Це на компьютерна гра, Storyteller — це назва концерту тріо Наталії Лебедєвої за участю Віктора Павелка на Bouquet Kyiv Stage. Оповідач поведе загальну канву історій, у яких розгорнуться різноманітні типи сюжетних ліній, любов, божевілля, радість чи розкаяння. Ми будемо слухати (бо ми слухачі) але нас ця історія захопить, по-перше, тому що це джаз. А по-друге, бачите, який склад?

Джаз – яка музика: інтернаціональна, національна?

— Джаз — це інтернаціональне мистецтво з багатою, дуже глибокою історією і корінням в Америці, ми нікуди від цього не подінемось. Фактично, це така музична культура, яка згодом проростає на будь-якому ґрунті. Це дуже важлива річ, її важливо усвідомлювати, не треба думати про цю музику і розцінювати її суто як якусь іншу культуру, тобто опановувати її під цим кутом зору, а скоріше, адаптувати до нашого життя. Я розумію, що ми вивчаємо джазову культуру, спираючись на її американський вигляд. А потім, безумовно, вона адаптується, і в будь-яких інших країнах в джазі починають використовувати ще і якісь традиції фольклору.

Клезмер?

— Може й так. Я не дуже знаюся на клезмерській музиці. В якості прикладів для мене — творчість Авішая Коена та інтонаційність його творів, композиції вірменського виконавця Тиграна Амасяна, а також як наприклад Лешек Можджер укорінює польський мелос.

Тобто не просто національна, багатонаціональна?

— Так. Але все рівно —  інтернаціональна музика.

Якщо порівнювати джаз з музичним текстом, то ми бачимо навіть не партитуру.

 — А тут все залежить  від жанру і від напрямку: чи то є фрі-джаз, чи то є якісь симфо-джазові твори. Тут партитура буде відрізнятися просто кардинально, або ж її взагалі не буде в фізичному вигляді.

Ще є золоті стандарти і є фрі-джаз.

— Ну, золоті стандарти – це десь посередині, на те вони і є стандарти. Тобто це форми, на яких вчаться студенти. Я хочу зауважити, що класики, які створювали культуру стандартів, культуру бібопу і так далі, – вони не вчилися в консерваторіях на джазових кафедрах, вони все це сприймали суто як мову, на слух. Тобто, джаз – це в першу чергу, мова. А мова на будь-якому національному ґрунті  набуває своєрідних ознак.

Як топос.

— Так, і це, мені здається, головна ідея. Ну, тобто, джаз повинен набувати  завдяки музикантам, які створюють його в Україні, своє обличчя. До речі, поступово так і виходить.

Якими якостями повинен володіти музикант, який керує ансамблем такого складу?

— Мені здається,   «керує» — це  не та лексика. 

Джаз – це демократія?

— Безумовно. Тобто керівник ансамблю – це більш академічне визначення.

Зовсім умовна річ?

— Так. Іноді, буває, музикант створює ідею проекту, а потім… Він у першу чергу бенд-лідер. Ви ж це мали на увазі?

Так.

— «Керівник» –  це такий… трохи «совковий» термін, бенд-лідер – музикант, який несе свою основну ідею. Після цього проект набуває вигляду завдяки його учасникам. Спільна творчість – вона й народжує цей неповторний саунд. Тобто ми знаємо, що Pat Metheny Group не міг не змінити звучання, коли там не стало піаніста Лайла Мейса. Тобто вже змінилось обличчя – змінилась і музика.

Бенд-лідер, в першу чергу, повинен бути просто творчою людиною і створити ідею, або музику, або партитуру.

Я, до речі, розумію, що я не організатор – для мене це дуже складно. Я маю на увазі організацію, домовленості з медіа,  рекламу. Все це не для мене. Мені простіше, скажімо, просто щось креативити.

Ви про сенси?

— Так. Але гарний музикант-організатор – це, мені здається, півсправи, це теж важливо.

Якщо людина має ідею, в першу чергу вона повинна організувати себе щоб реалізувати її. Я це завжди кажу студентам: «Не треба соромитися, треба спробувати щось робити, організовувати, надихати своїх партнерів, якось їх мотивувати, щоби реалізувати власну ідею». 

Гендер в джазі присутній?

— Ні.

Тобто просто людина-музикант все одне — людина?

