Століття спостерігати, як кілька генерацій однієї родини знову і знову повторюють ті самі помилки. І кажуть, що то шоколад зачарований у всьому винний. «Восьме життя (для Брільки)» – панорамний роман про Грузію ХХ століття, написаний німецькою мовою авторкою-емігранткою, народженою в самому кінці того століття. Не знаю, чи любить Ніно Харатішвілі чорний шоколад, але сподіваюся, що ви любите саме такі солодощі, що сильно гірчать у післясмаку.
Начебто відомий факт не раз повторюваний дослідниками. Але коли знову його чуєш, то бентежишся, як вперше. П’єса Чехова «Вишневий сад» змінила акцентологічну норму в російській мові, а можна тільки уявити, яких треба колективних зусиль, щоби посунути наголос із узвичаєного місця.
Я давно зауважила наскільки мелодично звучать описи далекого минулого. У запитах до мене, як дослідниці їжі, найчастіше звучать прохання розповісти про уявне далеке минуле, коли існувала справжня традиційна кухня, а рецепт борщу був канонічно правильним.
Перше, що хочеться зробити, поки читаєш «Сатурніна» Зденека Їротки, перевірити, що раніше було написано – цей роман чи історії Пелема Вудхауза про Джівса. Хай би для того і довелося відволіктися на мить від пригод Сатурніна і його господаря. А це, скажу вам, нелегко.
У польському селищі Дівоча Гора один будинок не схожий на всі інші – більший, вишуканіший, з анфіладою кімнат, зі скляними дверима і вузеньким секретним підвалом, а поодаль – лабораторія, перетворена на свинарник із винятково вихованими поросятами. В тій хатині живуть троє сестер та їхня матуся, з до-війни ще живуть.
