…На пограниччі Словаччини й Угорщини лежить Токайське підгір’я. Звідти в часи безвізу возять на Закарпаття токайське вино каністрами. Звісно, воно не має тих ароматів, що в підвальчику на Флоріанській у Пряшеві, де колись я випадково потрапив з художником Прокопом Колісником, – розповідає поет Петро Мідянка.
«Підступне токайське, панове!» — вигукнула на балу в Берліні дружина Миколи Лисенка Ольга О’Коннор. У Токаї жив певний час наш поет і філософ Григорій Сковорода. Не знаю наскільки він орієнтувався в тогочасній угорській мові, що ще не набула статусу літературної. У церковному й науковому обігу була латина й Сковороді легко було виголосити латинську сентенцію Multum vinum bibere, non diu vivere. Чи дотримувався тих речей сам Сковорода, достеменно невідомо, хоч старокиївські спудеї любили хильнути.
На теренах Токайського підгір’я було чимало греко-католицьких парохій, здебільшого поугорщених після утворення Гайдудорозької греко-католицької єпархії, що відокремилися від Мукачівської в 1912 році. У містечку Шаторолйоуйгей 1932 року від крововиливу в мозок помер уніатський священик Антон Петрович Ізай, смерть якого засвідчили канцелярські книги шпиталю Ержебет.
Антон Ізай понад десять років служив у високогірній парохії Широкий Луг(1903-1915), де я мешкаю зараз. Тут його ніхто вже не пригадує, зберігся тільки каліграфічний почерк пароха в церковних книгах. Звичайно, що в ті часи в гори ніхто не привозив токайського, корчмарі поставляли з ближчих місць, зокрема з Березького комітату, де на вулканічному туфі чудово дозрівав мужіївський мускат.
Отцю Ізаю очевидно набридли рогалики з горішками дикої ліщини, котрих парафіяни назбирували цілі сусіки й приносили як коблину (натуральний податок) на плебанію. Не тішила панотця також і струмкова форель із золотистою мамалигою, королівську рибу тоді лапали прямо в гірському Лонко-потоці.
Тому волів перебратися на парохію Богаревиця, де не було крутосхилів і п’янив запах слив-угорок. Незавершений храм у Широкому Лузі залишився, залишилися напівкурні будиночки на полянках, до котрих доводилося часто підніматися в шкіряних ботфортах.
Коли сімдесятирічний декан лежав у шпиталі Єлизавети на смертному одрі, в околицях Шаторолйоуйгея виноградні ягоди перетворювалися на родзинки. В довколишніх пивницях немилосердно пахло старим токаєм.
Чи відав цей піп-народник про перебування Грицька Сковороди в Токаї зосталося невідомістю, як і саме поховання отця Ізая в тому токайському містечку.
За совка ужгородські гастрономи були заповнені двома видами токайського: Szamorodny і Furmint. Подейкували, що це була порошкова афера угорських виноробів.
Зрозуміло одне: я ніколи не відчую букет таких вин, котрими смакували Сковорода й отець Ізай…
Петро Мiдянка