— Я навіть чула таку прикольну річ. Я була в Європі, спілкувалась там із музикантами. Організатори деяких заходів, музичних фестивалів, клубів і так далі дуже підтримують ідею, коли в групі є хоча б одна або дві жінки.

Або одна чорношкіра, а друга — біла?

— То більше корпоративний погляд. Я маю на увазі суто творчі проекти. Стає  важливим, щоб жінки обов’язково були включені в процес і були на сцені серед чоловіків. Я маю на увазі не вокалістів і не вокалісток —це взагалі дуже розповсюджено, а серед саме інструменталістів. Адже в Європі це взагалі нормально: там дуже багато жінок грають на барабанах, контрабасі та духових. Це взагалі не є проблемою. 

На ваших очах джазове життя України змінювалося неодноразово. Щось кардинальне пам’ятаєте?

— Що саме я повинна пам’ятати: революцію?

Ні. Джазові фестивалі.

— Маєте на увазі теперішні часи?

Так.

— Ну, але ж концерти тривають?

Концерти тривають.

— Зараз немає джем-сейшенів. Немає Львівського фестивалю. Нажаль. Бо він зайняв ТОП-місце в житті джазових музикантів. Майже рік усі готувалися до того, щоб купити квитки, в тому числі і на потяг, поїхати, зустрітися, розслабитись, поспілкуватись, покайфувати, пограти і почути. Це було важливо. Ми ж сподіваємося, що далі буде. Ми не зупиняємось. Життя триває. 

А є важливі київські адреси джазу?

— 32 JazzClub.

Воздвиженка?

— Так, Воздвиженка. Ну, дивіться, мені здається, джаз пішов з «Бармен Диктату». Наскільки я знаю, там іноді ще грають, але немає регулярного  джазу в «Бармен Диктаті».

Але  ми знаємо, що джаз – це не комерція, і якщо люди не прийшли, то ми не отримали ніякого гонорару. І тоді все це немає сенсу. В «Алхіміку» були проекти.

Де ще грають я не знаю. А, ну десь на дахах або в парках грали  джаз.

На терасі.

— І ще – в Ботанічному саду. Але це –  сезонні джазові розваги.

Досить традиційне питання про те, які напрямки джазу ще відсутні в Україні. Є таке?

— Ми розмовляєм про Київ? Тоді я не буду згадувати інші міста. Так?

Ні, можемо.

— Філармонія Дніпра відкрита для джазу, там дуже чудовий творчий колектив. Ми там грали «Африку» – презентацію диску, музику Ларса Даніельсона з Лаурою Марті – в травні. Також не припиняє творче життя «Невідомий Петровський» в Дніпрі, і це круто.

Київська філармонія, нажаль, здебільшого зачинена для джазової музики, крім того, що там іноді представляє свої проекти Олександр Саратський, чудовий український композитор і музикант. 

Приємна новина – відкрився добре відремонтований й оснащений простір в Києві під назвою «Русанівський Джаз Клуб», особисто я чекаю від цього закладу досить демократичної атмосфери.

Потім – Чернігів. Теж – Філармонія, вони досить гостинно приймають джаз і будь-які проекти, також мають свій власний джазовий музичний колектив – і це просто круто. Взагалі, в  Чернігові – добре вихована публіка, це тішить. Ти приїжджаєш, і вони готові сприймати будь-яку ідею. Навіть дуже складну. Я маю на увазі не просто джазову розвагу, а  концептуальний проект. Публіка там готова це сприймати, тому що їй надають таку можливість. 

Так, що іще? Одеса завдяки окремим організаторам та музикантам джазує, у  Львові також джаз триває по клубах. Львів є Львів.

Війна додала зміни до джазового ландшафту країни?

— Безумовно. Ландшафт змінився й в тому сенсі, що «український джазовий ландшафт» частково поїхав у різні куточки світу, виїжджав з концертами і, – пожартую сумно, – в деякому сенсі, частково виїхав назавжди або на тривалий час. Цей жарт – трохи чорний, але так і є. У вигляді деяких дуже гарних музикантів він зараз несе культуру там. 

Питання про програму вашого концерту на Bouquet Kyiv Stage.

