Squat 17b та Open Opera Ukraine святкують ювілеї українського філософа Григорія Саввича Сковороди, святкування починається 26 листопада і триватиме до 20 грудня. Про святкування 300-річчя українського мислителя під час війни Kyiv Daily розповіла музикознавиця Анна Гадецька.

Як це – слухати Сковороду та його епоху?

— Власне, з цього питання ми і почали: «як це – почути Сковороду»? Ми ніби знаємо про те, що Сковорода грав на сопілці і флейті, є канти, написані на його вірші,  є припущення, що він був композитором. Але в мене особисто він не звучав як частина XVIII століття із панівним – галантним – стилем цієї епохи, неймовірно насиченої саме флейтовим звучанням. Флейта стає одним із тембрів європейського XVIII століття, особливо другої його половини.  Тож ми вирішили уявити, як же це – почути Сковороду крізь звуковий простір його доби, помістивши його у той контекст часу, що був властивий йому, проявивши різні європейські музичні традиції, які б дозволяли створити розмаїтішу контекстуальність сприйняття особистості Григорія Саввича. Почути Сковороду всередині різних європейських голосів. Адже він жив, перетинаючись із різними спільнотами, звуковими куточками і розумів цей звуковий сад. Хоча, звісно, поки ми не можемо сказати про генезу цього сприйняття – що і звідки він узяв з чутих музичних традицій. Але точно не був байдужим щодо звуків! Враховуючи таку чутливість Григорія Саввича ми і спробуємо створити «сквот божественних пісень» із найбільш важливих для доби музичних тенденцій та особистісних смакових вподобань майстра. 

З чого послідовно складався цикл? Що куратори окремих концертів привносили в Conversazione?

— Ідея виникла від пошуку форми спілкування, котра була властива бароковій добі. Так з’явилося власне, сonversazione, що і утворило головну ідею, ядро цього проєкту. Адже сonversazione – це новий, модерний спосіб спілкування, який з’явився наприкінці XVI ст. Він постає в одному із трактатів – Стефано Ґуаццо «Світська розмова» («La civil conversazione», 1574), – де отримує пояснення. Ґуацці пропонується новий спосіб взаємодії одне з одним, коли люди різних професій і навіть походження об’єднувались у невеликі ком’юніті. Музика дуже швидко стала важливою частиною таких зібрань, адже дозволяла висловлювати емоції через звукові сполучення, відшукуючи їх нові та бажані форми. Отже, сonversazione – зустрічі задля того, щоби поспілкуватись. У певний момент це спілкування означеного музикуванням, бажанням пограти та бажанням висловити у такий камерний спосіб гри якісь речі, які для нас важливі, про які нам цікаво саме зараз думається та відчувається.  

Мені видається, що це – принаймні з того, що я читала про Сковороду – дуже пасує його способу комунікації. Невелике товариство, у якому часто грає він сам. А якщо він і залишається, то точно в невеликій компанії, і говорить про те, що цікавить його. Невелике коло людей – камерне, інтимне. І камерне музикування, котре відповідно, розкриває особистості як найглибше більше. 

Це була вихідна ідея – новий модерний (європейський) спосіб спілкування, який пасує до того, щоб представити в ньому Сковороду, поєднавши музику і розмову. Це була така початкова ідея, котра проростала.

Далі треба було уявити, яким визначити контекст, що властивий для Сковороди. І звідси виплила необхідність представити ті різні актуальні для барокової доби традиції, котрі є важливими для цілісного розуміння тогочасного європейського світу.

Тож першою країною тут, безумовно, постає Італія. Нам хотілося зосередитися на дуже камерному музикуванні і розкрити при цьому персоналії виконавців. Адже в Україні є глибокі знавці різних музичних європейських діалектів, що десятиліттями вивчають їхні специфічні особливості. Відповідно, Італію представить Наталія Фоменко, яка тривалий час займалася вивченням італійської початкової традиції, котра має назву stylus fantasticus. Це стиль, який передбачає велику міру імпровізаційності при чітко заданих структурних параметрах. У цьому процесі відбувається пошук вкрай незвичних – власне фантастичних – звучань, що виражають відтінки якогось афекту (почуття).

Як джаз?

— Певною мірою, так, слушне порівняння. Пошук незвичних звучань, прагнення  – оця ідея такого музикування націлена на те, щоби проявити певну якість знайденого співзвуччя, бажання зосередити увагу на якомусь дивовижному акорді, через різні форми фактури, схоже на те, що знаємо із сучасного джазу.  Stylus fantasticus дозволяє зрозуміти витоки сольного інструментального, зокрема, клавірного виконавства. Він стає площиною для експериментів, що формуватимуть сольну виконавську практику у її нових барокових формах. Fantasticus мав значний вплив на інші європейські музичні традиції – німецьку, французьку. У цьому плані це вплинуло далі на різні частини Європи: і на Німеччину, і на Францію. У кожній країні він буде матиме схожі універсальні риси – імпровізаційність і пошук незвичних звукових сполучень (вимірів афекту). Утім у кожного автора процес пошуку відбиватиме власне його індивідуальне бачення і чуття. 

Програма, яку запропонувала Наталя Фоменко, власне презентує палітру цих проявів. Вона запропонувала почути stylus fantasticus. Як експертна знавчиня цієї традиції вона знає, що все розмаїття звучань повною мірою розкривається через гру у різних темпераціях та на різних клавірах. Темперації – це фактично окремий інструмент у старовинній – і до речі, у сучасній музиці також. Темперації бувають настільки незвичними, що часом у людини, яка вперше чує декілька варіантів, відбувається зсув уявлень про те, на що здатні клавірні звучання. Це нерівномірні темперації, це темперації, які загострюють певні звучності. Вони дуже пряні та соковиті. Для вмілого налаштування цих темперацій часто потрібні окремі професіонали.  На щастя, у Києві є один такий майстер – Дмитро Тітенко, який погодився підготувати інструменти для «фантастичної» клавірної програми. Ну, і сама специфіка інструментів важлива. На концерті Наталії їх буде аж три! Великий клавесин, за допомогою якого можна представити щось більш масштабне. Крім цього, буде маленький спінет та клавікорд, який є поширеним інструментом в концепції більш камерного музикування, на презентацію котрого, я, чесно кажучи, чекаю найбільше.

Клавікорд – інструмент, характерний для доби Григорія Саввича, у XVIII ст. його дуже сильно любили, хоча існував він і раніше. Це є найбільш тихий, інтимний, камерний і виразний інструмент серед усіх різновидів клавіру. При грі на клавікорді не просто доторк має значення, а й те, як людина впродовж цього доторку поводить себе, адже щонайменша зміна, через будову інструменту позначається на звуці. Буквально кожне дихання. Мені особисто дуже цікаво почути в одному концерті одразу ці різні зрізи клавірного звучання. Ми не знаємо точно, чи був Сковорода в Італії, але є припущення, що він міг бути, можливо, був у Римі. Але без Італії уявити собі цю добу неможливо. У музичному мистецтві того часу саме італійська музична традиція відігравала ключову роль. Враховуючи те, що Скворода співав у Петербурзькій придворній капелі певний час, він абсолютно точно був знайомий з італійською музикою. Бо вона на той момент там була домінуючою, оскільки тоді своєї власної у російського імператорського двору майже не було.

