Репортаж зі зйомки капсульної колекції 91lab за мотивами творчості Марії Примаченко під час війни.
Днями український бренд 91lab (RITO Group) презентував капсульну колекцію трикотажу, натхненну творчістю однієї з найгеніальніших наївних художників світу Марії Примаченко. Тригером для дизайнерки Олени Пікуль щодо створення колекції стало руйнування російськими військами Іванківського історико-краєзнавчого музею, в якому зберігалися роботи видатної української художниці ХХ століття. «У ці дні в мені вирував внутрішній протест: загарбники не мають права чіпати ні наших людей, ні нашу історію: те, що наше, не належить більше нікому. І мені захотілося зробити колекцію за творами Марії Примаченко, щоб продовжити, посилити, проявити і прокричати: не чіпайте, це наше», — розповідає про народження ідеї дизайнерка Альона Пікуль.
Відомо, що трикотажне виробництво – одне з найтрудомісткіших у модній індустрії, в умовах відключення електроенергії – цей квест ускладнюється в кілька разів. Плюс багато ручної роботи – вишивання пальто, окремих елементів светрів, кардиганів, хусток, балаклав. І за три-чотири дні бренд продав усі речі, виготовлені до старту продажів, тепер компанія працює за передзамовленням.
Яка мода в умовах війни і блекауту, запитаєте ви? Валентина Клименко побувала на зйомках колекції і зафіксувала, як це просто зараз відбувається в Україні.
5 листопада. 8 ранку. В студії Icon на Шулявці немає світла – відключення за графіком. Поки члени знімальної команди з кавою to go неквапливо розкладають речі, сет-дизайнерка Дарина Горяєва, яка позавчора приїхала зі Львова, учора відпрацювала зйомку на виїзді, якраз поспішає – до початку зйомок їй ще потрібно зробити один задник: чорно-білий згин «Чорного звіра», якого дизайнерка колекції Альона Пікуль перевела в чорно-білу графіку і помістила на сукню. Тепер Дарина має намалювати його на величезному білому ватмані, щоб модель у сукні була ніби всередині картини. Їм сьогодні треба зробити 8 кадрів на двох моделях – професійній моделі Аліні і правнучці художниці Насті.
Стилістка Діана Онацька тим часом розкладає взуття і розвішує речі на рейл.
Аліна Гончарук, модель з дипломом психолога Житомирського педагогічного університету і контрактом модельної агенції Blank, спокійна і незворушна: робота в модній індустрії навчила її реагувати на все, що відбувається навколо, без метушні і нервів. Мейк-ап сьогодні максимально натуральний. «Аліна Гончарук – дуже крута професійна українська модель, я давно хотіла з нею попрацювати, – розповідає стилістка Діана Онацька. – Я шукала дівчину, яка має бути уособленням нової української жінки: і характерна зовнішність – притаманне українкам чорне волосся, виразні риси обличчя, очі, в яких читається глибина, і цілісна людина. Думаю це ідеальне попадання – в стилі, в її очах, як вона відчуває одяг. Вона знає історію Марії Примаченко, розуміє її значення для української культури».
Фотограф Денис Маноха розчохлює апаратуру. Замість того, щоб просто зняти добре застилізовану колекцію на професійній моделі, Денис максимально все ускладнив – він хоче арт, він виписав зі Львова знайому сет-дизайнерку, яка має відтворити світ Марії, він вигадав три частини історії – і в студії, і на виїзді, і тепер має доплигнути до тієї ідеальної картинки, яка склалася у нього в голові.
«Концепція цієї зйомки виникла дуже органічно, вона – результат дослідження біографії і творчості Марії Примаченко. Ми розбили зйомку на три частини: Марія Примаченко як художниця, Марія як людина і тло, на якому вона існувала.
У першій частині ми використовуємо її образи у сет-дизайні і таким чином доповнюємо елементи, використані в одязі.
Крім моделі, ми знімаємо Настю Примаченко, правнучку художниці, і ми навмисне зробили кадри з нею з етнічним ухилом, щоб показати Марію Примаченко як людину. Ми всі знаємо, що Марія жила в звичайній українській хаті, її оточували предмети побуту, які здебільшого бачимо в етнографічних музеях, і таким чином ми показуємо реальність того світу, у якому вона існувала, створюючи свій світ.
