Катастрофи, що визначають націю, стають об’єктами рефлексії художньої літератури. Це природно. Завдання таких творів – не надати нам інформацію чи сформувати наше ставлення до історичної події (про трагедії національних масштабів ми щось та знаємо). Метою таких творів є комеморація – потреба ритуально узгодити окремі елементи колективної історичної пам’яті. Поволі випрацьовуються механізмі співпереживання щодо різних ролей (не людей, саме ролей) проявлених у трагедії. Так пишуться романи травми.
Уривок з нової книги Євгенії Кузнєцової «Драбина» про велику родину, яка тікаючи від війни, опинилась у іспанському містечку. Розмови, пошуки, жарти та сльози, коти й собаки, мрії та втрати. Як же ми чекали!
В грудні Лабораторія сучасного мистецтва «Мала Галерея Мистецького арсеналу» представила виставку «Одне з одним. Просторові діалоги. Dreamscape», другу виставку проєкту «Одне з одним. Просторові діалоги». Це — робота архітекторки Єлени Орап, дизайнерки Даші Подольцевої та композитора і саундартиста Олексія Шмурака.
Киянин Максим Гайдук, повернувшись додому із зони бойових дій на Донбасі, страждає від посттравматичного синдрому. Його особисте життя руйнується на очах, дружина подає на розлучення, він не може працювати в оточенні людей, які не мають воєнного досвіду, і жорстоко потерпає від нервових розладів. Читайте уривок з роману «Клич індички» Євгена Стеблівського.
Був колись (а за мірою історії літератури – не так уже й давно був) популярним жанр «шкільної повісті», шалено популярним в пізньорадянській прозі, але не тільки. Діти дорослішають і переживають відповідні ініціаційні проблеми. Поруч із ними учителі, котрі, повсякчас перебуваючи в середовищі юнацтва, наче інфікуються «хворобою переходу» і живуть так, нібито отримують щороку шанс на нове життя. Два головних героя – учитель і учень. Два світи стикаються – виникає конфлікт – разом шукають компромісу – розходяться кожен за своєю траєкторією. Згодом у більшості літератур та частина, що про підлітків, перейшла в соціальний янґадалт, а частина про учителів – в «університетський роман». Шкільна повість як така припинилася.
Український театр рефлексує про війну. У Національному драматичному театрі імені Івана Франка у грудні пройшла прем’єра політичної антифашистської п’єси Бертольда Брехта «Кар’єра Артура Уї, яку можна було спинити», режисер Дмитро Богомазов.
У Мадриді проходить виставка «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х». Український модернізм вперше експонується в Іспанії. Кураторка проєкту Олена Кашуба-Вольвач розповідає про початок, розвиток і згасання українського модернізму, про те, яким могло бути українське мистецтво, якби не зазнало репресій і знищення і чому не існує «стилю соцреалізму».
У Національній філармонії України новий виконуючий обов’язки генерального директора. Дмитра Остапенка, народного артиста України, який керував установою впродовж 26 років, змінив на посаді Михайло Швед, культурний діяч, менеджер, мистецтвознавець, композитор. Призначення відбулося наприкінці грудня минулого року. Про творчі плани й подальший розвиток філармонії говоримо з її новим очільником.
З 5 січня у прокаті йде історична драма «Щедрик». За сюжетом напередодні Другої світової подружжя Іванюків з 6-річною донькою Ярославою переїхали до Івано-Франківська. В той час це українське місто належало Польщі і називалось Станіславів. Винаймають частину будинку в єврейської родини. По сусідству з ними оселяється також польська сім’я. 1939-го Галичину захоплює Червона армія. Більшовики окупацію заходу України називають “освобождєнієм”, переслідують поляків. Іванюки прихистили у себе 6-річну доньку сусідів Терезу. 1941-го на імперію Сталіна напала гітлерівська Німеччина. Викладачка співу Софія Іванюк стає мамою і для двох єврейських дівчат, чиїх батьків убили нацисти. Її чоловіка Михайла – колишнього січового стрільця, члена Організації українських націоналістів – німці розстрілюють. 1944-го в місто повертається радянська влада. Українка прихистила німецького хлопчика Генріха. НКВД арештовує Софію. Про фільм розповідає режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко.
