Другого лютого в Літньому театрі Міського Саду була презентована збірка «БОСХ» — колективний проєкт трьох одеських поетів – Ігоря Божка, Анни Стремінської, Олександра Хінта. Три автори об’єдналися, щоб говорити про те, що здається важливим.
Поезія, як це вже неодноразово зазначено, відноситься до інструментів швидкого реагування (на відміну від прози, що вимагає тривалої рефлексії). Не дивно, що зараз ми маємо потужний корпус поетичних текстів, пов’язаних із війною. Але постає нерозривно пов’язане з цим питання: а як, власне, перекладати з мови війни (котра є травматична за визначенням) на мову поезії? Тут ми стикаємося не лише з проблемою опрацювання травми (що неминуче). Справа в тому, що екстремальна ситуація вимагає від відповідального(ної) автора(ки) зміни інструментарію.
Офіційні життєписи Ігоря Антоновича Божко починаються приблизно так «український художник, графік, скульптор, фотограф…», — про все інше, — композитор, журналіст тощо, — ми дізнаємося з розмови митця з письменницею Марією Галіною, бо цикл розмов «за Одесу» триває.
