Дитяча книжка дорослої магії
«Рівність. Турбота. Доброта». На першому ж занятті після довгих літніх канікул учні повторюють принципи взаємодії в колективі. Все звучало б переконливіше, аби Аманда в цей момент не прилипла до стільця мокрою сукнею, через яку просвічується білизна.
Страждання музейного доглядача
Давіда Фоенкіноса люблять критики та читачі, він — один з найуспішніших письменників свого покоління і у свої 44 зібрав цілу купу престижних нагород.
Нащо ти мене покинув?
На різдвяні (!) вакації 1904 року музейний куратор Томас позичає у багатого дядька авто і прямує до Високих Гір Португалії, відлюдного регіону на північному сході. Високі Гори – це долина, всіяна валунами заввишки з двоповерховий будинок.
Залишити собі любов
Чоловік і жінка, тридцять п’ять років разом, дорослі діти, найважливіше — наприкінці, складний період життя.
Есеї для маленької дівчинки
Люди спілкуються, бо їм це подобається. Основне завдання комунікації — ефективність, ефективна передача потрібної (важливої) інформації. Або надання необхідного впливу.
«Міністерство граничного щастя» — казка та эпос
З часу виходу першої книги письменниці, «Бога дрібниць», минуло двадцять років. Рой встигла випустити вісім книг в жанрі нон-фікшн і висловитися з приводу всіх гостросоціальних питань.
Знайти дружину для тата
На пекучому осонні початку літа хлопчина, вдягнений чомусь у лижні штани, вовняні шкарпетки та у грубого светра і при цьому в одному черевику, стоїть на перилах мосту. Завтра буде перший день канікул. Його звати Сікстен. Він живе разом із татом, мама їх покинула і знову вийшла заміж, а тепер знову розлучається.
Подумки і вголос
Про смерть близьку й далеку у «Літній книжці» Туве Янссон.
Світ очима дворецького
Улітку 1956 року Стівенс, який усе життя прослужив у багатому маєтку під назвою Дарлінґтон-Голл, вирушає в автомобільну мандрівку південно-західною Англією. Коротка шестиденна виправа перетворюється на подорож у минуле, що виринає на тлі розкішних англійських пейзажів, у минуле, в якому особисті драми розгортаються разом із драмами світовими.
«Завтра, завтра, не сьогодні!»
Кожному з нас доводилося відкладати на завтра те, що треба зробити сьогодні (чи вчора), завтра швидко перетворювалося в сьогодні, і робота знову відкладалася – спочатку на післязавтра, потім на наступний тиждень, на наступний місяць… Що змушує нас так чинити?