Друга важлива традиція – французька. Французи, безумовно, чи не завжди пропонують альтернативу. Ця традиція також позначена пошуком нових звучань, вона також містить значну міру імпровізаційності. Утім це здійснено зовсім інакшими фарбами. Твори французького клавірного бароко, зокрема, безтактові прелюдії, які фактично є записаною імпровізацією, звучань, які блукають гармонічними лабіринтами, і відшуковуюючи парадоксальні способи через гармонію ставити такі питання нашому слухові, що він має відкривати власні інакші неочікувані можливості. Слідуючи цими гнучкими та меланхолійно ніжними лініями, ми часто опиняємось у парадоксальних звукових лабіринтах, що  не розв’язуються так, як ми би того початково прагнули та очікували. І це заворожує та вабить, адже відкриває інакшу логіку тяжінь та розв’язань. Надзвичайно потужна музична традиція! Коли ми знаходимось у певній системі – ми вже знаходимось у системі тяжінь, у системі тональності. Особливо наш слух – він особливо призвичаєний до того, щоби розв’язувати якісь дисонуючі звучання у консонансі. Тут цього не відбувається часто, тобто є порушення цієї логіки.

Безумовно, це також і традиція яскравих мініатюр, які здебільшого мають назви. Часто – це портрети. Але вони створюють портрети не стільки тих, кого вони зображують, особу, скільки світ ідей та контекстів, властивих їй у вишуканому інтелектуальному галантному товаристві. Французька версія conversazione, зосереджена на філософії та поезії. Так само, як і італійська, французька барокова музика мала потужну відчутну рецепцію. У програмі це можна буде почути, адже звучатимуть в інших творах. 

Французьку програму ми попросили створити і зіграти Ольгу Шадріну-Личак, експертку цієї традиції, людину, яка не одне десятиліття опановує її парадоксальність та вибагливість. Ольга має розкішний клавесин французької моделі, до речі, збудований вже згадуваним Дмитром Титенком. Бо Клавесини-«французи» мали свою модель інструменту: дуже барвисті, позначені тембральним багатством, золотавим сяйвом, що розливається завдяки конструкції деки та вкрай і дуже пасує цій музиці.

Третій концерт, який відбуватиметься в День народження Григорія Саввича, 3 грудня. Тож його програма – особлива. Звучатиме українська клавірна музика у всій розмаїтості епох, жанрів, композиторських почерків, що можна уявити в одній програмі, зіграній на справжньому історичному інструменті – тафель-клавірі самого початку ХІХ століття.  Над цією програмою дуже довго та ретельно працювала вже сама Наталія Сікорська – виконавиця, дослідниця та просвітниця давньої музики. Ми попросили Наталю Сікорську, яка має історичний інструмент, тобто справжній інструмент, що походить від початку XIX ст. (тафельклавір), уявити звуковий простір, що максимально передаватиме барви, властиві старовинній клавірній українській музиці. Це не просте завдання, адже, на жаль, українська клавірна традиція не має такої потужності, як деякі її європейські сестри. Утім, цей світ є, і крізь призму ніжного тендітно витонченого  звучання історичного тафель-клавіру він максимально передаватиме властиву світові Сковороди інтимність. Тож, у цей день зможемо буквально наблизитись до звукового простору сковородинської доби, слухаючи  українську музику від XVIII до ХХ ст. Програму зібрано із численних  мініатюр. Це будуть і обробки пісень, і танці надзвичайно талановитої української співачки та клавіристки Єлизавети Білоградської, якаразом із батьком працювала на петербурзький імператорський двір та вважаться першою у російській імперії професійною оперною співачкою. Хто би сумнівався, що все краще в історії російської музики XVIII століття – це від українців, італійців та поляків!   

Четвертий концерт – буде концерт кантів. Це вже цілком звуковий світ суголосний Сковороді. Адже канти – співи на три голоси із інструментальним супроводом – це той невід’ємний звуковий контекст, що створював та пронизував сковородинську добу, він властивий Києву та Могилянській академії. Три високі голоси – у нашому варіанті це буде контратенор (Роман Меліш) і дві сопрано (Наталія Хмілевська, Анна Павлушенко), – та клавесин (Наталія Фоменко) створять справжній «сквот божественних пісень» українською. 

