«Вступ до цифрової історії»

Олена Бетлій

«Інтерактивний Київ» — сайт, який показуватиме вигляд Києва 100 років тому. Дослідники поставили за завдання поєднати історію повсякдення, цифрову історію та метод learning by doing. Як це було розповідає керiвниця проекту Олена Бетлій, дослідниця історії Києва періоду Першої світової війни та революції.

Як з’явилася ідея створення «Інтерактивного Києва»? Який шлях вона «пройшла» від ідеї до втілення: як змінювалася картинка, хто був у команді…?

— Ідея створення «Інтерактивного Києва» з’явилася давно і пов’язана вона з моїм не менш давнім переконанням у тому, що Київ потребує інституції, яка буде досліджувати та розповідати про місто. І в цьому, я думаю, ми з вами однодумиці. Те, що ви робите про сучасне життя міста, я хотіла зробити про минуле. Про те, що так можна, нам говорить досвід Центру міської історії у Львові. Я страшенно захоплена тим, що робить львівська команда на чолі із Софією Дяк. Тому теж невипадково, що реалізовувати ідею про інтерактивний Київ я почала у співпраці із Центром.  

Тож, перший наш крок був зроблений на початку цього року, коли ми подали проект «Місто ХХ століття крізь призму цифрової ери: освітня платформа для роботи з культурною спадщиною» на фінансування до Українського культурного фонду. Наприкінці червня нам повідомили про схвальне рішення щодо проекту, і буквально за пару днів, тобто 1 липня, ми мали стартувати. За умовами гранту ми завершили проект 8 листопада. 

Такий короткий термін реалізації проекту мав свій позитив у тому, що у нас не було часу на розкачку та хибні кроки. Все мало бути злагоджено і відповідно до чітко окреслених завдань. Велике значення у вчасній реалізації задуму відіграла, безперечно, команда проекту. Її можна назвати могилянською, бо і я, і моя колежанка Катя Диса — ми викладаємо на кафедрі історії, а Оля Гнидюк, Мартін Кислий, Марія Чорна, Анна Ісаєва, Олександра Оберенко, Дарина Подгорнова, Андрій Левченко — це наші випускниці та випускники. За винятком Мартіна, усі інші члени команди мають власні напрацювання з історії Києва. Мартін же — це наш креатив, візуальний та технічний супровід проекту. 

Як ви працювали з архівами (I з чим ще працювали)?

За задумом проекту нашим основним джерелом аналізу була адресна книга Києва за 1916 р. У ній міститься інформація про заклади та людей міста. А тому вона ідеально підходила для створення стартової інтерактивної мапи. Завдяки зібраним з неї даним, ми змогли створити кількашарову мапу (будинки міста та їхні власники, медичні, освітні, харчові, готельні, культурні та інші заклади міста). Вся ця інформація зібрана в окремих базах даних. На мапу ж вона виведена у вигляді легенд та відповідних маркерів. Самі ж об’єкти накладені на зібрані топографічні плани Києва 1920-х рр. З огляду на те, що геолокація тогочасних адрес — це дуже копітка робота, наразі ми опублікували в основному ті дані, які стосуються центральної частини міста.

Що стосується співпраці з архівами, то ми залишилися задоволені результатами роботи в Центральному державному кінофотофоноархіві України імені Г.С. Пшеничного. Там ми знайшли і фото, яких нам бракувало, і кінохроніки, які тепер будемо використовувати. 

Олена Бетлій

Для кого створено «Київ інтерактивний»? Які функції і завдання проект буде виконувати?

— Цільова аудиторія проекту різна. Сайт і його контент створювалися таким чином, щоб його матеріали можна були використати дослідникам історії Києва, вчителям у школі, студентам та усім тим, хто цікавиться минулим міста. Так, можна просто зайти та поблукати по інтерактивній мапі, подивитися, де які заклади були розташовані. А можна й зробити дослідження про розвиток інфраструктури міста, доступність сфери обслуговування, сконструйований простір тощо. Бо мапа — це ж не ілюстрація. Це візуалізовані дані, які потребують аналізу та дослідження. Так само з нашими історіями. Вони створені у форматі story maps, поєднують оповідь із мультимедійними елементами. Їх можна прочитати і щось з них довідатися про минуле міста. Але з ними також можна працювати по-різному. Наприклад, у свою історію про проект я включила таблиці по демографії та забудові міста. На основі даних кожен вчитель може придумати декілька завдань своїм учням. Але водночас вони будуть потрібні і дослідникам Києва, бо ніхто досі, наскільки мені відомо, з цим джерелом активно не працював. Більшість обмежувалася загальною цифрою щодо складу населення. Натомість у розділі «публікації» ми будемо вміщувати тексти розраховані на фахове середовище. Отже, кожен з «продуктів» сайту включає різні функції — й інтерактивну взаємодію з контентом, і дослідницьку та едукаційну складові.

Про розвиток. Частиною (можливо) чого стане проект?

Дякую за це запитання. Я справді сподіваюся, що проект стане частиною сталої дослідницької платформи про Київ. Ми зараз думаємо про те, де шукати фінансування на продовження дослідницької роботи та в який спосіб створювати свою інституцію. Бо дослідницьких задумів у нас багато. Ми плануємо робити документальний фільм про Київ цього періоду, розширювати хронологічні межі (в амбітних планах довести проект до сучасності), реалізовувати міні-проекти (напр., життя однієї вулиці за 150 років). Ми знаємо, як це зробити цікаво і якісно, і ми показали, що ми вміємо, але  надалі для реалізації задуманого потрібне фінансування. 

Ваш рецепт роботи з «оцифровування» історії.

Мій рецепт я буду готова розповідати в рамках уже розробленого мною курсу «Вступ до цифрової історії», в якому я врахувала увесь досвід роботи над нашим проектом. Тут же скажу, що, на жаль, умов для «цифрової історії» в Україні практично нема. Наші бібліотеки та архіви створюють цифрові фонди, але це не те, з чим можна працювати. Вони нам дають скановані картинки. За кордоном же оцифрований контент принаймні бібліотек уже дозволяє пошук по ньому. В нашому ж випадку ми самостійно розпізнавали оцифроване джерело, а далі уже збирали з нього дані, які оформлювали у вигляді таблиць, придатних до картування та інших типів аналізу. Це все означає, що до проекту «держава в смартфоні» потрібно додати проект «оцифрована культурна спадщина України», виробити вимоги до оцифрованого матеріалу та, головне, виділити на це державне фінансування.  Бо це дорогі проекти. Тоді за декілька років ми зможемо говорити про передумови для розвитку цифрової історії та ширше цифрової гуманітаристики в Україні. Інший проект, який уже потрібно запускати, — це навчання «машини» читати рукописні архівні тексти. Сьогодні завдяки активній діяльності кількох осіб у мережу викладено чимало архівних документів про соціальне життя у Києві  та на українських теренах у 19—початко 20 ст. загалом. Жоден дослідник не зможе самостійно опрацювати вміщені у них даних так швидко, як це зробить навчений штучний інтелект. Але для початку і його теж потрібно створити та навчити думати. 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *