До 25-го травня в залах Національного музею ім. А. Шептицького проходить виставка картин Ольги Погрібної-Кох «Пісня Пісень», цю експозицію з теми україно-юдаїки пані Ольга готувала понад десять років.

«Пісню Пісень», яку Ольга Погрібна-Кох означує поняттям «Україно-Юдаїка», варто вважати абсолютно новим і неповторним вектором в українському сучасному мистецтві. Навіть більше: таке «бачення і втілення» образів світу можна визнати авторським феноменом. 

Українська мисткиня дослідила тему юдаїки, створила різножанрові тематичні цикли: героїка, юдейська містика, багатофігурні сюжетні композиції, психологічний портрет, символіцистичні образи, народна картина, нові виклики часу та юдейська «ікона» як проєкція святості за аналогією християнської ікони, аби подати своєму українському глядачеві невідомий йому культурологічний пласт єврейського буття. 

Ми поспілкувалися з художницею про деякі аспекти її творчості та про захоплення темою Україно-Юдаїки.

Пані Ольго, вітаю вас з відкриттям знакової для вашої творчості виставки «Пісня Пісень». Розкажіть, будь ласка, як давно зародився задум створити таку багатосенсову виставку?

— Велику виставку справді показати не просто, адже зібрати таку кількість ( 106) робіт, означає, що митець їх не продає довгий час, і якось має існувати. Основна частина сьогоднішньої експозиції, а саме 70 картин, належить до нового напрямку в українському мистецтві, який я назвала україно-юдаїкою, коли українська, а не єврейська мисткиня вивчає цілий пласт юдаїки, та, пропускаючи крізь власні культурні і ментальні фільтри, доносить у формі малярства свій новий досвід пізнання, своєму ж  українському глядачеві. Моїх перших  7 робіт циклу україно-юдаїка, Львів побачив на спільній виставці “Єврейський вимір” у складі: Петра Гуменюка, Михайла Ліщинера ( на той час покійного), Євгена Колодієва, Юрія Коха та моєї участи, у 2011 році в Музеї Ідей. Реакція глядачів була різна, частіше негативна, з ознаками антисемітизму, що мене заохотило ще більше до цієї теми, я почала активно досліджувати юдаїку, методично й  послідовно.Так у людській психології : все невідоме та чуже викликає  агресивне ставлення. Я виросла в українській родині і цю ТЕМУ “завантажувала” з “чистого аркуша.” За тринадцять років  заповнила цю мистецьку нішу в усіх існуючих жанрах, включно з “Новими викликами для україно-юдаїки “, та новаторською спробою юдейської “ікони”,- такої гри з глядачем, велика частина робіт та виставці зявилася під впливом юдейської містики.  

В експозиції представлено ваши картини з різних циклів, які поєднані саме юдейською символікою. Колись докторка філології, психоаналітик і письменниця Ніла Зборовська (1962-2011), серед іншого, авторка грунтівного дослідження «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» (2006 р.), говорила мені о спорідненості українського і єврейського етносів. На вашій виставці можна побачити, яким чином можна відобразити цю думку. Можете сказати, будь ласка, декілька слів про різні серії робіт, які стали основою виставки?

— За понад півтора тисячоліття спільного проживання українців та євреїв на одній території, хоча й не у спільній громаді, не могли не переплестися культурні набутки, коди-символи чи кулінарні звички, – світ доволі тісний. Я, взагалі, схильна шукати спільність та причини для дружби з іншісттю, а не виправдання людської ненависті через необізнаність та ізоляцію. Ми на таке уже перехворіли в есесері.  Не дарма Старий Заповіт та Новий – Євангелія мають спільну обкладинку та спільну назву “Біблія”,  пам’ятайте  про це, друзі!            

Чи могли би ви назвати, які серед ваших різноманітних мистецьких проектів і живописних циклів, є найважливішими для вас? Наприклад, в 2014-му році у вас була виставка «Колекція Бажань», про яку ви говорите, що бажання для вас є «полісемантичною субстанцією», тобто образи бажань мають багато значень. Можна сказати, що важливими складовими вашої творчості є символізм і психоаналіз?

“Колекція Бажань “відбулася у 2014 році, її дуже шанує мистецька критика. Дві важливі роботи цього циклу ще не завершенні – вони й поставлять “крапку  “БАЖАННЯХ”, жартую. Позаяк, бажання – це доля, то з ними потрібно бути обережними. У східних вченнях вважається, що позбавивши себе бажань, людина  позбувається і своїх страждань, звільняєттся від кармічних вантажів. На сьогодні тема УКРАЇНО-ЮДАЇКИ також дійшла до завершення і мене чекають нові вже   початі цикли : РИТУАЛИ, ДІВЧАТА-КВІТИ, ВУЛИЦІ СВІТЛА, РЕНЕСАНС УКРАЇНИ. 

Можна додати, будь ласка, кілька слів про Україно-Юдаїку?

— Що означає україно-юдаїка через дефіс? Це авторське власне означення моєї ТЕМИ, дослідження та інтерпретація українською мисткинею пласту юдаїки для українського глядача. А терміном “україноюдаїка” позначені артефакти юдаїки на теренах нашої країни. Цю незаповнену в українському малярстві нішу я наповнила різножанрово : від натюрморту  “ритуальний стіл”, до героїки; а саме :  багатофігурні сюжетні композиції, “свята – стовпи на яких обертається життя юдейської громади”, символіцистичні картини, “народна картина”, психологічний портрет та юдейська містика. Я дотримувалася кольорового ” коду” для найбільш провокативної частини мого доробку в україно-юдаїці – так званої юдейської “ікони”. Роздуми митця, якою б могла бути ікона, якби ці зображення святості для юдея-вірянина мали б місце в єврейській традиції. 

Чи багато трансформацій і пошуків саме власного стилю творення ви пережили?

— Схоже, що трансформацій і болючих пошуків формальних у мене не було, я б не змогла донести суть задуму в іншій живописній манері. Повага до глядача, деталізація та максимальна відвертість були моїм малярським методом. Мистецтвознавці віднесли мою творчість до сюрреалізму. Саме у напрямку Україно-Юдаїка, я не шукала малярських здобутків, бо це б могло зашкодити донесенню ідей. Дуже люблю анімалістику – це те, що гріє. Зараз на моєму мольберті в роботі велика нова анімалістична картина.  

Яким вам згадується творче життя у Львові 1990-х років? Пам’ятаєте кафе «Лялька», час заснування мистецького центра «Дзиґа»?  Ваша перша виставка «Пляшк’арт» відкрилася в 1994-му році, якою тоді була творча атмосфера? 

— Так, я пам’ятаю і “Ляльку,” і ще раніше “Вавілон”, а ще “Нектар” – я знаю скільки мені років))). Атмосфера, властиво, ТВОРЧОЮ й була. Бо вже на кінці 90-х, раптом, усе комерціолізувалося не лише в середовищі художників, у музикантів ще більше, ми тісніше спілкувалися саме з музикантами та літераторами. Цей перехід для багатьох став стресовним : ні ми, ні наші батьки не вміли жити за капіталістичними,  чи “ринковими”законами і стосунками. Багато обдарованих людей назавжди зникли з мистецького життя, багато емігрувало тоді. У 80-х і 90-х  було більше ЧАСУ, саме так : можна було вештатися по майстернях, по кавах ( хоча кав’ярень було дуже небагато), “водити козу” після літературних вечорів, які траплялися щотижня й частіше. Грошей в усіх було менше –  заздрощів, відповідно, теж. 

Ваша нова виставка «Пісня Пісень» життєстверджуюча. Вона про тисячолітні боріння юдейського народу і про пошуки і боротьбу українського народу? Можна сказати, що в ваших картинах міститься код нашої перемоги, перемоги Добрих сил?