Даний концерт виник зсередини прагнень та питань, що актуальні для команди Open Oрera Ukraine, зокрема, у наших лабораторних дослідженнях української музичної традиції минулих епох. Ми з Наталією Хмілевською вже тривалий час думали про канти, про пошук ймовірних способів їх виконання. Коли я говорю про спосіб виконання, то маю на увазі звукові орієнтири.  Як це має звучати, як уявити собі ці звучання, на що спертися? Що брати за орієнтир? Ми знаємо прекрасні варіанти виконання кантів Хореєю Козацькою. Вони співають їх у дещо фольклоризованій манері, і це дуже виразно, класно і переконливо звучить. Ми спробуємо знайти власний варіант, виходячи з уявлення про кант як про міську європейську пісню, що може співатися в різний спосіб, не обов’язково через застосування народної манери співу. Адже різні товариства точно співатимуть одні й ті самі пісні по-різному. Цікаво, що з цього вийде. З досвіду нашої партесної лабораторії я тепер точно знаю, що поки не спробуєш реалізувати певне уявлення, не просунешся далі у власних звукових візіях. Тож, канти – простір таких звукових експериментів для нас як для платформи, що інспірує шукати варіанти звучань музики минулих епох. 

Підходимо до найважливішого – це, безумовно, сопілки та флейти, без яких Сковороду не уявити. В іконографічній традиції зображень Григорія Саввича ми часто бачимо його саме з цими інструментами, що закономірно, адже він грав і на народній. Ми знаємо, що Сковорода грав на сопілці, на народному інструменті. Але ще він грав і на флейті-траверсо – дуже поширеному у різних європейських країнах інструменті, що став однією зі звукових емблем XVIII століття. 

У двох концертах ми представимо ці два різні світи. У першому з них звучатиме українська хроматична поздовжна флейта – інструмент, що виник на основі перетворення традиційної народної сопілки на артистичний академічний інструмент. Це сталося завдяки львівському досліднику-музиканту Мирославу Титовичу Корчинському наприкінці 60-х років минулого століття. У результаті цього винаходу Мирослав Корчинський створив блискучу виконавську школу, гармонійно поєднуючи вивчення української народної сопілкової традиції із дослідженням європейської професійної музики.   Власне, він відкрив, як на українській хроматичній сопілці можна виконувати. Серед найяскравіших його вихованців – його власна донька, Божена Корчинська, яка вже сама має потужну школу, вихованці якої успішно реалізують себе як вдома, так і на численних світових  музичних форумах. Божена разом зі своєю дорослою студенткою Ольгою Мілостою спеціально приїдуть на концерт, щоб відтворити світ сопілкових звучань сковородинської доби. Разом із клавесиністкою Ольгою Шадріною-Личак вони презентують світ витончених звучань сопілкового дуету, що повсякчас провокує до порівняння зі співом найчудесніших птахів.   

Звучання флейти-траверсо природно завершить наші сковородинські ювілейні сквотівські conversazione. Утім у нашій версії флейти-траверсо замінять барокові скрипки (Тетяна Андрієвська, Олеся Пастух), які гратимуть при цьому абсолютно флейтовий репертуар. Клавесинна частина цього ансамблю відбуватиметься за участі Ольги Шадріної-Личак. Оскільки єдиний професійний виконавець на флейті-траверсо поки не в Україні, ми вирішили не відмовлятися від ідеї концерту, натомість піти за епохою, в якій заміна флейт на скрипки і за потреби навпаки, була дуже звичною практикою. Є скрипки – немає проблем, можемо заграти на них, написане для флейт. А репертуару для флейти-траверсо у XVIII столітті є дуже багато. Особливо галантного, адже для цього стилю флейта стала чи не найрепрезентативнішим тембром. Сини Баха – це перше, що, безумовно, спадає на думку. Ще Кванц, Граун, пруський імператор  і імператор Фрідріх ІІ, який грав, обожнював цей інструмент та значною мірою інспірував цю моду на нього, створивши потужні музичні осередки у власних резиденціях. Школа виникла при Берлінському дворі, поширилася, має просто великий корпус класних творів. Ці твори звучатимуть як варіант для скрипок. Мені особисто цікаво уявляти цей дивовижний світ галантних звучань, думаючи про Сковороду, який у той самий час, що і сини Баха та численні інтелектуали Європи, брав до рук флейту-траверсо та розмірковував звуками про світ та буття. А у музиці цей світ – абсолютно невловимий. Тож, світ музичного Сковороди ми хоч ніколи і не спіймаємо, зате зможемо відтворити, наповнивши його нашим досвідом та почуттями.

