Цього тижня Одеса зазнала найпотужнішого ракетного удару на пам’яті міста. Цього тижня в Одесі відкрилося кілька виставок і пройшло кілька важливих заходів, що виглядає трошки нереально, але що робити, така в нас зараз реальність.
У четвер в творчому центрі UNION відкрилася велика — на три поверхи — виставка «ХУДГРАФ 60 років»: більше 300 робот від 150 авторів, серед котрих, як сказано в релізі – «є унікальні роботи видатних одеських митців з приватних колекцій: В. Гегамяна, О. Слешинського, Ю. М. Єгорова, В. Філіпенка, В. Єфименка, О. Токарева, А. Лози, О. Ройтбурда». Роботи Ройтбурда, дійсно, зустрічають глядача майже на вході – до речі, педагоги у споминах кажуть, що він не був зразковим учнем, не завжди світ перемагають відмінники, я би казала, скоріш навпаки. Але насправді при такому масштабі експозиції видно, наскільки міцна вся одеська школа живопису, і взагалі візуального арту, наскільки потужним був взаємовплив (кілька разів я помилялася, дивлячись на морські пейзажі – о, це ж Єгоров! Хоч Єгоров звісно тут теж був).
Виставка завдяки своєму обсягу розбита на кілька тематичних експозицій – ділення умовне, але воно допомагає сприйняттю. Так, в першому залі нам показали роботи, умовно означені як рух «від міфології реальності до індивідуального міфу» – «де вирішуються філософські проблеми часу та простору» та інтерпретуються «позачасові архетипи». У інших залах нас зустрічають «музично-пластичний експресіонізм у живописних формах», «майстри романтичного реалізму», «школа пленеру», тощо – до вражаючих гобеленів Анни Носенко на третьому поверсі. Якщо узагальнювати (але не треба брати з мене цей приклад), то Одеса як місто живопису історично тяжіє до життєстверджуючих яскравих робіт (навіть у радянські часи), і сама як об’єкт живопису та натхнення посідає майже ключове місце в світогляді художників. Ми такі живемо в класному місті, і дай йому боже довге та квітуче життя попри російську навалу.
Днем пізніше в Музеї західного та східного мистецтва відкрилися одразу дві виставки. Перша — ретроспективна виставка Світлани Юсім “Hidden Gems” відкрилася в колаборації з Музеєм сучасного мистецтва. Hidden ці Gems” — тому що архітектор «Воєнпроекту», художниця-монументалістка Одеського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду, викладачка живопису Одеського державного художнього училища ім. М. Грекова стала активно виставляти свої роботи лише в останні роки життя. У Викіпедїї написано, що вона «представник абстрактного експресіонізму». Дійсно, на виставці ми можемо спостерігати за її творчим шляхом — від яскравих колажів та монументальних розписів, до абстрактних робіт, побудованих, згідно з релізом «на внутрішній організованості видимого хаосу спонтанних жестів – апогею її творчості». Тут треба зауважити, що на відміну від монументальних її робіт та колажів, експресія Світлани Юсім тяжіє до деструкції, навіть слова та фрази на роботах її «каліграфічного» циклу ніби розпадаються під тиском або емоцій, або ентропії. Але скоріш все ж таки емоцій. Тим важливіше, що більша частина її абстрактних робіт виконана у яскравій кольоровій гамі – хаос виявляється не стільки руйнівним, скільки творчим началом. Треба подякувати організаторів виставки за те, що вони показали нам ці роботи – бо спробуйте просто з цікавості найти щось про творчість Світлани Юсім у мережі. Ви будете неприємно здивовані, бо навіть у той же Вікіпедії репродукцій її робот немає. Тільки дуже стисла біо.
А друга (в нашому звіті вже третя) виставка стала для мене бонусом, бо я про неї не знала — йшла саме на Юсім. Але виявилося, що водночас поруч з виставкою Юсім відкрилася інша виставка, не стільки про хаос чи про космос, а про сад та життя. З релізу: «Майже 100 українських художників-акварелістів, архітекторів, пейзажистів та майстрів ботанічного живопису, об’єдналися в своєму прагненні підтримати Україну <…> Ціль проєкту – зробити свій внесок в прискорення ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ <…> (кожен художник робить донат в розмірі від 30% до 100% від вартості проданої картини на ЗСУ або у благодійні фонди, які опікуються постраждалими від російської агресії; також 100% від продажу листівок, еко-сумок та ексклюзивних поштових марок буде спрямоване на потреби ЗСУ (РЕБ, спорядження для евакуації постраждалих військових, тактична медицина, дрони-камікадзе тощо)». Благодійна виставка «Об’єднані аквареллю» – це те, що може прикрасити вашу домівку або затишну кав’ярню (хоч серед пейзажних робіт є й трагічні). Це міські пейзажи (не тільки Одеса, я ще побачила Київ, Дніпро та Львів) і – що для мене виявилося справжнім подарунком – розкішна ботанічна акварель, традиція, яку я, як питома англоманка, дуже поважаю. Роботи, презентовані на виставці, були б здані прикрасити собою будь який славетний ботанічний атлас; це справжні шедеври свого жанру.
Мені пощастило поспілкуватися з організаторкою виставки Юлею Шараповою.
Ця виставка, яка об’єднала більше ста художників, які виявили свої бажання продати свої роботи і зробити донат, від тридцяти до ста відсотків на користь ЗСУ. Ця виставка і для краси, і для нас, щоб нас трохи підтримати морально, і для того, щоб підтримати нашу Україну і пришвидшити нашу перемогу.
Це якась спільнота художників?
— Ви знаєте, після цієї виставки це буде спільнота.
Зрозуміла. Тобто приймати участь могли всі, хто бажав. А як взагалі це сталося?
— Як це взагалі сталося. Я наприкінці року вирішила зробити подарунки дітям з постраждалих, або бідних сімей, я бачила такі фонди, що можна було доєднатися і зробити свій подарунок, хоча б маленький… Я не мала коштів, але я вирішила малювати листівки ручної роботи, та продавати їх в інстраграмі. Люди відгукнулися. Потім стали просити роздрукувати копії, і таким чином я за місяць перед новим роком продала більше ста двадцяти листівок. И все було витрачене на цукерки, на подарунки, я красиво їх упаковувала і відправляла. Я все це викладала в інстаграмі, і все це бачили, всі художники, з якими я спілкуюся, і вони відгукнулися.
Тобто ви знайшли однодумців в інстаграмі.
— Так, все це мережа. Потім я в січні відкрила виставку на Троїцькій 49, в бібліотеці Грушевського, там є чудова зала, влаштована під виставки – «Музей Української книги». Там я зробила персональну виставку, і так само запросила відвідувачів звертатися до мене, якщо хтось хоче щось придбати, так само на благодійні цілі, і, ви знаєте, люди також відгукнулися. І це теж виявився приклад для моїх друзів художників, які врешті всі й об’єдналися в цих трьох залах.
Тобто концепція виставки — це botanic garden і пейзажі? Тобто все, що радує око.
— Так. Вона об’єднується концепцією – тільки акварель й тільки українські пейзажі. Спочатку я хотіла саме таку виставку. Але в мене багато друзів, які працюють в ботанічній акварелі, і вони сказали – а ми що? Ми теж хочемо! Тому я не могла відмовити. І концепція трохи посунулася, але назва яка? Об’єднані аквареллю. Ми об’єднані всі тому що ми малюємо акварелі.
І нарешті.
Мабуть не випадково я поставила цю подію на самий кінець звіту. Бо вона вочевидь кореспондує з трьома першими. Хоч на перший погляд й не має до них відношення.
Odesa business club (see here) минулого тижня провів першу зустріч проєкту Деколонізація — загалом, як вказали його ведучі це проєкт, присвячений дослідженням одеського міфу, його розуміння та можливостей оновлення. Учасники та засновники проекту — Вадим Мороховський, Дмитро Казавчинський, Ольга Захарова, Акім Галімов, Олександр Бабіч, та модератор Сергій Гайдай, м’яко кажучи, не останні в Одесі люди, поділилися з присутніми представниками одеської спільноти своїм баченням майбутнього Одеси як міста мистецтва та літератури, а не романтичних бандюганів. Тут треба зауважити, що дуже добре, що наші провідні бізнесмени стали на ту позицію, на якої вже скільки-то років стоять культурологи, краєзнавці (недарма тут був присутній Олександр Бабич,к ерівник ГО «Суспільство та історична спадщина», історик-дослідник, письменник, волонтер, архівіст, гід-екскурсовод та співзасновник туристичної агенції «Тудой-сюдой») та митці. Авжеж, як правдиво зауважив хтось з виступаючих, ніхто так не зацікавлений в стабільному та квітучому іміджу Одеси, як люди бізнесу, бо бізнес, звісно, це довга, часто сімейна справа. Схоже, у батьків міста серйозні наміри – для початку планується навіть серйозні дослідження сприйняття одеського міфу в інших містах України. Тези скорочено такі:
- Одеса будувалась як європейське місто
- Одеса – місто, яке будувалося саме бізнесменами
- Бізнесмени вміють планувати
- Бізнесмени хочуть, щоб Одеса була містом, куди люди би хотіли приїжджати надовго, жити та працювати
- Для того треба змінити імідж Одеси, а то люди досі цікавляться переважно екскурсіями «Кримінальна Одеса» і Молдаванкою
- Щоб змінити імідж треба змінити міф
- Щоб змінити міф треба знати, що це таке*
- Щоб знати що це таке, треба спиратися на культуру
- Саме культура допомагає витримати війну
- Культура – це те, за що потрібно боротися і це не бандити
- Війна – це каталізатор суспільних процесів, то й нам треба прискоритися
*Нам допоможе в тому класна книга Пітера Померанцева «How to Win an Information War», де є окремий есей, присвячений Одесі, і автор нам обіцяв його надати.
Загалом планується п’ять подій і багато роботи з одеським міфом, що як на мене дуже важливо. Тут я додам, що як на мене, уявлення, що Одеса в спільної свідомості фігурує як місто романтичних бандитів, це теж певною мірою, міф, який був розрахований переважно на чужинців, і саме екскурсоводи радянських часів виступили тут міфотворцями – бо піпл це хавал. Але зараз це суто інерційне сприйняття, щось на кшталт остаточної культурної пам’яті, бо чужинців, на яких міф був розрахований, вже немає, і сподіваюся, вже не буде. Звісно, нам потрібно заново переосмислене історичне минуле, корні – Одеса – це простір де стикаються дві стихії, велика степ та велике море, як влучно зауважив хтось із виступаючих. Але ті письменники, які власне і створили бандитський міф (їх в нас прийнято було називати «Південно-Російською школою») були сучасниками Бені Крика. То як на мене нам потрібно не шукати заміщувальні фігури у минулому, а створювати міф заново – тут і зараз. А саме для цього й потрібні митці – письменники, в першу чергу, бо міф це слово. І художники як інтерпретатори, провідники міфу. Тому дуже показово, що саме зараз, під обстрілами, в Одесі розквітає інтерес до мистецтва; це як на мене і є те зернятко, з якого врешті решт вилупиться щось нове й прекрасне. І якщо б я була бізнесменом, я б безумовно звернула би на це увагу.
Текст: Марія Галіна
