ринкові відносини», «гроші», «приватна власність», які для нас зараз є очевидними. Цим користалися інші, ті люди, яких ми сьогодні називаємо «олігархами». Почалася приватизація підприємств. Тобто одні швидко отримували статки і жили досить непогано, всі інші — були непристосованими до нормального життя. Тому часто спортсменам та колишнім в’язням доводилося заробляти гроші силою. Одні люди хотіли щось будувати, інші могли тільки паразитувати на цьому. Питання не в тому, щоб засуджувати їх чи виправдовувати. Це просто треба знати.
У фільмі «Носоріг» висвітлено, що людина, яка почала займатися рекетом, все одно думає так, як і більшість людей, які живуть звичайним життям. Така особистість часто не розуміє, як вона опинилась в тій ситуації, але себе ніколи не звинувачує. Це усе обставини змусили її стати такою, якою вона є.
Тому 90-ті – дуже важкий період для України та більшості країн, які вийшли з-під окупації «совєтів».
Чи схоже ваше дитинство на дитинство вашого героя?
― Я народився в багатодітній сім’ї. Батько працював електриком. Коли я народився, у мами не було змоги працювати — вона мала доглядати за великою кількістю малих дітей. Я жив незаможно. Іноді було важко. Часто мене виховували старші брати, 15 і 18 років. Вони бачили ті бійки, які відбувалися на вулиці. Всі ті, хто народився в 1990, щось точно пам’ятають відтоді. Рефлексії були і в 2000-х. Ми знаємо багато фільмів, які намагалися розказати про бандитську романтику, що тоді відбувалась. Це я пам’ятаю.
На вашу думку, скільки головних тем в «Носорозі»?
― Кримінальна романтика – те, що нам намагаються розказати російські медіа своїми серіалами і фільмами. Насправді все не так, як здається на перший погляд. Кримінальна романтика, можливо, і призводить до того, що деякі люди стають багатими, відомими, стають, навіть депутатами, але в більшості випадків це стає причиною смертей, горя, розбитих доль.
Людяність – це теж тема цього фільму?
― Там чітко видно паралелі з Біблією, так. Я – не християнин, але багато моральних цінностей християнства я розділяю. І їх фільм теж це чітко показує.
У фільмі «Носоріг» є цікавими музикальні теми. Коли головний герой з друзями йде по аллее – звучить «Если с другом вышел в путь». Це ж іронія?
― Так, це однозначно іронія. Вона резонуе та рефлексує навіть у мене. Я був маленьким в 1990-ті, але пам’ятаю ці пісні. У мене ці пісні асоціюються, звичайно, з дитинством. Коли слухаєш слова і дивишся картинку, – воно якоюсь мірою відповідає тому, що відбувається на екрані. Але коли розумієш, що відбувається повний треш, тут виникають певні емоції. Дуже прикольно Сенцов тут придумав.
Так, але ж музичні теми ведуться і дальше. Бо дегуманізація головного героя – це «Наутилус Помпилиус». Весілля – і Олег Скрипка. Зала загуркотіла від Скрипки.
― Скрипка – це теж 90-ті. Це — фільм, над яким треба думати: якщо хтось розраховує піти на легке кіно – побачити там перестрілки і кримінальні моменти, він глибоко помиляється. Ця людина або скоріше вийде в той момент, коли у фільмі почнеться треш, або їй доведеться осмислювати, що взагалі відбувається. Музика якраз розрахована на людей, які бачили той час і в яких вони будуть викликати певні емоції.
1990-ті – це великі гроші, бізнеси, що не малі відношення до звичайних людей. Це злочинні угруповання, менти, які теж входили до злочинних угруповань.
― Так.
Чому нам необхідно знати 90-ті, аби зрозуміти?
― Знання історії доволі часто дає можливість вирішити помилки і не допустити їх знову. В 90-х не сталою була державність, як і зараз. Тоді українці отримали Незалежність, але не знали, що з нею робити. Зараз, на щастя, це змінюється, але ми все одно маємо проблеми з тим, що менти досі кришують наркобізнес і тітушок, з тим, що спецслужби займаються криміналом. Тому — ця проблема є актуальною і зараз. Коли ми тільки отримали Незалежність, – все було дуже погано. Завдяки фільму ми можемо порівняти часи і зрозуміти, що ми ростемо: ми маємо не зупинятися, а розвиватися як більш демократичне й цивілізоване суспільство.
Як ви стали громадським діячем? Чому?
― Всі люди стають громадськими діячами, коли в них прокидається відчуття совісті. Тобто це люди, які просто хочуть справедливості. Можливо, комусь набридло дивитися, як над тваринами знущаються, комусь не подобається, що парки вирубують біля будинку. Тобто воно завжди пов’язується зі справедливістю і совістю. Ти маєш розуміти: якщо ти не будеш це змінювати, якщо ти заплющиш очі так само, як і всі, то нічого не зміниться. Тому мене до активізму призвала ідеологія. Я себе з дитинства почував українцем. Я багато знаю про наші національно-визвольні змагання з часів Богдана Хмельницького, знаю про Бандеру.