— Будемо грати мою авторську музику. А для мене це трохи новий ікспіріенс, тому що я не можу пригадати, коли востаннє грала свої композиції інструментальним квартетом з саксофоном. В основному грала більше з вокалом. Мені, по-перше, дуже імпонують музиканти, які візьмуть участь у концерті, і імпонує те, що я можу трохи змінити бачення і  відчуття щодо своєї музики, тому що коли з’являється інший тембр, інший голос, я починаю щось доробляти, переосмислювати в іншому напрямку і творити в голові щось нове.  Ми представимо твори, яких немає в соцмережах, в ютубі… Будуть навіть спеціально створені під цей концерт.

І ще ми підготували декілька джазових версій українських мелодій. Будуть сюрпризи суто для публіки, щоб додати трохи знайомих інтонацій. 

В цілому у нас буде досить енергійна програма з точки зору музики, технічно й ритмічно непроста. Сподіваємось, слухачі не сумуватимуть і ми матимемо чудове взаєморозуміння з публікою.

Мене дуже, чесно кажучи, тішить, що нас просили взяти участь у Фестивалі. У мене залишився чудовий спогад про наш прем’єрний виступ з проектом «Africa – Tribute to Lars Danielsson» на Фестивалі «Bouquet», з солісткою Лаурою Марті, якій власне належить ідея цієї програми. Це було 2 роки тому, – створення проекту було закінчено безпосередньо перед датою виступу. Потім здається жодного разу  його не грали. 

А зафіксували партитурно?

— Так.

Супер!

— Безумовно. А як по-іншому? І зафіксували на відео, він є в ютубі. І завдяки цьому, що була і відеофіксація, і була партитура, залишилось усе. І нарешті в вересні 2022 року в Німеччині був записаний цей альбом і вже вийшов та є доступним на музичних платформах.

Тобто Bouquet – наш промінь світла. Підштовхнув нас і надав нам трохи прискорення все зробити. Ага, є подія. Подія гарна. Подія, безумовно, дуже значуща. Тобто творимо й водночас плануємо, – це дуже важливо. Це підштовхує. Це надихає — коли є ті, хто запрошують, хтось прагне щось організувати, створити, надати локацію для виступу, тому що ми розуміємо, що ми потрібні і можемо щось робити. І одразу хочеться щось робити.

Мото «Букету» цього року – «дорогу підкорює той, хто іде», це майже метафора, з якою може бути пов’язаний джаз. Для вас джаз це що: дорога?

— Так, це мій музичний шлях.  По-друге —  сенс, зміст життя для джазових музикантів. 

Ви будете виступати в оточенні академічних музикантів. На який концерт «Букету» ви потрапите обов’язково?

— Ну, я б на концерт пані Алли Загайкевич потрапила – це буде щось прикольне. Я знаю її творчість. Мені здається, що це — обличчя сучасності. 

Також маю зацікавленість почути виступ  пані Інни Галатенко.

А на її фільм «Довбуш» збираєтесь?

— Так, буде чудово. Але я ще не розповіла про музикантів.

Перепрошую, склад.

— Музиканти будуть дуже відомі, досить авторитетні. Костянтин Іоненко і Віктор Павелко – музиканти і композитори водночас, і аранжувальники, і мають свої творчі проекти, свою музику, свої диски. Вони дуже широко запрошені в різних проектах. Барабанщик Ярослав Борис – може фактично грати все, від такої крутої попси, комерційної, до будь-якого ускладненого джазу – тобто він може бути дуже різноманітним і дуже темпераментним. Реагуючий музикант. Дуже емпатичний, цікавий і крутий інструменталіст.

Про кожного можу сказати тільки чудове і хороше. Ми добрі друзі, вже давно. 

Концерт як зустріч друзів – це ж круто.

— Так. І, безумовно, це моя dream team – і цей барабанщик, і цей басист. Це ті музиканти, з якими б я хотіла продовжувати співпрацювати. Я дуже тішуся з того, який саме склад братиме участь в «Букеті». Це дуже круто!

Спілкувалася Віка Федоріна*

*з композиторкою (піаністкою та бенд-лідеркою) ми розмовляли в трьох, зі мною на інтервʼю прийшов мій французький бульдог Персик)

Що: Storyteller. Тріо Наталії Лебедєвої за участю Віктора Павелка

Коли: 18 серпня, о 19:30