Режисер Андрій Май розповідає, що покаже на міжнародному фестивалі документального театру Вибір український центр «Текст».
Фестиваль «Вибір» — результат роботи трьох країн, трьох окремих, незалежних театрів. Кожна з країн обирала собі шлях, з’єднувала усіх лише загальна теза — «Європа: новий суспільний договір».
У нас була стратегічна сесія, на яку ми всі з’їхалися в місто Київ, представляли один одному наші плани. Ми з Олексієм Доричевським, який є драматургом нашої роботи, розуміли, що тези для наших питань буде вибір українців в європейських пошуках. Це є визначеною стратегічною лінією, ланкою українських політиків. Ми почали досліджувати це питання на місцях, на рівні можновладців. Про що українцям зараз треба поговорити, якщо ми вважаємо себе в майбутньому європейцями?
Ми обрали собі центри, які розташовані в кардинально протилежних напрямках, і поїхали туди, взявши з собою листа, що ми робим проект вистави, яка буде представлена в Національному театрі імені Івана Франка.
Ми інтерв’ювали політиків, регіональних керівників міст, облдержадміністрацій, облрад, чи їх заступників.
Ми були і в Криму, тому, що Крим для нас це крайній південний регіон України. Звісно, ми там не опитували представників влади — тому, що для нас вони не є представниками влади. Ми співали гімн України під державною радою теперішньою Криму, на мисі Сарич, і це фіксували. Спілкувались із звичними людьми, у яких є своя позиція і своя думка щодо того, який тепер євровибір, про що тепер треба домовлятися, для того, щоб в Криму (як в частині України) була Європа.
Задавали їм низку питань, зокрема були питання «а Європа для вас це…?», «Де ви найкраще у Європі себе почували?», «Що це таке — Європа ?», «Хто такі рагулі?», — цим питанням закінчувалися інтерв’ю.
Після того, як у нас більшість регіональних керівників сказали, що для них Європа — це Австрія з зеленими галявинами, що Європа — це порядок, це — чистота, у нас з’явився сюжет про таку зелену галявину на якій бігають українці. Босоніж бігають і танцюють під хор рабів з опери «Набукко». Говорять про те, як вони заробляють, — там молодий хлопець призовник говорить про те, що він заробляє в Словаччині і не хоче повертатися сюди де регіони. Дійові особи у нас це хлопець призовник, який повернувся із Словаччини з заробітків, якого забрали в армію бо в Україні іде війна. Це реальний хлопець, ми зустріли його на кордоні з Угорщиною в пограничному загоні. Цього хлопця нам з драматургом представили погранзастава, коли вони з автоматами приїхали з’ясовувати що тут робимо біля кордону. Власне, це його історія поневірянь і нормального європейського життя. Коли ти працюєш екскаваторником і не замислюєшся, що десь там іде війна, ще щось іде… Вона стала наскрізною для всієї вистави.
Питання хто в кого Європу викрав — стало риторичним для композиції, в якій ще є дійова особа — представник організації державної влади. Є ще дійова особа-представниця Євросоюзу. І чотири напрямки, чотири частини — Південь, Схід, Північ, Захід. І керманич, представник органів державної влади, постійно намагається задовольнити потреби агресивно чи підлестуючись. Представниця Євросоюзу намагається структурувати в своєму мозку, як це все відбувається, а хлопець просто хоче бути щасливим.
Текст: Вика Федорина
Фото и видео предоставлены Goethe-Institut Ukraine
- «Викрадення Європи», центр «ТЕКСТ», Україна
- 23 листопада, 18:00-19:15
- Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, площа Івана Франка, 3