І в деяких кадрах ми вирішили показати радянську монументальну архітектуру, тому що монументалізм, пафосна величність культивувалися в той час, коли жила і творила Марія, і це те, що було таким… найбільш провладним і домінантним у мистецтві й архітектурі того часу. Тому творчість Марії, яка створювала фантастичні, надзвичайно кольорові, місцями фантасмагоричні, але в той же час дуже зрозумілі і природні світи, виглядає дуже цікаво саме на такому тлі».
«Особливість цієї колекції полягає в тому, що вона створювалася у непростий час. Для нас вона як гімн стійкості і життєствердності нації. Я, як власниця і менеджер компанії, для якої компанія багато в чому дорівнює життю, завжди вибірково ставлюся до того, що ми створюємо. А тут ти думаєш навіть не про комерційний успіх, а про те, що є можливість доторкнутися до чогось священного», – каже Тетяна Абрамова, засновниця і СЕО RITO Group. Темпераментна і голосна, вона «робить вітер» у кімнаті, але командир на майданчику – Денис.
О 9.00 з’являється дизайнерка колекції Олена Пікуль. Вона зробила свою справу – колекція готова, тут вона спостерігає за зйомкою і допомагає стилістці відпарювати речі. Ідеально рівні сині жаккардові хустки з птахами Діана намотує на голову Аліни – чи на азійський манер, чи імітуючи стиль українських бабусь, але Аліна впевнено каже Cute$ Денис надає конструкції потрібного об’єму і живописності – так живописці в художніх інститутах працювали з постановками. О 10.00, рівно за графіком, ДТЕК дає світло, Денис підключає ноутбук, фотоапарат, світло і Аліна заходить у кадр. Наступний кадр, із білою сукнею з чорним «волохатим» контуром частини звіра, що виглядає як абстракція, декоративний патерн чи гігантський листок, зніматиметься на тлі, що повторює той самий малюнок, тож Аліна одягає сукню, стає на точку, а Дарина тут же на місці повторює малюнок на білому ватмані. Віднайшовши правильну точку зйомки за допомогою стремянки, Денис робить серію «пострілів» фотокамерою і прискіпливо розглядає кадр на екрані ноутбука. Тло із чорно-білого міняється на червоно-гаряче із чорним вкрапленням – значить, зніматимуть пальто. «Малювала повністю вручну, щоб це виглядало природньо і класно – трохи нерівне, щоб не було занадто правильне, – пояснює Дарина, поки Денис знімає. – Нам не йшлося про повне копіювання – тоді можна було б просто надрукувати роботу, нам ішлося про живе відтворення: передати ідею геніальності в простоті і наївності». Поки Аліна одягає біло-чорне худі і два палантини і завмирає в позі балетного лебедя, в студію приїхала друга модель – правнучка Марії Примаченко, засновниця Благодійного фонду «Творча спадщина родини Марії Примаченко» і її партнерка по Фонду, одна з найкращих юристів з авторського права в Україні Наталія Гнатюк. Перед тим, як розпочинати роботу над колекцією, засновниця RITO Group Тетяна Абрамова звернулася до Фонду, щоб взяти дозвіл на використання робіт і обговорити умови співпраці: великих проблем не було – виявилося, що Наталя – давня клієнтка Rito. А перші примірки остаточно підкорили «берегинь» спадщини Марії Примаченко – обидві молоді жінки наввипередки приміряли пальто, худі, кардиган зі словами «я все хочу».
