Розкішна десятка Дмитра Горбачова: велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе.
Віктор Пальмов – росіянин, який став великим українцем.
…Про мої роботи.
Передусім у своїй роботі я прагну щирості й намагаюся бути незалежним, уникаючи впливів чужих стилів. Я не ґрунтуюся на вже виробленому розумінні формальних сторін малярства і не бажаю користуватися з чужої методи. Навпаки, у процесі роботи я часто знищую розпочату працю, коли помічу, що я не зовсім щирий, що я виконую чужу ідею, яку я десь бачив у інших малярів.
Після закінчення Московської школи малярства я від 1914 р. безперервно працював у цій галузі. У своїх формальних шуканнях я пройшов через школу натуралізму, імпресіонізму, трохи кубізму, багато футуризму. Всі ці «ізми» складають мою виробничу базу. Після захоплення футуризмом, що зруйнував усе, чого я навчився раніш, я опинився перед «розбитим коритом» зайвості станкової картини. Станкова картина, втративши тепер старі засоби впливу (сюжет і речі), перейшла до абстрактності, а потім і до експериментальності і, як така, відірвалася від повсякденної широчини громадського життя. Звідси з`явилася потреба знайти те реальне, що пов’язане з дійсністю, яка існує. І от цим реальним відтоді зробився для мене колір. І я вирішив заходитися біля кольоропису замість живопису. Проте у своєму кольорописі я не зробився абстрактним, я не пішов шляхом без речового малярства. Сюжет і річ увіходять як складові частини моєї картини, але не як головні дійові сили, а як додаткові допоміжні моменти для кольору, що відіграє в моїх картинах завжди першу основну роль. Перш ніж стати до праці, я звичайно аналізую тематику побудника, зважую окремі засоби виконання. Але тому, що мене цікавить колірний вираз, то я пробую свій тематичний побудник з`ясувати собі в кольорі. Моє завдання – це вмістити один колір до другого якнайщільніше в розумінні колірної рівноваги, примусити кольори в картинній площині впливати загальним акордом колірного звучання. Я розгляну декілька своїх робіт. Вони належать до різних років моєї художньої діяльності. «Кузня» 1923р. В цій роботі мене найбільш цікавив червоний колір як найінтенсивніший. Червоний колір тут трактований в синтетично – спрощеній формі російської іграшки. Взаємодія червоного і синього кольорів – тут основa формального розв’язання картини. Синій природно відійшов на другий плані і, підкреслений дужим червоним, дав природну міжколірну просторінь, що відрізняється від штучної ілюзорної просторіні. Робота «Зміна». Сюжет і річ графічно вкомпоновуються в колір як його доповнення, як його ілюстрація. Червоний колір революції в цій роботі ілюструється двома постатями молодих енергійних людей. Правдa, їм можна закинути, як більшості моїх речей, велику декораційність, але я вважаю декораційність за одну з позитивних якостей малярства. Функціональність колірного впливу в моїх роботах мені пощастило перевірити за анкетним матеріалом цілої низки виставок. Картини зупиняють увагу глядачів. Я хочу до деякої міри схвилювати глядача, дати штовхана його енергії і тим зацікавити його, примусити його розумітися на художньому творові. Але ні в якoму разі не маю ні найменшого бажання заколисувати свого глядача на м`яких канапах міщанського затишку, властивих мистецтву минулого. З мого досвіду ясно, що станкове малярство не повинно конкурувати з фото, ані з кіно. Я не викреслюю з картини ідеологічного її впливу, а тільки змінюю форму впливу з речово – сюжетно – ілюзорного на колірний.