— Тема ПІСНІ ПІСЕНЬ,  як частини Старого Заповіту є складним твором про духовні стани вірянина, написаний в алегоричній формі. Я назвала так усю виставку, бо для глядачів ця частина Біблії є знайомою і викликає позитивні асоціації. Мене з юности цікавило те, що не лежить на поверхні, що не є легким та доступним. Я цікавилася Першоджерелами усіх релігій від коли вони лише з’явилися у вільному доступі – від 1990 року. Пригадую, що вперше Біблію моїй мамі позичила сусідка в кінці 80-х років. Адже за цю КНИГУ КНИГ у себе вдома загрожували неприємності у ті часи тоталітаризму, в яких я зростала. Знайомство з Кораном та Коментарями Агатангела Кримського у 90-х надихнуло мене на творчу десятирічку офортів з елементами ісламської орнаментики та написів. Усі ці Джерела вивели мене до найглибшого із них – до джерела Старого Заповіту, до ТаНаХу. Запитань у мене ставало дедалі більше, а відповідей ніхто не надавав. Доля познайомила нас з чоловіком із Владикою Борисом Ґудзяком, коли він приїхав у Львів звичайним істориком,а вже згодом він прийняв сан, і на мої чергові запитання сказав: “Вивчайте давні мови, читайте Першоджерела – та робіть висновки самі!” Ось так я й роблю досі. 

Пані Ольго, можна поцікавитися, які книги на вас справили найбільше враження, коли ви вивчали єврейську містику? Чи знайомилися ви, серед іншого, з дослідженнями Гершома Шолема? Що нового ви відкрили для себе, вивчаючи світ єврейської містики? Що ви відкрили для себе в філософії Мартина Бубера?

— Так, звісно, Шолема читала одного з перших, щодо юдейської містики, але цю літературу варто розділити на дві частини: народна усна традиція, хасидські казки, легенди, та “наукова” містична література, написана танаями, як от Зоар, тощо.   Окреме яскраве враження справляють книги есейської секти з Кумрану, названі   Сувоями Мертвого моря.  

Мартин Бубер справді захопив, зачарував своїми образами хасидських цадиків. “Гог і Магог” – дивовижна казка, події якої відбувалися поруч – у Люблінському воєводстві ( Польща). Мартин Бубер ґрунтовно досліджував хасидські легенди, які з’явилися в Україні об’ємним двотомником. Цікаво, що юнаком, Мартин Бубер жив поруч із моїм домом – на сусідній вулиці Словацького і я, наче фізично, відчула його присутність, а  ” дитячий наїв” Мартина Бубера просто підкуповує. Крім  досліджень народної творчості,  Бубер написав філософський трактат “Ти і я”, але казки Рабі Нахмана є глибшим, як на мене, бо не опираються на легенди та народну творчість – вони народжені у серці  самого автора.  Ще один єврейський письменник, наш співвітчизник – галичанин, Нобелівський лавреат Шмуель Агнон, обдарував мене не менш пронизливо та живописно своїми образами.  

Пані Ольго, ви походите з мистецької родини? Можете, будь ласка, трохи розповісти про вашу родину? У кого ви навчалися? Хто найбільше вплинув на вибір вами мистецького шляху або ви усвідомлювали з самого дитинства, що будете художницею?

— У мене той випадок, коли моя мистецька родина зробила все, що змогла, аби я не стала мисткинею. Справа в тому, що митцями народжуються, а не стають, тому “від себе не втечеш” і, от я малюю… раніше займалася офортом, пляшк’артом ( авторським малярським  жанром), книжковим дизайном, рисованою графікою. Навчалася в олійної фарби – у її властивостей, бо вважаю олію живою субстанцією метафізичною у руках маляра, яка розкривається, коли входиш із нею в глибокий діалог. Мій чоловік- Юрко Кох, навчив мене головної істини в роботі і його настановою я користуюсь як методом : ” Малювати картину потрібно доти, доки вона не буде готова!” – це так зрозуміло, але так неможливо для сучасного конвеєрного штибу малювання і моди на “ескізні” зображення, які зараз називають “картинами”, для художників, котрі стали  жертвами    дедлайнів арт-бізнесу.

