6 березня в національний прокат вийшов документальний фільм «Порцелянова війна» спільного виробництва України, США та Австралії. Режисери – українець Слава Леонтьєв та американець Брендан Белломо. Обидва – дебютанти в повному метрі.
Головні герої – художник і військовий інструктор Слава Леонтьєв та його дружина, мисткиня Аня Стасенко, які працюють із порцеляною. Фільм розповідає, як після початку повномасштабної війни вони залишилися в рідному Харкові та продовжували створювати порцелянові вироби – фігурки тварин і фантастичних істот. «Серед руїн вони знаходять красу, що доводить – людську жагу до життя неможливо знищити навіть в умовах терору», – зазначено в описі.
Світова прем’єра відбулася в січні 2024 року на кінофестивалі «Санденс» у США, де стрічка отримала гранпрі журі конкурсу американської документалістики. Загалом має майже 50 перемог і відзнак на міжнародних фестивалях і преміях. Також «Порцелянова війна» була одним із п’яти номінантів на цьогорічний «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм».
Кіно поєднує, зокрема, інтер’єрні зйомки процесу роботи над розписами та пейзажні зйомки, кадри з фронту, а також анімацію, завдяки якій оживають образи на порцеляні. За словами Слави Леонтьєва, це історія про життя, творчість і боротьбу звичайних людей у надзвичайній ситуації та спротив через мистецтво в умовах російського вторгнення. «Україна – як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити», – пояснює назву співрежисер і герой стрічки.
Своїми міркуваннями про фільм поділився кінодистриб’ютор і кінопродюсер Денис Іванов. Він – генеральний директор компанії «Артхаус Трафік», яка випустила у прокат «Порцелянову війну».
Коли ви вперше побачили фільм та які були враження?
— Насправді першою «Порцелянову війну» подивилася наша колега на фестивалі американського кіно «Незалежність» у травні торік. У той час ми працювали на Каннському кіноринку, де зустрілися із продюсерами фільму та почали вести перемовини про права на нього. Саму стрічку я побачив у червні на кінофестивалі в Карлових Варах. Вона мені сподобалася тим, що це душевна історія, яка піднімає дух. Відрізняється від усіх робіт про війну, які дивився до цього.
Чому вирішили прокатувати це кіно в Україні?
— Нашу компанію цікавить літопис, який нині ведуть українські режисери. Ми вже працювали з такими стрічками, як «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, «Мирні люди» Оксани Карпович, «Фрагменти льоду» Марії Стоянової. Тому розглядали «Порцелянову війну» не тільки саму собою, а й як невіддільну частину лінійки кінопроєктів, що розповідають про історію сучасної України очима документалістів.
У чому вбачаєте завдання цього фільму на міжнародному рівні та що думаєте про його визнання у світі?
— Я впевнений, що важливо показувати це кіно за кордоном. Воно створене, зокрема, для іноземного глядача, щоб показати йому, хто чинить опір в Україні. Щоб продемонструвати не лише руйнування та драматизм, а й красу звичайного життя, яке не припиняється попри трагічні історичні обставини. На мою думку, це дає можливість іноземцям солідаризуватися з нашою країною.
Раніше, 20 років тому, Україна в закордонному кінематографі була зображена як невідома частина Східної Європи, де живуть, м’яко кажучи, не дуже цивілізовані люди. Такий собі Дикий Схід. Але серія міжнародних успіхів у кіно, зокрема й «Порцелянова війна», показують зовсім іншу Україну – країну, де є митці, де люди розумні та відповідальні, де вони чинять опір злу. У контексті, в якому нині існує світ, це здається мені надважливим фактом культурного спротиву.
Що можете сказати про «Порцелянову війну» на «Оскарі» та яке значення має номінація на премію Американської кіноакадемії?
— Ми постійно очікуємо на перемоги. Проте потрапляння у список номінантів – це вже великий виграш для будь-якого фільму. Неотримання статуетки для «Порцелянової війни» мало що змінить в історії успіху, яку вона вже має.
«Оскар» – одна з найбільших кінопремій у світі. Тож номіновані фільми так чи інакше привертають широку увагу міжнародної аудиторії. Вони виходять за межі фестивальної та національної бульбашок, їх дивляться в усьому світі. Тому номінація «Порцелянової війни» – це важлива перемога в культурній дипломатії нашої країни. Адже глядачі співпереживають героям. Отже, після перегляду вони залишаються з емпатією до українців.
Чому, на вашу думку, стрічку варто подивитися не тільки іноземцям, а й українцям?
— Є дуже невелика кількість кінопроєктів про війну, які можна назвати Feel-Good Movies, тобто фільми хорошого настрою. А «Порцелянова війна» якраз і є такою стрічкою. Вона пропонує певну терапію для людей, які її подивляться. Саме тому раджу до перегляду якомога ширшому колу глядачів.
«Артхаус Трафік» активно випускає фільми про російсько-українську війну. Наприклад, 20 лютого вийшов «Реал» режисера та військового Олега Сенцова, а незабаром має вийти «Фотофобія» словацьких режисерів Івана Остроховського та Павола Пекарчика. Наскільки ці роботи схожі або відмінні?
— «Реал», «Порцелянова війна» та «Фотофобія» – це все дуже різні фільми з різними авторськими поглядами та аудиторією. «Реал» розповідає про війну з точки зору піхотинця в окопі. «Фотофобія» – історія про перше підліткове кохання в харківському метро, де живуть герої, ховаючись від обстрілів. А «Порцелянова війна» – про митців, які стали на захист країни.
Думаю, за кілька десятиліть, коли люди захочуть дізнатися, якою Україна була під час війни, в них буде не так і багато творів мистецтва, здатних про це розповісти. Ці три фільми однозначно розкажуть про неї більше, ніж стаття у Вікіпедії чи стрічка новин. Тому вони важливі з погляду того, яку історію ми розповідаємо про себе та який міф творимо для майбутніх поколінь.
Текст: Ілля Прокопенко