Коли мене у дитинстві відвели на екскурсію у в’язницю в Тернополі, де розстрілювали оунівців, нам розповідали, що люди просто боролися проти багатомільйонної армії за незалежність, за Україну, яка в нас зараз є (а більшість людей не розуміє ціну цієї незалежності), віддали за це своє життя. Коли в мене з’явилася змога щось робити своїми руками, я почав діяти. Коли почався Майдан, я не міг стояти осторонь. Коли почалася війна, я відразу поїхав добровольцем. Часто я задаю собі питання: навіщо я зараз цим займаюсь, якщо в мене є сім’я, робота, хобі? У мене досить мало вільного часу, але по багатьом процесам (поки в нас не буде нічого ясного в плані змін) я занурився вже настільки глибоко, що я просто не можу перестати цим займатися.
Чи побачили ви як громадський діяч якісь уроки у фільмі?
― Я зрозумів: я не хочу, щоб у моїй країні були 90-ті.
Мені здається, що в ньому є 4 частини. Перша – коли дитина (маленький ви) ходить серед соняшників. Це ж – метафора, сбитий літак?
― 100 відсотків. Але для мене соняшники – це Іловайськ. Я пам’ятаю, як я сидів у тих соняшниках, як в них гинули друзі. А ще герой фільму «Носоріг» порівнює душу з квіткою. Ця квітка тягнеться до соня, а потім життя по-різному вчиняє з нею: якась може дорости, якась – не доростає; якусь засипає брудом, якусь – ні.
Потім починається дуже класний з погляду монтажу фрагмент – коли дитина росте. Його навчають битися, тренуватися, змінюється відношення стосунків батька та матері. А потім ми бачимо молодого героя. Ще є інтермедія, коли ваш герой втрачає людяність. І ще — та частина, з якої і починається флешбек – умовна людина, якої головний герой розповідає про свій шлях. Це критики описують як «зустріч з Мефістофелем», але мені здається, що герой говорить сам з собою.
― В якій матерії існує Люцифер, Янгол, Бог чи хто-завгодно? Можливо, в кожному з нас існує Диявол і Бог, і вони себе проявляють певним чином. З ким я там розмовляю – кожна людина має вирішити сама. Я погоджуюся з тим, що я розмовляю сам з собою, з Дияволом, з Богом. Хто там у Чистилищі стоїть у Данте?
Пьотр. Сергію, чи було вам важко набрати вагу в 10 кг? Всі ж навпаки хочуть бути стрункими.
― Під час фільму в мене вага була 92-93 кг. Це було для мене абсолютним рекордом. Зараз я важу 82-83, а якщо добре поїм – 84. Іноді лягаю і думаю: «Як я так багато набрав?» На пробах я ще важив 85. Мої конкуренти мали більшу вагу. І Олег мені сказав: «Все, ми тебе затвердили, ти будеш зніматися. Тільки я тебе дуже прошу набрати якось вагу». Це мені вартувало багато зусиль. Я не знав, що я можу стільки їсти, настільки раніше лягати спати, тренуватися.
Чому вас навчили зйомки – актор – це ж інші знання.
― Людині корисно чомусь навчатися. Коли вона навчається, у неї з’являються нові нейронні зв’язки, і вона стає розумнішою. А кіно додає певного креативу, дає можливість дивитися з інших сторін на культуру, на картини, інше кіно. Насправді, це безумно корисний досвід. Мені як лідеру організації «Гонор» було дуже цікаво спостерігати за тим, як організовується такий важкий процес. Кіно – це коли 100 професіоналів за чималі кошти можуть працювати задля того, щоб ти наодинці поговорив три хвилини з камерою. Сама організація була дуже цікавою, комунікація з людьми – я зробив для себе певні висновки. Я вважаю, що це мені дало багато розуміння щодо мистецтва і важливості культури.
Чи бачили ваші друзі і колеги по «Гонору» цей фільм?
― Так, маленька частина людей побачила його. Багато людей жаліють, що не змогли купити квитки через те, що вони всі були розкуплені. Але я думаю, що на прем’єрі фільму буде багато людей, і цікаво побачити їхню реакцію на нього.
А що казали?
― Я скажу краще не за друзів, тому що вони б мені нічого поганого не сказали. Хоча я впевнений в тому, що їм фільм сподобався. У Венеції на кінофестивалі я був з дружиною. У фільмі є сексуальні сцени. Я хвилювався, як дружина на це відреагує і чи зможе вона через це об’єктивно говорити про фільм. Коли фільм закінчився, дружина каже: «Ти молодець!». Ця рефлексія була для мене найважливішою. Якби дружині не сподобалася моя гра, я б точно отримав по шиї.
Спілкувалася Віка Федоріна
Фото: кадри з фільму, архів Сергія Філімонова
