За кілька хвилин до початку концерту Kharkiv Music Fest «Медитації в часі», у якому Національний ансамбль солістів «Київська камерата» грав під орудою Рока Фаргаса, Kyiv Daily розпитав у диригента про те, як складалася програма, його стосунки з камерним оркестром та першій візит в Україну на тлі війни.

Ви співали в хорі, займалися бароковою музикою, грали на альті, і ще ви ставили сучасну оперу. Що вам подобається найбільше? Що все це надавало вашому досвіду?
— У віці від 16 до 18 років я навчався в музичній школі Англії. Мій вчитель з класу альта був (і дотепер залишається) найбільшим натхненням у моїй кар’єрі. Він диригував струнним оркестром, і надихнув мене. Я вважаю себе щасливчиком, тому що наразі можу грати на альті, співати, працюю над оперою, працюю з симфонічною музикою. Люблю підтримувати зв’язок з альтом і співом. У мене є струнний квартет. Я співаю в студентському хорі, а також іноді диригую ним у Німеччині (Веймарі).

Як поєднуються бароковий спів і барокова гра з постановкою сучасної народної опери Начо Манʼї, яку ви ставили у 2021 році?
— Було так: спершу я навчався у музичному коледжі університету, вивчав там історію музики, музикознавство тощо. А потім я зацікавився старовинною музикою, не лише бароковою. Найважливішою річчю для мене є не репертуар, а той спосіб, за допомогою якого я вивчаю ноти, та спосіб, завдяки якому я виконую ці твори, причому це не тільки знання нот, а й знання книг, дослідження, особливо історичні. І тепер, коли я виконую (або пишу) модерн, я все одно застосовую одні й ті самі ідеї. Тож, моя мета – знайти стиль кожного композитора шляхом знання, читання. Я вивчаю як автентичне виконавство, так і модерну музику. Коли ви граєте на барокових (історичних) інструментах, де струни не металеві, а жильні, ви розумієте Бетховена, Гайдна, Брамса зовсім по-іншому. Таким чином, чім більш знаєш, тім краще можеш зрозуміти композитора.

Хотіла б повернутися до опери «Марія Солінья», ви її ставили як барковий музикант?
— Це була прем’єра в Іспанії, опера іспанського композитора, мого друга. І так, я її ставив як сучасний музикант. Я вважаю, що сучасна музика дуже схожа на музику того часу. Зараз я вивчаю музику сучасних композиторів, таких як Дмитро Малий, Валентин Бібік. Музика того часу за своїм внутрішнім станом перегукується з сучасністю дуже сильно. Але так, відповідаю на питання — «Марія Солінья» – це сучасна опера, не барокова.

Бароковий музикант всередині вас допомагав (чи навпаки) під час постановки опери?
— Дуже складне запитання, бароко — це частина моєї освіти, частина моєї музичної особистості. Я не можу сказати, що саме на мене впливає, коли я працюю. Барокове навчання просто частина моєї унікальності.

Тобто ми можемо сказати, що ви на все дивитесь крізь оптику бароко?
— Ні. Я не можу сказати, що саме стиль бароко загалом впливає на мене, я тільки два роки займався бароковою музикою, у складі різних ансамблів. Я зустрічав неймовірних музикантів, таких як Саймон Реттл, інших. Я люблю всю музику, не хочу фокусуватися тільки на бароковій.
Кому належить ідея вашої участі у фестивалі Kharkiv Music Fest?
— Цю ідею мені запропонував Віталій Алексейонок – це артдиректор фестивалю Kharkiv Music Fest. Ми обидва диригуємо в одного й того самого учителя у Ваймарі. Минулого року я асистував йому. Влітку ми щодня були разом. Одного дня Віталій запитав: «Рок, чи було б тобі цікаво завітати в Україну?» Я відповів: «Однозначно, так».

Скільки пройшло після того, як ви сказали «Так»?
— У серпні була пропозиція, і ось я тут.

Як складалася програма концерту Kharkiv Music Fest, і як ви до неї ставитеся?
— Віталій Алексейонок сказав, що буде два різних українських композитори. Я не знав, які це будуть композитори. І я сказав йому: «А ще буде Гайдн».

Ще не знаючи, що буде твір Валентина Бібіка?
— Ні, я тоді ще взагалі не знав його музику. Потім я подумав: «Я їду до України, тож маю привезти щось іспанське». А Гайдн, тому що це камерна симфонія, вона не дуже велика. Водночас є поєднання між Гайдном та Бартоком. Всі композитори дуже зацікавлені елементами фольклору в музиці. І потім, симфонія №45 Гайдна – одна з найбільш неймовірних робіт, що має політичний меседж. Тож, за допомогою музики ми можемо донести своє послання один одному.

Яке саме послання?
— За часи Гайдна це було послання «нам потрібно перепочити». Сьогодні це послання надії. Це композиція, яка починається дуже трагічно, і трагедія наростає. Але вона починається з мінорних нот, а закінчується мажорними. Це та сама ідея, яку застосовував у своїх композиціях (симфоніях 5 та 9) Бетховен – від трагічних нот до нот надії. Саме тому я обрав цю симфонію.

Як вам працювалося з творами українських композиторів?
Коли я прибув до Києва, я знав лише цих дві композиції Валентина Бібіка та Дмитра Малого. Завдяки Богдані Півненко та Катерині Супрун я дізнався про багатьох інших неймовірних композиторів України. Наприклад, Сильвестров – він неймовірний, нереальний. Кожного дня я йшов додому та слухав те, що мені Богдана або Катя надсилали. Я вважаю, що українські композитори дуже-дуже різні. Дмитро Малий мені нагадує пізнього Сильвестрова (дуже прості, але дуже виразні, посттравматичні та гармонійні мелодії). Валентин Бібік більше абстрактний, а також дуже глибокий та експресивний.

Як складалися ваші стосунки з оркестром, з музикантами? Ваші враження?
— Дуже позитивні. Музиканти завжди прислуховуються, вони завжди ладні змінюватися. Ми з першої репетиції розвивалися та дізнавалися про одне одного. Якщо ви бачили промовідео, це був перший раз, коли ми грали разом, і це вражає. Це було дуже якісно, ви можете почути. Віталій зателефонував і запитав: «Рок, невже це ваша перша репетиція разом? Такого не може бути!». Всі солісти неймовірні. Не всі розуміють англійську, та я бачу, як музиканти допомагають один одному упродовж репетиції. В цьому не було жодних проблем.

Якби музиканти оркестру хотіли пограти з вами як мінімум місяць, що ви їм відповіли б?
— Я б спитав, скільки саме це буде концертів?(сміється).
Але в мене вже є заплановані концерти. Я готовий приїжджати ще і ще. Якщо ви вважаєте, що ситуація з війною може якось вплинути на моє рішення, ви помиляєтесь.

Спілкувалася Віка Федоріна

Фото: Дмитро Головченко