Отже, ці шість концертів, які, відповідно, окреслюють різні традиції, різні жанри, різні форми камерного музикування – взаємодії від сольного виконавства до камерного ансамблю, і які дозволять на різних інструментах, різних тембрах. Мені не доводилася чути циклу, упродовж якого би невеликої кількості часу звучали аж пʼять різних клавірів. Їх можна буде порівняти і почути. 

Усі концерти йтимуть без трансляцій, що теж пасує добі Сковороди. Тому що  звучання існувало в єдиному варіанті – тут і тепер. Відповідно, якщо ви вже приходили щось слухати, то ваша присутність точно мала інакшу якість. Це слухання, у якому  немає можливості згодом відтворити те, що звучало – воно інакше. У такому слуханні ти перебуваєш саме у тому моменті, у той час, у тому товаристві, які є зараз, і більше вони ніколи не повторяться у такому самому варіанті. Мені видається це цінним досвідом. І такий досвід точно не передбачає відкладання на потім – на колись, коли буде час.   

Conversazione без спілкування, звісно, неможливі. Тим більше, що є стільки класних людей, з якими цікаво поговорити про Сковороду. Теми і спікери цих розмов будуть дуже різні:  про візуальні візії українського бароко поспілкуємось з Ольгою Балашовою; про відлуння середньовіччя у текстах Григорія Саввича, елітарну культурну традицію та її нівелювання (знецінення) в радянську добу, що спричиняє відсторонене та недовірливе насторожене говоритимемо з Галиною Глодзь; досвідом кураторства великого сковородинського проєкту поділиться Євген Стасіневич, який прийде до нас після того, як закриється національний сковородинський проєкт в «Українському домі»; про те, як писати книжку про Григорія Саввича поconversazioneмо із Тарасом Лютим.  Бо, безумовно, одним з головних дійових осіб є Тарас Лютий, який написав книжку про Сковороду. Ці бесіди будуть нетривалими, перед тим, що буде звучати, – 15-20 хв. 

І найважливіше. З цього треба було почати. Окрім безцінної грантової підтримки Гете-Інституту, маємо прекрасних партнерів – команду культурного простору Squat 17b, яка теж підготувала низку подій «Сквот божественних пісень». Перша з них стартує 26 числа – відкриття виставки pop-up мистецтва, присвяченої візуальним образам Сковороди у роботах сучасних художників. Відбудеться також презентація коктейлю «Сковорода», зробленого з інгредієнтів, невипадкових для невловимого Григорія Саввича.

Сковорода pop-up – йому б сподобалося.

— Сподіваюсь!)Будуть також тимчасові тату. Їх я ще не бачила, але мені дуже подобається ця ідея – Сковрода у тату, отже Сковорода, який завжди з тобою. Найважливіше те, що протягом усіх цих подій, які триватимуть з 26 листопада по 20 грудня, Squat буде збиратиме ресурс для відновлення зруйнованого в Скородинівці музею. Задонатити на цю важливу справу можна буде в різний спосіб. Ми всі прагнемо повернути і повернутись у Сковородинівку для того, щоб історія цього місця не переривалася. 

Чи може статися так, що такий цикл – Conversazione – буде проходити раз на рік, як він буде змінюватися, чим буде доповнюватися?

