Художні майстерні на вулиці Ігоря Брановицького 2В (колишній Перспективній) на Печерську – одне із тих особливих київських місць, куди дорогу знає лише вибране товариство. Тут розташовані майстерні скульпторів Михайла Карловського, Костянтина Синицького та Данила Ровенчина. Потрапити сюди, пройшовши через внутрішній дворик закритої території осередка, донедавна можна було лише на запрошення господарів чи уповноважених ними осіб.

Простору майстерень притаманний особливий настрій – далекий від гамору й суєти, чудернацький. Пройшовши через уже згаданий дворик і флігель, потрапляєш до галереї: тут скрізь розставлені статуї в повен зріст, погруддя, голови, фрагменти. Серед готових скульптур є чимало заготовок, тут же можна бачити інструменти й машини, якими обробляється камінь – це радше не музей, а робітня, творчий космос, а підвішені високо під стелею скульптури надають місцю фантасмагоричности, чотиривимірности.

У липні цього року за ініціативою Мар’яни Роговської майстерня відкрилася для ширшої аудиторії: тут започаткували проєкт Open art. В рамках цього починання сюди запросили музикантів різних формацій і напрямків, зокрема й учасників проєкту, що має суголосну назву –  Open Оpera Ukraine. 

Перший виступ Open art влітку цього року у Майстернях також був присвячений бароковій музиці, а однією з його учасниць стала співзасновниця Open Оpera Наталія Хмілевська, диригентка й співачка (сопрано). Наталя заспівала разом із контратенором Романом Мелішем у супроводі клавесиністки Наталії Фоменко. А 8 жовтня в Майстернях знову відбувся (другий) вечір старовинної музики за участю Наталії Хмілевської та Романа Меліша. Цього разу їхніми партнерами у камерному ансамблі стали Ігор Тарновецький (гітара) та Андрій Коляда (скрипка). Саме на цей концерт нам удалося потрапити, отже, розкажемо про нього докладніше.

Музичне дійство розпочалося другою лютневою сюїтою Йоганна Себастьяна Баха, чиї твори граються скрізь і завше, в будь-яких програмах і в кожному складі. Твір прозвучав у виконанні Ігоря Тарновецького – щоправда не на лютні, а у перекладенні для гітари. 

Далі виконувалась специфічна частина програми: вокально-інструментальна лірика ХVІ-ХVІІ століть, переважно англійських та італійських композиторів – пісні про кохання Джона Доуленда, Томаса Морлі, Генрі Перселла, а також Джовані Санчеса, Клаудіо Мерула, Клаудіо Монтеверді, Джіроламо Фрескобальді.

Сьогодні ці імена знані радше вузькому колу поціновувачів, а колись їхня музика була популярним репертуаром у салонах, виконувалась у домашніх концертах, під час дружніх музикувань. Звичайно, ці твори вимагали неабиякої вправності від виконавця, але рівень музичної освіченості знаті й міщан колись був на порядок вищий від рівня сучасного обивателя. Ренесанс давньої музики спостерігається зараз у Західному світі – у добрих школах класична музика є важливим елементом виховання, тож і не дивно, що тут зростає число професійних музикантів і аматорів, для яких виконання творів Доуленда й Персела є звичною справою. Одначе в нас ця музика досі була маргінальним явищем навіть у середовищі професіоналів, і ще рідше вона виходила за межі вузького кола фахівців. І хоча наші музиканти-давники вже повчилися в Європі (дехто там, на жаль, так і залишився), а для аматорів з’явилася студія Open art, та все ж інструментарій ще далеко не повний. Що й казати, в Києві досі немає лютніста, тож до постановки барокових опер упродовж останніх кількох років запрошували легіонерів: лютністів, теорбістів, ґамбістів, духовиків.

Ось і 8 жовтня в Майстернях замість лютні звучала гітара. Утім, ця заміна цілком прийнятна у світовій практиці, із супроводом гітари співають навіть такі зірки як Рене Якобс. А проте була скрипка з жильними струнами (одна з цих струн автентично трісла під час виконання Клаудіо Мерули), не кажучи вже про спів контратенора Романа Меліша.

Чи не найскладнішим номером програми виявився вокальний дует Morir non puo il mio core нідерландського композитора, органіста й клавесиніста Яна Свелінка, що прозвучав відразу після прелюдії Баха. Нам повідомили, що його поставили на сампочаток, щоб виконавці були ще не втомлені й максимально сконцентровані. Як би там не було, але цей твір у їхньому виконанні справді прозвучав бездоганно, з філігранним виведенням поліфонічних ходів, чудовим балансом тембрів Наталі й Романа.

Далі був хіт Джона Доуленда Time stands still – слухаючи романове виконання, справді хотілося, щоби час затримався. Після чого прозвучали композиції менш знаних Роберта Джонсона (Have you seen but a white Lily grows), Томаса Морлі (Sweet nymphs come to thy lover та I go before my darling). 

Прозвучав також один із шедеврів-шлягерів Доуленда Flow my tears: на ютюбі є безліч виконань силами самих лише контратенорів, від Альфреда Деллера до Террі Барбера й Шольца, не кажучи вже про сміливі рокові інтерпретації на кшталт Стінґа. Виконання  Романа Меліша демонструє, наскільки просунулось поінформоване виконавство за останні кілька десятків років, плекаючи точність і почуття міри. Причому досягається це без утрат для чуттєвости цієї музики, тоді як більшість виконавців впадають у надмірність. В рамках тієї ж школи співає й Наталя Хмілевська, одним із найбільш удалих виступів у цьому концерті була прекрасна арія O, let me weep Генрі Перселла.

Соло на гітарі упродовж вечора прозвучало лише двічі – крім Баха, ми почули у виконанні Ігоря Тарновецького також Пасакалію сучасного харківського композитора Дениса Панченка. Цей твір хоч і вибивався із центральної тематики програми, та він же ж і збалансував її: коли від чуттєвого бароко, здавалося, ґрунт уже почав пливти під ногами, музика харків’янина повертала до суворої дійсности, до нашого воєнного сьогодення. Сумовитий твір із розміреним ритмом, що десь нагадував траурну ходу, сприймався як свого роду реквієм за тими, хто загинув від російської навали. 

І хоча ми на пару годин неначе випали із нашої буденности, перенісшися геть у інший світ, війна не забарилася нагадати про себе вже через день: 10 жовтня по Україні вкотре ударили російські ракети, знову забравши десятки життів. Тож не дарма частина зібраних коштів у рамках заходів Open art пішла на підтримку фонду Musicians Defends Ukraine Foundation, що допомагає музикантам-фронтовикам.

У двох перервах поміж трьома концертними сетами у дворику Майстерень можна було посмакувати вино й поспілкуватися з артистами. Відтак легкість і неформальна атмосфера запанували й на сцені: переклади текстів, що зачитувалися перед кожним твором, свої коментарі виконавці часом доправляли дотепами, сміливими наскрізними аналогіями між хаймарсами й найвищими кульмінаційними моментами у музичних композиціях та в коханні. А в кульмінації концерту в танок пішли не лише присутні в залі діти, а й статуї та подобизни.

Олеся Найдюк, Тарас Шумейко

Програма концерту

• Johann Sebastian Bach: Прелюдія з 2 лютневої сюїти bwv 997 / 3:30 хв 
• Jan Sweelinck: Morir non puo il mio core – 4 хв 
• John Dowland: Time stands still / 3 хв 
• Robert Jonson: Have you seen but a white Lily grows / 1 хв.
• Thomas Morley: Sweet nymphs come to thy lover / 2 хв. 
• Thomas Morley: I go before my darling / 1.30 хв.
• Henry Purcell: My dearest , my fairest / 4 хв 

—————————————————————————————————

• Денис Панченко Passacaglia / 4 хв 
• Claudio Merula: Folle ben che si crede / 4.30 
• John Dowland: Flow my tears / 4 хв 
• Henry Purcell: O, let me weep/ 6 хв. 
• Claudio Monteverdi: Pur ti miro / 3 хв 

ФОТО: Олексий Пиркін