Марія Сова робить Насті натуральний мейк-ап. «Я думаю, що без Насті цієї зйомки не було б, – каже Діана Онацько. – Настя мала привнести в цю історію себе, історію Марії Примаченко, історію свого дому і своєї родини. На неї була створена вся концепція зйомки. А ще я хотіла знайти таке обличчя, таку дівчину, щоб вони були схожі з Настею. І знаєте, це вийшов класний симбіоз: це така нова українська жінка, яка уособлює наш час і наш стан – трансформації». Настя принесла на знімальний майданчик історію роду не лише в переносному значенні, але і в прямому – особисті речі своєї великої прабабусі: пошиту і вишиту нею сорочку, синю довгу спідницю, два намиста – коралі з золотим хрестиком і низку зеленого малахиту – улюблений колір Марії, це намисто вона одягала на урочистості і нагородження. Влада, журналістка знімальної групи «Сніданку з 1+1», захоплено розглядає речі Марії Примаченко. Стиліска має поєднати давні, автентичні речі і актуальні, з нової колекції. Зупиняється на сорочці, поверх якого пропонує одягти розібраний жилет із каптуром – в цей момент у всіх поза спиною біжать мурашки: ось вона історія поєднується з сьогоднішнім днем, новою колекцією, воєнним ранком. Непомітно до студії прослизає журналістка Сімона Бруннер, австрійка, яка працює для німецького видання, перепрошує, що говорить російською, зі здивуванням розглядає зосереджених людей, які переймаються картинкою рекламної кампанії в той час, коли за кількасот кілометрів від Києва – лінія фронту. «Ми маємо спішити, бо світло можуть виключити раніше, і не встигнемо дозняти. Ми тепер ніколи нічого не відкладаємо на завтра, – кажемо Сімоні, – невідомо, чи воно настане». Сімона, яка знає Тетяну Абрамову раніше, киває і не приховує зачудування цими крейзі людьми.
Діана Онацька розповідає: «Коли ми всі прокинулися 24 лютого і відчули нові емоції страху і жаху, ми не розміли, що буде не те, що завтра, а через годину. Ми розуміли, що маємо рятувати себе, наших близьких, тоді я думала, що українська модна індустрія надовго стане на паузу, яка закінчиться невідомо коли. Але вже 4 березня – я була в Європі – мені почали дзвонити клієнти, бренди, журнали, і питати, чи я в доступі для роботи. Війна – це дуже страшна річ, але водночас це і новий прорив для всіх нас, такі нові умови, в яких, якщо ти добре знаєш і любиш те, що робиш, ти стаєш сильнішим і помітнішим. Уже не буде так, як раніше, але ми будемо сильнішими, креативнішими, ще краще робитимемо свою роботу. Про нас і так знає вже весь світ. Українська індустрія моди стоїть, існує і ми ще довго дивуватиме весь світ».
Настя освоює майданчик – їй під ноги постелили старі килими, в кадрі поставили старезні предмети побуту, це має символізувати світ і час, в якому жила Марія. Настя тримається як професійна модель – зовсім не посміхається, Денис Маноха підбадьорює дівчину і зйомка рухається в нормальному темпі. Наталія фільмує процес зйомок, тільки от біда – піарниця заборонила всім викладати фото й відео у соцмережі до початку промокампанії. Аліна перевдягається, запитую в неї про роботу: «Зйомка проходить дуже легко і в мене немає ніякого відчуття, що я працюю.
Під час війни я більше часу проводила з родиною, з близькими людьми, не брала багато роботи, але зараз знаю, що всі вже відновлюють роботу, всі хочуть знімати для брендів, які продовжують працювати в умовах війни. Мені здається, що це важливо – продовжувати працювати. Я була би рада знаходитися в Україні і працювати тут більше, але, на жаль, по роботі мені треба часто виїжджати і працювати в інших країнах. Цього року я працювала більшість часу у Парижі, в Берліні, в Мілані, це були і покази, і рекламні кампанії.
Зараз для мене неприйнятно працювати з російськими брендами чи російськими командами, і для себе я виробила певні правила: я не знімаю натуральні хутра – це давнє рішення, оскільки я не підтримую цей продукт і не хочу брати участь у його продажі, і не знімаюся в рекламі алкогольних і тютюнових виробів. Решта – ОК». Аліна прощається, обнімає всіх по черзі, а на вікні залишається минулорічний глянець із нею на обкладинці.
Настя змінює три образи і задоволена, на адреналіні йде перевдягатися. Вона каже, що дуже люди, які звертаються до Фонду з пропозиціями колаборації, ставлять своє творче «я» вище за «я» Марії Примаченко. «Вони можуть бути відомими дизайнерами, медійними персонами, але якщо вони не занурюються в її творчість, а просто намагаються щось зробити модно, хайпово, воно не працює. Це незбагненно, це важко пояснити, але так є. І що вражає в цій колекції, що Олена використала не просто картини Марії, а й написи, те, що вона хотіла донести – її почерк, графіку її руки, це як інша сторона медалі. Бо Марія – це не просто картинка, це історія, яка закладена її рукою, її почерком, вона просто геніальна».
О 14.00 все закінчили. Встигли до тривоги і до відключення світла.
Текст: Валентина Клименко
ФОТО: Денис Маноха
