Валер’ян Підмогильний – визначний представник українського модерного літературного процесу 1920-х років. Перекладач та письменник, який досліджував особистість у вирі революції. Ми досі читаємо його переклади французьких класиків, а також завдяки видавництву «Віхола» маємо чудову нагоду поміркувати над його романом «Місто», який стрімко став популярним та закинув сумніви марксистському світогляду суспільства.

Його письменницька творчість завжди була яскравою, інакшою та часто надто суб’єктивної за мірками марксистської теорії. Сюжети Підмогильного були унікальним синтезом осмислення реальності за допомогою ідей модернізму. Головний лейтмотив його творчості – осмислення ролі індивідуальності та цінність кінцевої дії вчинків. Властиво для модерністів, Підмогильний частіше прискіпливо описував реальність та ставив незручні питання, однак не завжди знаходив відповіді. Саме тому його твори досі актуальні, адже ми продовжуємо вірити в силу пошуку власної волі та піддаємо сумніву догми авторитету. 

Аналізуючи життєвий шлях Івана Нечуя-Левицького, Підмогильний залишає рефлексії важливості психологічного аналізу: «аналіз глибин – це болісне відкриття всього схованого в темряві джерел людського єства… у психологічному житті людини немає ні випадковостей, ні дрібниць… отже література має відкрити ті несвідомі джерела, що живлять артиста й дають йому перший імпульс до творчості».

Власне цей мотив цілковито прослідковується у романі «Місто», який вийшов друком 1929 року. Більш того, один із яскравих сюжетів – це власне про умови становлення творчості. Головний герой, прибувши до міста, швидко вирішує стати письменником.  

Головний антигерой

За формою та динамікою «Місто» (1927) має багато алюзій на роман «Милий Друг» (1885) Гі де Мопассана. Однак мені видається, що головна підставова думка цих романів надто різниться, аби присвячувати увагу порівнянню. Ідеї Гі де Мопассана є ілюстрацією появи соціальних ліфтів та не завжди благородних методів підкорення висот. Написаний як один із найкращих зразків натуралістичного підходу, «Милий Друг» є демонстрацією того про що всі знали, але про що не було прийнято говорити. 

Читаючи роман Підмогильного, акценти які постійно виникають в творі, є іншими. Соціальні ліфти стали необхідністю, а не можливістю. Власне місто є радше фоном, де розвивається сюжет. Головний задум автора, який зачитується фройдівськими теоріями, полягає у висвітленні внутрішнього світу головного героя, Степана Радченка. І що особливо незвично – і дуже модерно – цей герої є вкрай деструктивним. Степан мімікрує під міське середовище, досягає успіхів, однак постійно відчуває пустоту всередині. Саме від неї Радченко намагається втекти весь роман, тоді як Підмогильний – осмислити. 

Важливим сюжетом є стосунки Степана з жінками. Ця лінія має найбільше символізму та служить переходом на інший соціальний статус героя. І ці стосунки проявляють найбільше негативних рис Радченка. Важко стає від усвідомлення, скільки болю і втрат приносить головний герой всім, хто проявляв до нього симпатію, і при цьому постійно знаходить такі безглузді виправдання власній поведінці. В романі лише окремі герої – Левко, Борис, Вигорський, і, можливо, Рита – залітають до життя Радченка мимоходом. Якщо задуматися над поділом герої на тих кого Радченко безсердечно використовує, і хто опиняється поза його впливом, останні були героями, що мали ціль і мотивацію в житті, яка, ймовірно, їх оберігала від деструктивного впливу соціуму.

Фундаментальні питання викликає і творчість Степана Радченка. Успішна та прибуткова, вона є не стільки покликом душі, як спробою завоювати місце у суспільстві. Радченку, попри його вміння приносити біль іншим, надто щастить по життю (- Ти надзвичайно легко танцюєш. – Я все роблю надзвичайно легко). Що це може бути, як не прихована оцінка суспільної моралі часу? Практично всі його важливі події – навчання в університеті, творчість, викладання української мови та місце в літературному бюро – він отримує випадково. Однак він після короткочасної ейфорії успіху, він повертається до внутрішньої пустоти, з якою не може власноруч розібратися.