Для входження в творчий процес для вас важливо перебувати в медитативному стані? Що допомагає досягти такого стану: музика, настрій?

— Мистці які є творцями не виходять з “творчого процесу”, тому проблеми “входу” немає у мистців. А людей, які люблять малювати є дуже багато і це чудово! Людина пізнає світ від найменшого віку, коли починає малювати, це відомо. Я чула не один раз, як далекі від мистецтва люди, висловлюють думку, що митці вживають щось міцне, аби малювати, чи писати музику – це абсурд. Я не уявляю, як тоді малювати, узагалі… мені важливо контролювати усі свої стани, усі заняття та думки.  

Чи вірите ви, що світ можна гармонізувати? Що через певну кількість років світ повернеться до превалювання духовних цінностей?

— Не хочеться казати якісь банальні речі, але митці саме й займаються гармонізацією світу через власну творчість.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавець

Біографічна довідка:

• Ольга Погрібна-Кох, народилася в 1970-му році у Львові. 
• Львівська художниця в третьому поколінні, формувалася в 70-80-х роках у мистецькому середовищі. 
• У 1988-1992 рр. брала приватні уроки рисунку, живопису та офорту : Ю.Мисько, О.Дуфанець, В.Дем’янишин, Ю.Кох.  З 1989 -1992 рр. навчалася на підготовчих курсах Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Сьогодні Ольга – учасниця 200 мистецьких акцій та виставок, автор 14 персональних виставок. Бере активну участь у мистецькому житті Львова, а свою виставкову діяльність розпочала у 23 роки  пройшовши відбір міжнародного журі в жанрі асамбляжу та глибокого друку.: офорт/акватинта на ІІІ бієнале сучасного мистецтва Impreza в Івано-Франківську. та легендарному ІІ Міжнародне трієнале графіки «Інтердрук» у Львові,1993. За десять років праці створила понад 65 офортів, брала участь у 120 міжнародних виставках друкованої графіки в 31 країні світу, на шести з них її роботи були відзначені  нагородами: Італії, Китаї, Литві , Польщі, , Румунії та Югославії.                 На своїй Першій персональній виставці у Львівській галереї мистецтв (спільній з чоловіком Юрком Кохом) представила авторський малярський жанр  BOTTLET’ART ( 50 арт’обєктів) у 1994р.    Ольга займається художньою фотографією та книжковим дизайном – оформила 30 книжок сучасних українських письменників. Учасниця Першого параду левів ” Лев Архангела Ариїла – охоронець міста Львова “, авторка писанки «Червона рута» до 60-річчя В.Івасюка. Її перша виставка малярства “ЗЕМЛЯ-НЕБО” відбулася у 2007 році в КМЦ Дзиґа у Львові.         
• З 1996 учасниця Сукцесійного Цеху Leopolis разом з В. Костирком та Ю. Кохом – мистецькі проекти майстерні : «Передчуття громадянського вибору» 2004, «Взуття для Президента» 2013, Дзига, Львів.               
• У 2011 році на виставці “Єврейський вимір”, спільній з П.Гуменюком,  М. Ліщинером та Ю.Кохом, вперше представила свої роботи із циклу “україно-юдаїки,” ( Музей Ідей, Львів).     
• З 2009 по 2019 брала участь у щорічних благодійних аукціонах ТИХИЙ та ПЕРЕЛАЗ Українського Католицького Університету у Львові та Києві. 
• Під час війни співпрацює з БФ Козицького на 9 благодійних виставках та інших мистецьких виставкових заходах та аукціонах для  допомоги фронту.