Історія людини, яка починала кар’єру послушником у монастирі, а завершила кардиналом і скарбником папської казни. Це — перша художня книга автора бізнес-літератури та маркетолога Олексія Філановського. Він розробник брендів «Прайм», «Істина», «Природне джерело», «Сніжна панда», Bigl.ua та ін.

Головний герой на ім’я Дефан створив унікальну фінансову систему, заклав основи сучасної економіки і книжкової торгівлі, ввів систему безготівкових розрахунків і створив продукти, які принесли світову славу його ордену і рідному краю. Саме він першим почав використовувати банки як фінансових операторів, «монетизував» віру, заклав основи книжкової торгівлі, ввів систему безготівкових розрахунків і створив продукти, які принесли світову славу картезіанцам. Хто, наприклад, не чув про знаменитий лікер «Шартрез»? І це теж Дефан! Видатне життя як велика екзистенційна пригода на межі епохи Відродження.

Олексій  Філановський. Провінціал. Роман. — Харків : Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2021. — 432 с. 

Картини й уподібнення

Заохочений батьком змалку до читання, Дефан згодом повністю поринув у світи, які відкривала перед ним будь-яка нова книга. Нині ж ця звичка стала його другою натурою, і якби настоятелю Шартрезу знадобилося покарати молодого монаха з особливою суворістю, йому було б достатньо заборонити Дефанові користуватися бібліотекою і скрипторієм. 

Гнучкий і жадібний до знань мозок юнака творив дива. Дефан не тільки перечитував монастирські книги, сувої й пергаменти, а й запам’ятовував прочитане настільки добре, що міг потім дослівно переказати. Помалу в його голові виникала власна бібліотека, а каталогом в ній слугували його думки, які за мить пов’язували химерний сюжет з назвою, назву — з автором, а автора — з усім корпусом його творів і тим, чого вони стосувалися. 

Ця бібліотека не потребувала систематизації, а пошуки в ній були суто інтуїтивними. Картини, що поставали в уяві Дефана, складалися з деталей, внутрішньо пов’язаних між собою ланцюжками уподібнень і відсилань до прочитаного. Вони були приблизно такі: Мойсей — десять кар єгипетських — води річки, пофарбовані кров’ю. Або: Платон — сократичні діалоги — запитування — батько — давня дорога з Арку до Авіньйону. Причому тут батько? Усе просто: читаючи про Сократа, який запитував своїх співрозмовників подібно до юного Кратила, Дефан несподівано занурювався у власні спогади. 

Ось вони з батьком їдуть у монастир, і старший раз у раз запитує молодшого, а молодший відповідає, паралельно вирішуючи непрості завдання. Підводу заливає сонце, а густий аромат лаванди перекриває навіть запах кінського поту — подібно до того, як спів цикад заглушає інші звуки. Варто лиш було йому розгорнути сувій Платона, картина ця негайно поставала перед внутрішнім поглядом молодого ченця. 

Непросто було розповісти про це навіть отцю настоятелю, не кажучи вже про решту братів. Зате коли Рона раптово червоніла, що, хоч і нечасто, траплялося через надмірне розмноження однієї дрібної водорості (її легко побачити, якщо зачерпнути річкової води плоскою мискою), уява послужливо повертала юнака до історії Мойсея — часів, коли кров’ю забарвилися води зовсім іншої річки. 

Книги наділили Дефана багатством асоціацій, завдяки яким картина світу, що існувала в його голові, день у день розширювалася, уточнювалася й поповнювалася новими деталями. Коли при ньому згадували Ібн Рушда з Кордови*, він щоразу пов’язував його з усім, що йому було відомо про цю велику людину і, звичайно ж,— про Арістотеля. Аверроес не тільки перекладав праці філософа, зберігаючи їх для нащадків, а й докладно коментував їх. Саме він першим заговорив про подвійність істини, стверджуючи, що істина розуму не пов’язана з істиною віри. Арістотель же вчив дисциплінувати думку й стежити за суворістю висновків, що необхідно не для богословів, а для тих, хто готує себе до різноманітної діяльності у світі. 

Згадка ж про Кордову відчиняла вікно в чарівний світ ісламської та юдейської премудрості — при дворах андалузьких правителів-марабутів мирно уживалися всі три великі релігії. Звідти сам собою виникав місток до Корана й Талмуда — там багато подій були тісно пов’язані з Єрусалимом і Дімашком**, де в давні часи довелося побувати його батькові. І Дефанові думки мимоволі поверталися до спогадів про дитинство в Арку, матір, сестру, рідну домівку… 

Кожна з книг, прочитаних ним о тій золотій порі, ніби розпадалася на частини, і частини ці ставали доповненням до тих чи інших уявлень, що закріпилися в його чіпкій пам’яті. Вони пояснювали стосунки між людьми, особливо в тих сферах, від яких юний монах був дуже далекий. Його заворожували оповіді про короля Артура й лицарів Круглого столу, Трістана та Ізольду, бретонські перекази про Несамовитого Роланда. Він захоплювався діяннями Карла Великого, який підкорив Європу і правив мудро і справедливо, і жахався від безчинств легендарної дівчини Іоанни, яка, обрана несподівано кардиналом, а потім Папою, навіть під час свого понтифікату продовжувала зустрічатися з коханцем. Зрештою лже-папеса розродилася під час великодньої процесії і розгніваний народ закидав її камінням, після чого вона померла. 

То були історії про живих людей, принаймні більш живих, ніж чимало біблійних персонажів. Вони гнівалися, інтригували, хитрили, боролися, любили, перемагали й падали, обливаючись гарячою кров’ю. Дефан дізнавався, наскільки сильно охоплювали людину пристрасті, і прагнув виявити їхні сліди в тих, хто його оточував. Книги вчили його читати в душах ближніх і розуміти, що насправді рухає людьми. І він прагнув управляти ними, користуючись їхніми почуттями, що здавалося юнакові вкрай спокусливим. 

Поживу для розуму він також знаходив у спостереженнях за природою і внутрішнім життям обителі. Нетовариський і спершу замкнений, Дефан, однак, уважно слухав і спостерігав. Він пізнавав світ жадібно, хоча можливості монастирського послушника були вельми обмежені, цікавість раз у раз збивала його зі шляху взірцевого ченця. Блаженна нудьга мала стати його долею, тоді як життя за стінами обителі вабило його, немов загадкові сутінки в глибині невідомого лабіринту. І що більше він читав, то ясніше бачив стіни, що відділяли його від життя. 

Ті самі книги вчили Дефана, як ці стіни подолати, і що старшим він ставав, то ясніше бачив, що вони не такі вже неприступні. Він упирався в них, штовхав — і стіни падали самі собою. Так, він брехав, бажав дружину ближнього, чинив перелюб і лукавив, але для цього завжди мав вагомі виправдання. У лабіринті, що відкрився перед ним, зміїлися тисячі доріг і стежок. Багато з них вели в глухий кут, але були й такі, якими ще ніхто ніколи не ступав. 

_________________________

*Андалузький філософ, відомий у Західній Європі як Аверроес (1126– 1198). Автор праць з логіки, арістотелевої та ісламської філософії, математики, фізики, небесної механіки, медицини, психології та політики. У вчених колах свого часу дістав прізвисько Коментатор. 

** Арабська назва Дамаска.