5 березня в Music Hub пройде концерт з відповідальною назвою — «Punk Concert. Конденсована музика. Орест Смовж, скрипка» — Kyiv Daily поговорив зі скрипалем Орестом Смовжем про панк, скрипку та конденсовану музику. Дякуємо Vere Music Fund за чудовий, простір, де все це (виконання і розмови) стають можливими.

Про скрипки. Чи є різниця  між «музейним» і сучасним інструментом?

— Знаєте, чим насправді я займаюся останні кілька років? Я намагаюся забути взагалі, що я граю на скрипці, тому мені про інструменти важко думати й говорити.

А на чому ви граєте?

— Думаю, що кінцева ціль – і можливо, мені деколи вдається її досягати – це, справді, забути про те, що ти на чомусь граєш. Гра — це більше про музичні ідеї, про енергію виступу, про відчуття виступу. Інструмент стає тільки посередником, про який бажано забути.

Добре, забули. Але все одно він працює: руки, струни, смичок.

— Звичайно, є різниця навіть між одним і тим самим інструментом в один день, і в наступний — по відчуттях, по погоді, по всьому іншому. Скажемо так: на хороших, старіших скрипках значно легше забути те, на чому ти граєш. 

Обов’язково, щоб все було таким, правильним: і смичок зі струнами, й інше?

— Правильними – мабуть, ні. І цього було б важко досягнути. Деколи навіть грати на поганому інструменті – може, навпаки, допомогти. Але важливо, щоб інструмент міг допомогти твоєму самовираженню так, як того б хотів ти.

Добре, до головної теми концерту — як поєднуються панк та скрипка?

—  Як жанр – ніяк. В тому, що називають панком, скрипка в принципі не фігурує. Але так, тут, скоріше, проблема з назвою жанру. Як часто з жанром буває? Хтось колись вжив одне слово і це стало тенденцією. Навіть самі артисти, яких приписують до цього жанру, – часто не погоджуються з такою класифікацією. Якщо брати якісь творчі характеристики панку і його сутність, то – так, є безліч репертуару для скрипки, який прекрасно для панку підходить — є і якась крайня насиченість, і якась надірваність, і постійне переступання межі. Тому скрипка може досить добре «робити панк».

Знову питання стосовно вашого концерту у Vere Music Hub: що таке конденсована музика і в яких стосунках в такому разі знаходяться музика з хімією? 

— «Конденсована» це, правда, хімічний термін, особливо він більш хімічний українською. Я про нього, чесно кажучи, більше мислив англійською,  «сondensed» – доволі абстрактне слово.

Що таке конденсована музика? Більшість творів — надзвичайно короткі. Для мене це те саме, що взяти якусь енергійну одиницю повноцінного, довгого твору і стиснути його в межах мінімальної тривалості. 

Один з досвідів що підштовхнув мене до зацікавлення ултракороткими творами – гурт Teenage Jesus and the Jerks. Читав про їхні виступи де в десятихвилинному сеті вони могли виконати шість пісень і з відповідною насиченістю. 

На концерті я також буду виконувати фрагменти з роботи сербської композиторки і скрипальки Ман’ї Растіч, що створила власну систему нотацій – у ній вона спробувала придумати символи для тих сонористичних музичних засобів, які можна зробити за допомогою скрипки, – хоча для цього поки що не існує символів, немає простого способу їх записати. Тому це також в певному сенсі — конденсація. Просто взяти всі можливості певного типу гри – і стиснути в один символ.

Також багато творів будуть виконані майже або взагалі без перерви – це теж певна конденсація.

Також будуть твори, в яких композитор вимагає від виконавця помножити себе на два: переживати, проходити і відтворювати вдвічі більше, ніж зазвичай. Це свого роду конденсація подвійності в одне.

Цей концерт буде щось такого вимагати і від слухача?

—  Так, я надіюсь.

То готуйтеся, дороги слухачі. Автентичне виконання або інтерпретація – класичне питання перед концертом.

—  В процесі виконання неможливо відокремити одне від іншого. Інтерпретація – вона фактично є в усьому. Навіть якщо композитор, скажімо, відкладає свії твір і йде спати, на наступний день продовжує – це теж певна інтерпретація. Тому –  я не можу відокремити ці дві концепції.

Тобто переосмислення – існує завжди?

— Так. Неможливе без цього. Прагнення автентичності – щоб це не означало, це — інтерпретація, а також переосмислення.

Сучасні композитори і Орест Смовж. Вам особисто присвячують твори, як ви граєте їх, це територія конфлікту?

— Не конфлікти,скоріше, були ситуації, коли я був не згідний з композиторами. Це і є специфікою музики, музичного виконання – коли цей процес відкриває безліч можливостей, де композитор і виконавець деколи можуть бути на різних кінцях уявної планети. Навіть сама музична нотація – вона за своєю натурою не має майже жодної ознаки об’єктивної нотації, що абсолютно точно передає те, що хотів композитор передати, без можливості відхилення, без можливості інтерпретації. Тому — бійок поки що не було.

Але суперечки були?