— Цікаво над цим подумати. Для початку треба зрозуміти, як узагалі у Squat 17b усе це буде відбудиться. Адже і для Open Opera Ukraine, і для Squat 17b, і для музикантів, і для спікерів – це абсолютно новий досвід, його ніхто не мав. У «Сквоті» не звучала подібна музика. Маємо сподівання, що вона там житиме. Адже одна з наших ідей полягала у прагненні – вийти за межі академічного простору, усунути дистанцію, створити це відчуття шалашу, де всі поруч, яке є в «Сквоті». Треба буде зрозуміти, як це. 

Після всіх подій треба буде проаналізувати, що ж нам вдалося. Після можна буде подумати, чи є сенс продовжувати conversazione. Тому що Conversazione, на мою думку, – це вже вдала назва формату. Він ніби дуже подібний до того, що називається «квартирником», але більш точний, адже говорить про те, що ми збираємось не просто на кухню посидіти і про щось поговорити, а спілкуємось на тему, яка вириває нас з поза побутового простору. Тож ми робимо крок для того, щоб зібратись у якомусь спеціальному місці, яким точно не є приватне помешкання. Ми можемо, звісно, взяти келиха і, може, щось до нього, але це — не кухня.

І друге – це камерне музикування. Мені хотілося б розвивати цю лінію, тому що камерне музикування відкриває особистісні зацікавлення людей. Музиканти взаємодіють значну частину свого професійного життя у якихось колективах та інституціях, і це – важливий і невід’ємний досвід. Але я знаю, що ж у кожного є якісь певні персональні інтереси, для яких не завжди є час і відповідний простір. Якщо, скажімо, ви граєте, наприклад, на клавікорді, то найліпше потрібно це робити для 50 людей у маленькому просторі, невеличкої спільноти. Так само канти: навряд чи їх варто виконувати з філармонічної сцени. 

І такої музики в принципі є вдосталь, принаймні цікаво нею мислити. Маючи на увазі такий формат як conversazione, можна було б думати про варіанти реалізації.  Мені б не хотілося робити це часто, щоб не втратити, це — не тираж. Шість різних бесід – такий-от сковородинський пазл, що відбудеться один раз. Важливо повернутися до унікальності моменту, до того розуміння, що це не повториться. Щось подібне до картини, яка в результаті зникала. Дуже по-сковородинські.

Краса, що зникає.

— Ми живемо в часи багатьох зникнень, багатьох крихкостей.  Сталим є бажання знову створювати якийсь такі простори, у яких би ми мали можливість здобувати нові цінні досвіди, що лишалися би з нами.  

Бути свідками цієї краси?

— Бути її свідками і  потім про це згадувати, якщо буде…

Творити щось нове?

— І творити щось нове, а не повторювати, просто думати про щось інакше, нове. Поки важко сказати, чи може розквітнути ця квітка і чи виникне з сonversazione «Сад божественних пісень». До речі, «Сквот божественних пісень» – просто геніальна назва на мою думку. І дуже красивий, неймовірно насичений віжуал у сквотівців. Тому «Сквот божественних пісень» відкриє нам і Сковороду, і Conversazione, і одне одного, і цілі музичні світи, і інтелектуальні супроводи, які можуть перед Різдвом нас на чомусь важливому зосередити. Мені б хотілося, щоби всі отримали задоволення, граючи і слухаючи. Адже всі музиканти готують програми, що виростають з їхніх особистісних зацікавлень. От Наталя Фоменко вперше виходить з такою програмою, сольною, про stylusfantasticus, про це вона написала розкішну дисертацію. Наталя Сікорська теж збирає таку програму вперше. Ольга Шадріна частіше грала, скажімо, французьку музику, але вона її помислила не тільки в руслі французької традиції. Канти ми взагалі не співали. І музику для флейти-траверсо ми не виконували у варіації для скрипок. Так складається, що для Open Opera Ukraine кожен концерт буде експериментом, хоча ми маємо досвід у концертах старовинної музики. Для слухачів – це також буде абсолютно новий досвід занурення. Тож що всіх чекаємо!

До речі, місць небагато. 

Я зареєструвалася!

— Супер!

Отже, Scovoroda Conversazione: камерне бароко у Squat17b — розклад подій