Херсонський академічний музично-драматичний театр імени Миколи Куліша 23 лютого зіграв прем’єру «Вічність і ще один день». Як говорить керівник театру з’являться: готувалися вічність, а показали один день. 

Потім… повномасштабне вторгнення, окупація Херсону, у полон потрапив Книга, але згодом його випустили, більшість колективу роз’їхалися по різних містах України. Вже восени Олександр Книга і частина акторів у Києві восени випустили виставу  «Лишатися (не) можна…», яку вони грають у приміщенні Національного театру Лесі Українки. 

У виставі — реальні історії людей, які намагалися виїхати з окупованого міста. Комусь пощастило і він виїхав з першої спроби, а дехто — з п’ятого разу. Життя у окупації — це щоденне приниження і виживання у нестерпних умовах, ризикуючи попасти під кулю або у полон. Особливо, якщо ти досить помітна фігура з неприхованою проукраїнською позицію, береш участь у мітингах проти окупантів, носиш жовто-блакитну символіку. Наприклад, у виставі донька режисера Сергія Павлюка, Ангеліна, розповідає, як її батька схопили окупанти.  На щастя, згодом його відпустили, але звідоти шанс виїхати всією родиною ставало вес менше. Якимось дивом їм це вдалося, але пережитий страх і відчай важко забути, навіть зараз, коли вже Херсон звільнено. 

Зворушлива і емоційно напружена історія  сімейної пари з 9-річним сином, які намагалися виїхати різними шляхами 5 разів (!). На одному з блокпостів окупанти знайшли фотографію у телефоні з проукраїнського мітинга і допитували кілька годин. Тоді їх завернули, а сина батьки відпустили з чужою  людиною до вільної України. Згодом вони все-ж таки виїхали, але й досі не можуть забути свої відчуття, коли окупанти  розмовляють з тобою, як з ганчіркою, а ти навіть не можеш адекватно відповісти, бо у них зброя… 

У виставі — не просто історії виїзду. Це ще певний барометр людяності у різних обставинах: де є межа між виконанням посадових обов’язків і відстоюванням громадянської позиції, чому українці вільно почувають себе у Херсоні, розмовляючи російською мовою і є нізащо не зрадили свою країну. 

Це історія про спротив окупації, про свободу життя у вільній країні, про те, як залишатися людиною.

Після подій 2014 року на театральній мапі України досить широко були представлені рефлексії-вистави — проекти, де фокусом був документальний фундамент. В одному випадку, це глибоко ціннісний продукт, який й сьогодні має нові сенси, як наприклад «Погані дороги» Наталки Ворожбіт. Але були вистави, скажімо чесно, з прив’язкою до проектного фінансування (на певний період) на актуальну тему — війна, переселенці, стигматизація тощо.  

Сьогоднішні вистави відрізняються мотивацією відрефлексувати на пережиті страждання і біль, і, скоріше, орієнтовані на більш зацікавлену аудиторію — жителі конкретних регіонів, професійна дотичність. А також можливість допомогти тим, хто вижив у окупації або хто, намагається заново встати на ноги. Скоріше за все, на сцені з’явиться не одна постановка про цивільних і військових, які зараз працюють задля спільної перемоги, але сподіваємося, що це буде  кон’юнктури.  

Виставу «Лишатися (не) можна…»  Херсонського театру можна побачити 1 і 2 грудня у Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька. У виставі задіяні: Руслан Вишнивецький, Євгенія Кірсанова, Олена Пасько, Ангеліна Павлюк,  Василь Чорношкур та Валерій Гайфуллін, а також Римма Зюбіна.

P.S.

Керівник Херсонського театру Олександр Книга у фейсбук повідомив, що роботу планується відновити якомога скоріше. Бо й досі глядачі з квиточками чекають незіграних вистав.  Але є «але». Для того щоб запрацювала глядацька зала у бомбосховище театру потрібен генератор, на який треба гроші. 

Якщо хочете допомогти, ось реквізити:

• КП ХОАМДТ
• Код одержувача: 02225855
• Назва банку: АТ КБ ПриватБанк
• Рахунок одержувача
• IBAN UA 27305299 00000 26000021107015

Виставу «Лишатися (не) можна…» покажуть в Києві 18 та 19 грудня, неділю та понеділок, квитки з’являться незабаром.

Текст Ірина Голіздра