—  Це, скоріше, внутрішні суперечки, але певна різниця в інтерпретації була, і навіть деколи — протилежна.

Що для вас означає музика: правило, яке не можна порушувати чи свобода всередині правил?

— Безперечно, ближче до другого. Я думаю, музика — це поєднання тисяч і тисяч ймовірностей, можливостей, напрямків. Правила можуть існувати (особливо в навчальному процесі) для того, щоб хоч якось укласти в якісь рамки цей безкінечно різний світ, що є музикою.

Як думаєте, музика пов’язана з життям навколо неї (музика і новини, музика і війна, музика і політика)?

— Мабуть, музика – це частина нашого життя, яка є найбільш присутньою, завжди, навіть якщо ми цього не помічаємо. Навіть зараз — ми говоримо, звучить музика, хоча ми її можемо не слухати. Тому так, звичайно, музика постійно присутня, з усім пов’язана і перегукується з усім. Але, разом з тим, у музики є можливості абстрактності. Принаймні на першому концерті, який я грав після повномасштабного вторгнення, мені багато людей казали про те, що для них це була можливість хоч на годину забути про те, що відбувається, абстрагуватися. В музики є така можливість, хоча вона завжди пов’язана з усім, що її оточує, тому що й вона оточує все.

Як війна змінила, можливо, зруйнувала ваші плани, як вона їх перебудувала?

—  Я не можу сказати, що війна сильно щось змінила. Хоча довелось відмінити виконання деяких програм, які можливо я вже ніколи не зіграю. З’явились в пам’яті «концерти-примари». Також, звичайно є певні складнощі з музичним життям, з можливістю подорожувати, легко подорожувати, але в той же час з’явилося значно більше інтересу до української музики, до українських музикантів. Тому, ця ситуація, скоріше, загострила певні інтереси і певні напрямки, з якими я працював.

Наприклад, для мене завжди важливим було виступати у нових українських містах. Ця потреба загострилась – новим і навіть вже улюбленим для мене став Харків. 

Війна змінила ваше ставлення до музики?

— В перших 2 – 3 тижні, як і багатьом моїм колегам, важко було думати про музику, слухати її. Але, насправді, ні, не змінила. Вона, скоріше, загострила якусь потребу як у мене, так і те, що я відчуваю в слухачів. Потребу в музиці і те, що вона кому дає – мені здається, війна посилила.

Ви є творцем кількох музичних фестивалів. Про досвід, якого ви набули, потім ще спитаю. А от уявімо, що вам казали: «Оресте, проводимо фестиваль сучасної або несучасної української музики». Хто був би в вашому треклисті «Знайомимо світ з українською музикою»? 

— Це, звичайно, були б композитори, яких я останнім часом найбільше  виконую: Безбородько, Вишинський, люди, музика яких мені була б цікавою — Войтенко, Загайкевич, шістидесятники, Мартін Леополіта – чи не перший український композитор, також багато молодих авторів. Тут  важко відокремлювати якісь імена, тому що завжди хтось забувається. Точно можу сказати: моєю основною ціллю була б хороша музика.

Хороша й різна. Тому що Безбородько – київський композитор, ви з ним грали концерт, присвячений Голосію; Алла Загайкевич – електроакустична музика. Як ви почуваєте себе на межі жанрової музики?

— Прекрасно. Власне, це те, що мені подобається, те, що мені насправді необхідно, щоб був не так певний баланс, а як постійна можливість рухатися в кількох напрямках одночасно. Тому співпраця з різними композиторами (які деколи є дуже різними за своїм підходом, за своїм стилем і багато за чим іншим) – це те, що мене живить, оживлює.

Повертаюся до досвіду організатора фестивалів, – що вам, як скрипалю, це дає?

— Як на мене, це продовження того, чим є музикант. Це продовження якоїсь творчості. Це продовження можливості щось творити. Хоч це і трошки різні процеси, але для мене вони в схожій категорії, незалежно від того, потрібно зіграти концерт, організувати подію чи придумати програму, в якій я не беру участі.

Тобто для вас музикант – ренесансна людина?

—  Близько до того.

Є такі композитори, твори яких ви виконуєте частіше, ніж твори інших, і це свідомо?

— Так. Це ті, кого я, власне, назвав. З Олегом Безбородьком я співпрацюю вже 15 років. Композитори постійно змінюються, оскільки це — живий процес. Раз на декілька років трошки регенеруються певні бажання, регенерується певне тяжіння до деяких композиторів, деякі відходять на другий план, деякі – на перший. Зараз мені особливо цікаво співпрацювати з Сергієм Вілкою, Антоном Кошельовим, Яною Шлябанською. А ще, для мене музика останніх років точно не викликає інтересу без того що було написано десять століть до неї. Адже старішу музику я люблю не менше. 

Було так, що композитор вже давно не серед живих, але для вас – сучасна людина, з якою ви не згодні?

