Тривожнi вiкна зими нашої

«Ще не час писати зимові пейзажі?»

20 лютого аукціонний дім «Дукат» відкрився на Володимирській, 5 виставкою Матвія Вайсберга «Ще не час писати зимові пейзажі?»

Матвій Вайсберг із тих художників, які, схоже, геть не мають потреби в спостерігачі. Можливо, тому, що він самий — активний і пристрасний спостерігач, якого набагато більше цікавлять стосунки з собою і світом, ніж зовнішня мотивація чи фідбек. Недарма на його сторінці в фейсбуці в якості улюбленої цитати наведені слова Ейнштейна: «Тому, хто хоче бачити результати своєї праці негайно, треба йти у шевці». Тут можна було б скептично посміхнутися, мовляв, хто в наш час думає з позиції sub specie aeternitatis? Матвій Вайсберг — думає. І виставка «Ще не час писати зимові пейзажі?» тому підтвердження.

Про це свідчить і сама назва експозиції, яка мала відкритися ще 28 грудня в «Дукаті» на Рейтарській у день народження митця. 60-річний ювілей — привід якщо не підбити підсумки, то принаймні озирнутися. Чи вдалося сказати те, що хотілося? Чи вийде сказати щось ще? Якщо відповідь на друге питання — справа часу, то на перше відповісти можна вже зараз. Київський культурний ландшафт складно уявити без Матвія Вайсберга. Те ж можна побачити на картині, з якої відвідувачі починають огляд виставки. Це автопортрет художника в контровому світлі, виконаний в тій стилістиці, що й решта робіт. Його силует стає органічним продовженням київського неба, повітря, двориків, будинків, вікон.

Власне, вікно як метафора — центральна тема виставки. Це й справжнісіньке вікно на сьомому поверсі майстерні на Татарці, і світло, що дає змогу працювати, і здатність бачити, і можливість залишатися невидимим, і межа між внутрішнім і зовнішнім, і рамка, і картина як така. Але головне, вікно — сам художник, який робить видимою реальність, якої без його осмислення і фіксації просто не існує. А ще — він здійснює зв’язок часів, надсилаючи своє послання про сьогодення в майбутнє, для якого воно стане минулим.

Крім того, виставка «Ще не час писати зимові пейзажі?» про можливість бачити як таку. Про споглядання як зусилля, завдання, опір. Навіть якщо світла, як на картинах експозиції, майже немає, натоміть видно нескінченне сіре полотно чи то туману або вологого київського повітря, чи то війни або шаленої втоми. Проте на одній із робіт є птах, що, мабуть, перелетів із картини «Птах над Біркенау». Птах, який нагадує, що життя завжди перемагає смерть у невідомий науці спосіб. Матвій Вайсберг часто любить повторювати цю цитату з Хармса.

Манера письма Матвія Вайсберга робить зображене на його картинах герметичним і відкритим для інтерпретації водночас. В тривожних роботах, представлених на експозиції, одні побачать самі зимові краєвиди, інші — похмуре небо, яке завжди нагадуватиме про Майдан 2014 року, треті — художника, що причаївся всередині вікна, крізь яке несила щось розгледіти. І всі — сухий залишок, що свідчитиме на користь чи проти автора.

Nota bene: не забути затриматися біля картини з яскраво-жовтими черевиками, що вибиваються із загального пейзажу. А за нагоди — спитати у художника, чому він їх залишив у будівлі на Володимирській, 5.

Текст: Ія Ківа

  • Де: аукціонний дім «Дукат», Володимирська 5
  • Коли: 20 лютого – 9 березня, 12.00-19.00.


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *