9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків народився Тарас Шевченко. Генія України і Вічного Українця вітає літературознавиця Тамара Гундорова:
Дорогий Тарасе Григоровичу,
Ви не уявляєте, як тісно Ви увійшли в наше життя ще з дитинства і які гострі дискусії точаться навколо Вашого імені досьогодні. Хтось називає вас не інакше, як «батько Тарас», і уявляє Вас у кожусі і дідівській шапці. Хтось навпаки – зве Вас денді і говорить про маленький елегантний чобіток, який Ви показуєте з-під поли на одному з відомих фото. А інші взагалі говорять, що Ви не проти оголитися – для себе чи для інших, це вже питання. Вас заслужено поставили на п’єдестал як національного поета і творця української нації. І так насправді було: силою обставин опинившись у центрі імперії, Ви взяли собі в поводирі Кобзаря – посередника між Богом і людьми – та разом з ним уявно помандрували по Україні, стаючи свідком її руїни, пройнятої безчестям, наругою, інцестом. Ви «вили совою» разом зі старою матір’ю й ідентифікували себе з покриткою. Романтичний образ України Ви перетворили силою свого генія на велику трагічну картину підневільного буття і наруги над людиною. Ви напоїли ці картини демонізмом, кров’ю і озброїли ножами, але водночас показали, що іскра любові тліє насподі всякої ненависті. Ви відкрили таїну історії і загадку національної душі. Зрештою, Ви позбулися мелодраматизму і наївності та заговорили голосом, повним персонального болю. На кону з’явився не поет-у-масці, а поет-як-особистість, котрий ототожнив себе з рідною країною і зізнався, що за неї готовий проклясти самого Бога. Гра скінчилася, заслання, самотність, заборона творити, чужина – все було спрямоване на те, щоб зруйнувати волю і зробити слабкою жертвою. Але Ви з самого себе, окрім сакральної іпостасі Кобзаря, тягар якого важко винести звичайній людині, створили ще один свій образ – панича Кобзаря Дармограя, любителя мандрувати і моралізувати, а також розмовляти і спостерігати. Таким чином, Ви поставили себе поруч зі своїми персонажами і разом з ними перенеслися в ідеальну країну Україну, в центрі якої Ви збудували свій хутір і поселили свою чорнооку землячку. Ви гралися мовами і масками, тужили, дружили і ненавиділи, приглядалися до себе в автопортретах, мріяли про хатку над Дніпром і власну родину, а через Вас прокочувалися хвилі історії і перетворювали Вас на міф.
Тарасе Григоровичу, Ви стали Вічним Українцем, і тому так хочеться приміряти на Вас різні ролі і костюми, щоб зробити нашим сучасником, – в ролі панка, поета-богеміста, Елвіса Преслі, чи ШЕ. Все це – лише наші дитячі ігри, бо ж ми всі знаємо, що Ви – наш єдиний національний поет!
Тамара Гундорова