— Так. Після співпраці з багатьма композиторами я зрозумів, що єдина різниця між живим і неживим композитором полягає в тому, що не живий композитор – не рухається. Коли музиканти проходять свою музичну освіту, то дуже багато уваги і концентрації приділяється поняттям правильності, якості, типу грати разом, грати добре, грати чисто, грати так чи не так. Але в спілкуванні з композиторами розумієш, наскільки рідко і майже ніколи композитори не мислять цими категоріями. Завжди, коли вони мислять своєю музикою, коли вони говорять про свою музику, коли вони пишуть свою музику – вони мислять значно цікавішими категоріями: мистецькими і немистецькими. Тому, після співпраці з сучасними композиторами розумієш: композитор, що жив 300 років тому, був тією людиною, яка плюс-мінус проходила такий самий процес створення музики.

Чи є такі композитори, твори яких значно б спростили слухачеві любов до скрипки?

— Завжди є Вівальді, є — не знаю, ТОП-10 хітів, які можна зіграти на скрипці. Це як хіти опери, хіти просто класичної музики, хіти не знаю репу (ну, реп ти на скрипці не зіграєш).

Але панк можна?

— Мені здається, що, крім класичної музики і фольку, скрипка не дуже переконливо в інших категоріях музики працює. Але так, звичайно, є твори, які, можливо, створили б або підтримали б певну любов не до скрипки, а до певного типу музики або до певного процесу, який слухач проходить тоді, коли він слухає цю музику. Для мене завжди цікавішими були складніші процеси, ніж просто досягнення любові.

Не романтика?

—  Насправді, може бути й романтика, але в такому, справжньому розумінні, де «романтика»  – трошки про безвихідь, трошки про крах. Це точно не про споглядання зірок в нічному небі, хоча буває, звичайно.

Тоді повернемось до панку. Є звичайний My Way і є My Way Сіда Вішеза – ви там бачите себе з Вішезом, зі скрипкою?

— О, так. Це те, про що я казав. Про певну енергію, про певний тип комунікації між артистом і слухачем, який можна побачити в «My Way» Сіда Вішеза, який є цікавим. Мені хочеться кожного разу досягати цього типу напруженості зв’язку, тому – так. Ну і памʼятаєте, Сід Вішез в кінці починає стріляти в слухачів у кліпі.

Тобто ви — не настільки рішучі в панку?

— Звичайно. Тим паче, що зараз цього вистачає, на жаль, і без нашого бажання.

Ваші концерти – це монолог чи діалог?

— Це, скоріше, монолог, але такий, який я сам слухаю зі сторони. Коли я планую концерт , то я думаю про нього зі сторони слухача або з якоїсь уявної третьої сторони між мною і слухачем. Тому це – монолог, у якому надзвичайно присутні, задіяні всі сторони, які підслуховують чи слухають цей монолог.

Тобто це така щільна, «скондесована» промова?

— Так, це певна подорож, на яку, якщо говорити метафорично, запрошую зі мною пройти.

А давайте ми зараз просто спробуємо. Я попрошу вас…

—  Заспівати?

Ні,…просто двома реченнями анонсувати свій концерт у Vere Music Hub. Що це буде?

—  Це буде щось надзвичайно насичене й особливе. І це буде – процес досягнення певної енергії, яка… хтозна чим може закінчитись. 

Програма:

• Борис Логінов / Phrases I would like to say to different people (or not people) if I were a violin(-ist) (2022).
• Ігор Завгородній / Фраза (2021). Lacrimosa, етюд для скрипки соло (2023).
• Михайло Чедрик / Фраза (2021).
• Антон Кошелєв / Параграф (2021).
• Яна Шлябанська / Напівправильна змінна зірка, або 29 мікроваріацій (2022).
• Яркко Хартікаінен / Nano II (2008).
• Семюель Голловей / Подвійності No. 1 (2006). Подвійності No. 2 (2012).
• Том Єнсен / What is is (2014).
• Трістан Гайнеке / 5 фраз (2018/2021). 11/8/18 3:48 am (2018).
• Джон Кейдж / Eight whiskus (2008).
• Максим Коломієць / No Man’s Flight (2021).
• Яна Кмітйова / Capriccio No. 1, 2, 4, 5 (2021).
• Мар’ян Леява / Capriccio No. 1 (2020).
• Павел Земек Новак / Каприс No. 12 з 25 каприсів на тему Леоша Яначека (1996).
• Джон Кейдж / Хорал IV (1978).
• Ла Монте Янг / Composition 1960, No. 7 (1960).
• Сергій Вілка / Soundcheck (2023). Entity I (2022).
• Джон Зорн / Церемоніальна магія IV (2011).
• Калле Аутіо / «Диван». Записи Зено Козіні (2020).
• Ендрю Норман / Звороти фрази (2020).
• Крістіан Вулф / For 1, 2, or 3 people – фрагменти (1964).
• Корнеліус Кардю / Treatise – фрагменти (1963-1967).
• Ман’я Рістіч / Картки для композиції – графічної системи Violin Revealed – фрагменти (2016).

Програма доповнюється

Тривалість концерту – 70 хвилин.

Коли: 5 березня, 19:00 

Де: MUSIC HUB, вул. Малопідвальна, 21/8