«Відколи традиційними цінностями українців стало жерти ближнього?» — дослідниця літератури Тетяна Трофименко на презентації книжки «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу. Романи» у Варшаві.
Чи всі сучасні українські автори, які потрапили в ТОП популярних, мають опинитися в каноні? Сумніви в цьому під час презентації книжки «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу» у Варшаві висловила її авторка, літературна критикиня Тетяна Трофименко. До збірки з 22-х есеїв увійшли огляди на твори зі шкільної програми, а також — короткий список романів, частину з яких сама Трофименко любить, а частину — зневажає.
Тетяна Трофименко:«Мені не подобається те місце, яке займає Марія Матіос… Те, що вона пише, формує дуже непривабливий образ і українського села, і українців загалом. І, зокрема, українських жінок. Такої прірви ненависті, заздрощів, несприйняття ближніх, фактично, ми не знайдемо ніде, але це чомусь подається як одвічні традиційні цінності українців.»
Коментуючи «Солодку Дарусю», Трофименко не приховує обурення:
Тетяна Трофименко:«Відколи традиційними цінностями українців стало жерти ближнього, займатися безладним сексом і підставляти кого тільки можна, це от питання? Коли ми почали так думати і ототожнювати подібні тексти з подібною ідеологією?»
Свою порцію критицизму в книжці Трофименко отримав і ще один автор бестселерів — Юрій Винничук.
Тетяна Трофименко:«”Танго смерті” — це єдине, що мені вдалося вишкребти із творчості Винничука, щоб просто не викликало бажання кидати книжками по приміщенню.»
Трофименко називає стиль Винничука шалом чоловічої вітальності і припускає, що у його текстах є елементи пропаганди.
Тетяна Трофименко:«Я розумію, що Винничук завжди посилається на те, що він український Генрі Міллер, і писати про секс і сексуальні пригоди — це нормально. Єдине що, в нього це нагадує пропаганду. І ці образи завжди ідеально позитивні. Навіть немає тіні сумніву, що тут може бути щось не так.»
Не завжди те, про що говорять дуже часто, стає правдою. Трофименко вважає, що в українців досі є проблеми з адекватним розумінням фемінізму та його відсутності у письменниць.
Тетяна Трофименко:«Фемінізм Кобилянської значно перебільшений. Вона не була аж такою поборницею жіночих прав, як зараз це прийнято показувати. Навіть Вільде в “Сестрах Річинських” значно більш феміністична. Щодо Оксани Забужко… Фемінізм Оксани Забужко в план розуміння фемінізму як сестринства, то це не до неї. Новела “Сестро, сестро” нам все про це розповідає: сестру ми мочимо.»
Не обходить авторка увагою й інших неоднозначних тем в українській літературі. І ось як вона коментує творчість Сергія Жадана.
Тетяна Трофименко: «Жадан отримує в розділі про автора дозу мого скептицизму, який всі висловлюють позаочі: “Ага, ти ж поетизував роками, десятиліттями всіх оцих дітей зі спальних кварталів і всіх цих робітників заводів і фабрик, а вони взяли і привели до влади спочатку януковича, потім Зеленського, а потім взагалі кричали: “путін ввєди войска””. Ця теза дуже часто звучить у кулуарах і, що там сперечатися, — поетизував, романтизував. Було.»
Трофименко вважає, що переосмислення творчості письменника не уникнути.
Тетяна Трофименко:«Я думаю, що на сьогодні, дивлячись на активну волонтерську діяльність Сергія Жадана, йому ніхто не закине того, що він не на боці України, але я думаю, що його рання творчість також буде перечитана, і дуже невдовзі.»
Без американських гірок у літературі, мабуть, неможливо. І про них Трофименко теж згадує і запевняє: навіть такі антипремії, як, наприклад, «Золотий хрін», який свого часу присвоїли Любку Дерешу за роман «Спустошення», не означає остаточного і безповоротного фіаско для письменника.
Тетяна Трофименко:«З Любком Дерешем цікаво, бо він почав із текстів, які дуже нашуміли. І я тут беру “Поклоніння ящірці”… Все, що було написано після “Поклоніння ящірці”, “Наміру культу”, було дуже різнорідне і не першорядне, як на мене… Але несподівано 2021 року його роман “Там, де вітер” показав, що він зріс як автор, і його персонаж, що найважливіше, теж зріс.»
Тетяна Трофименко називає у своїй збірці твір, який на її думку запустив маховик сучасної української літератури. Автор цього історичного тексту — Юрій Андрухович.
Тетяна Трофименко:«Якщо ми не беремо Подерв’янського, з якого він (сучукрліт) насправді-насправді почався, то перший прозовий твір — це були “Рекреації” Андруховича. І він теж у ньому в принципі сказав все, що мусило прозвучати — і про руйнування радянської системи в культурі, про руйнування цієї української радянської літератури, і про образ українського поета, керманича, пророка і так далі, а насправді — пияка і гультяя.»
______________
Презентація книжки «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу. Романи» відбулася у польській столиці 18 січня та розпочала проєкт з популяризації української літератури у Польщі під назвою «Спільномова». Серію зустрічей з українськими авторами втілює Дім Літератури у Варшаві за підтримки Спілки письменників Польщі та першої української сервісної соцмережі про книги LitCom.