Навіть не розуміючи внутрішніх імпульсів творчості, життєвих виборів та рішень, Степан Радченко робить свої висновки про світ навколо. Головним антагоністом на його світогляд є поет Вигорський, який буквально акумулює всі особистісні позитивні якості, яких немає у Радченка. Саме їхні розмови в пивниці є контрастом до соціалістичної реальності, в яку прагне потрапити Радченко. 

• … шаг ціна такому прозаїкові, який не знає людей. 
• Людей знати не можна.

Вигорський сповнений співчуття та розуміння людей, Радченко не знає що таке співчуття. Та чи вмів він співчувати? Роман закінчується на тому, що Радченко повертається до написання твору про людей – ідею яку виношував. Однак Підмогильний не розкриває про що саме Радченко напише. Такий прийом в модерному романі є хорошим інструментом співтворчості – аби читач на свій розсуд поміркував яким може бути той роман.

Постає логічне запитання: навіщо Підмогильний показує таку поведінку головного героя? Найперше спадає на думку – це спроба показати ціну цього кар’єрного сходження. Потребу людини шукати ствердження в очах інших. Постійно тікати від пустоти власної душі, яку не знаєш чим заповнити. Втеча від оцінки наслідків власних поганих вчинків. Задуматися про етику творчості. Роман змушує підняти безліч питань, кожне з яких буде актуальним в часі і просторі читача. 

Роман був написаний в 1927 році, і очевидно це була багаторівнева рефлексія автора на урбанізацію останніх років. Про цінності, які насаджуються, і цінності, що продовжують жити десь на маргінесі суспільства. Його можна інтерпретувати кожного разу по-іншому, і кожного разу смисли відходитимуть все далі від марксистської ідеології.

Історичний контекст

У біографії Підмогильного вражає інше – його творчий шлях. Український письменник походив з селянської родини, де отримав хорошу домашню освіту. Власне поява його перших творів в 1917 році спонукає до нових запитань про українське село на п. ХХ ст.. Чи дійсно українське село було таким безнадійним, як вважали представники інтелігенції перед 1914 роком? Батьки Підмогильного зуміли дати таку освіту дітям, що його знання французької виявилися кращими ніж у репетитора, коли він переїхав до міста. Більш того, його домашня освіта була настільки успішною, що Підмогильний почав писати модерні оригінальні твори, не маючи двадцяти.

Українізація стала головним контекстом діяльності Підмогильного, і хоча в творах соціальні проблеми описуються категоріями марксизму, його світогляд був складнішим. Аналізуючи ширший контекст його творчого процесу стає зрозумілим, що кожен твір Підмогильного є спробою деконструювати марксистський світогляд і показати його безплідність. Індивідуальність над колективом – головний постулат творчості письменника та важливий мотив зради в очах діючого режиму. 

Підмогильний належав до кола юних письменників, які не мали зв’язку з попереднім поколінням українського націотворення, проте спостерігаючи за подіями 1920-х років та сформували інше бачення української реальності. Те, що вони ставили під сумнів постулати марксизму, можна зрозуміти із факту виникнення літературного угрупування «Ланка» в 1924 році. Учасники якого намагалося знайти свій метод розуміння реальності, а не вузький ідеологічний. 

Життя Підмогильного, так безжально обірване, втратила українська культура. Джерела творчості надихають, якщо правильно декодувати наголоси. Підмогильний був одним із тих, хто лишив нам розуміння, яким був український простір, поза марксистською ідеологією. Залишилося лише поставити вірні питання, аби змінити не лише канон модерної літератури, а й складові української національної пам’яті. 

Текст: Надія Скокова

Валер’ян Підмогильний, Місто. Видавництво «Віхола», 2022.