Ігор Панасов: «Ziferblat стратегічно працює у стилістиці пісенного артроку 1970-1980-х»

Ziferblat

Цього року Україна у 20-й раз візьме участь у Євробаченні. У швейцарському Базелі нашу країну представить київський рок-гурт Ziferblat. У складі колективу – соліст Даниїл Лещинський, гітарист Валентин Лещинський і барабанщик Федір Ходаков. Вони перемогли у фіналі Національного відбору 8 лютого за результатами голосування журі та глядачів. На 69-му міжнародному пісенному конкурсі музиканти виступлять із піснею Bird of Pray. Перший півфінал відбудеться 13 травня, а фінал – 17 травня.

Своїми міркуваннями про гурт Ziferblat і Євробачення ділиться музичний оглядач Ігор Панасов.

Коли ви вперше відкрили для себе Ziferblat і яке було враження?

— Уперше я познайомився з піснями Даниїла та Валентина Лещинських 2013 року, коли вони ще називалися Runnin’ Blue. Це була музика, в якій відчувався вплив психоделії 1960-х. А вокал, як і назва гурту, що збігалася з назвою пісні The Doors, видавав велику любов до творчості Джима Моррісона. Але головне, що я помітив – ці молоді люди в музиці не випадково, вони шукають себе.

Як гурт змінився, чим сьогодні цікавий та наскільки популярний?

— На сьогодні Ziferblat є стабільною фігурою на молодій українській сцені. Мені імпонує, що вони не женуться за кількістю матеріалу і роблять ставку на якість. За 10 років у них є лише один великий альбом та один ЕР. Усе, що виходить у гурту, наповнено сенсами і творчими ідеями. Це виділяє їх на тлі сцени як такої, де більшість артистів вважають за головне якомога частіше нагадувати про себе.

Завдяки двом нацвідборам на Євробачення можна говорити про те, що Ziferblat досяг того рівня популярності, яким може похвалитися музикант, який не працює за штампами мейнстриму. Участь у конкурсі в Базелі ще додасть їм медійності. Чи втримають вони цю планку і чи піднімуть її вище, залежить від того, чи готові будуть системно працювати над тим, щоб набувати успішності, а не лише вирішувати творчі задачі.

Як би ви описали стиль, у якому працюють музиканти?

— Як на мене, Ziferblat стратегічно працює у стилістиці пісенного артроку 1970-1980-х, піонерами якого на Заході були гурти Genesis і Yes, та адаптує його на українському ґрунті. Це особлива музика, яка одночасно має елементи і поп-культури, і вишуканого мистецтва. У Європі вона давно отримала визнання, а в нас завжди була в андеграунді. Те, що Ziferblat вперто робить ставку на такий шлях, заслуговує на велику повагу.

Що з доробку Ziferblat варто послухати для ознайомлення з творчістю колективу?

— Якби я знайомив когось із цим гуртом, поставив би пісні «Для чого ти прийшла?» та «Диско-Фанко терапія». А потім обов’язково увімкнув би кліп на їхню композицію «Земля». Бо це витвір мистецтва високого ґатунку, натхнений повістю Ольги Кобилянської.

За кого ви вболівали на нацвідборі та що думаєте про перемогу Ziferblat? 

— Перемога Ziferblat і виправдана, і заслужена, бо так вирішили журі та слухачі. Особисто я прогнозував, що виграє співачка Маша Кондратенко, а бажав при цьому перемоги гурту Molodi. У контексті саме Євробачення і їхній матеріал, і сторітелінг – пісня про втрачене море від хлопців із Маріуполя – мені здавалися більш доречними для презентації в Базелі.

А що думаєте про реакцію суспільства на результати нацвідбору? Таке враження, що думки розділилися.

— За будь-якого результату були б дискусії та незадоволені, бо багато хто саме з метою знецінити і принизити когось взагалі заходить у соцмережі. Щодо незадоволення піснею, виступом та образами хлопців можу сказати одне: ті, хто висловлюються агресивно, просто не здатні сприймати таку музику.

Що можете сказати про пісню Bird of Pray?

— Пісня прекрасна. Складна, різноманітна, надихає. Професійно придумана суто по-композиторському та чудово виконана по-музикантському, якщо можна так висловитися.

Як оцінюєте шанси гурту на Євробаченні та чи потрібна Україні перемога на конкурсі?

— Мій прогноз – Ziferblat точно пройде у фінал і посяде там 8-10 місце. Якщо відчутно посилять свій номер візуально, мають шанси на 5-6 місце. Якщо проведуть ще й геніальну піар-кампанію в Базелі напередодні Євробачення, можуть розраховувати на 3-4 місце. У перемогу не вірю – сама пісня занадто мистецька для поп-конкурсу, щоб бути серед фаворитів.

Чи потрібна Україні взагалі перемога? Кожен може легко знайти відповідь на це запитання. Бо наша країна вже двічі вигравала Євробачення під час війни – 2016-го та 2022-го. Вважаю, що це нам точно не було зайвим у плані комунікації із зовнішнім світом, де нас підтримують, а не хочуть вбити. Якщо хтось вважає, що ці перемоги завдали Україні шкоди, нехай пояснить, у чому вона полягає.

Чому участь України на Євробаченні взагалі важлива, як ви ставитеся до цієї події та наскільки вона актуальна?

— Для українського суспільства Євробачення важливе тому, що ми ще шукаємо своє місце у світі та завойовуємо авторитет серед інших країн. Ми молоді як нація. Через це нам, як підліткам, треба доводити, що маємо таланти і взагалі варті уваги. Тому в Україні так шалено і масово радіють перемогам своїх співгромадян у будь-яких міжнародних змаганнях – від Олімпійських ігор до конкурсів рекламних агенцій.

Усюди, де учасник виступає під прапором своєї країни, присутня політика – це неминуче. Євробачення в цьому не виняток. От якщо там почнуть виступати артисти, які презентують лише себе, свій талант і нічого більше, тоді в ньому зникне політичний контекст. Мистецтва на цьому конкурсі, на мою думку, мало. Сказати, що він задає тренди, теж не можу. Але Євробачення останніх років десяти непогано відображає наявні тренди – як суспільні, так і музичні. Воно є концентрованим ярмарком актуальних стереотипів і показує трошки креативу. Цим і цікаве особливо мені, бо такий яскравий прояв маскульту допомагає розуміти, в якому світі я живу.

Бонусне запитання: п’ять найкращих виступів України за всю історію Євробачення, на вашу думку.

— Тут усе просто. Це три переможні виступи України, а також номери Вєрки Сердючки та гурту Go-A. Руслана показала, що таке вогонь, Карпати і гуцульська енергія. Сердючка дала еталонний майстер-клас музичного акторства. Джамала переграла всіх, перетворивши страждання свого народу в особисту щемку пісню. Go-A показали, яка шалена сила утворюється, коли скласти в один кошик український фолк та електронну музику. Kalush приїхали з країни, яку почали закидувати ракетами, гаряче відтанцювали, наплювали на шаблони-заборони і сказали зі сцени про «Азовсталь».

Текст: Ілля Прокопенко

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *