Номінанти премії – молоді українські митці, проєкти яких були відібрані міжнародним експертним журі з-поміж 200 конкурсних пропозицій. Разом із Центром сучасного мистецтва М17 ми розповімо про номінантів премії, їхні життєві історії і мистецький шлях.
Василина Буряник, 1985 року народження, родом із Закарпаття. Мистецтву навчалася з 7 років. Спочатку образотворчому, в Ужгородській дитячій школі мистецтв імені Шандора Петефі. Потім блискуче відучилася в ужгородському Коледжі мистецтв імені Адальберта Ерделі, на відділі дизайну. А згодом, у 2010-му, з відзнакою закінчила і Львівську національну академію мистецтв, кафедра художнього текстилю.
Саме текстиль став цариною мистецьких експериментів Василини. А експерименти – джерелом неослабного запалу.
«Для мене поняття створення тотожне поняттю дослідження. Коли твір з’являється у партнерстві з такими явищами, як вода, світло, вітер, який створюють повітродуви, чи з хімічними сполуками – ти змушений без упину спостерігати та вчитися. В цьому всьому є неабияке натхнення».
Експерименти вилилися у створення тривимірних об’єктів із синтетичних тканин. Та не просто тривимірних, а ще й кінетичних – таких, що живуть і видозмінюються у процесі експонування, реагуючи з усіма вищеперерахованими явищами: виділяють речовини, піддаються пігментації тощо. Як живі організми, яких ці твори й зображують.
Василина використовує напівпрозорі тканини, підсилюючи відчуття ефемерності. Крім того, свої об’єкти вона поміщає під скло, що є усталеною практикою історичних, природничих музеїв. Коли ефемерність – це про те, що довкола реальності, та про щось «безкровне», а музей – про минувшину, то тут з’являється ефект подвійної відстороненості. Але цей ефект – пом’якшувальний прошарок, який мисткиня прокладає між глядачем і твором для того, аби поговорити саме про теперішнє, повнокровне і пекуче.
«Процес створення і споглядання моїх інсталяцій – як правило, річ доволі медитативна. І це дає мені можливість розповідати про гострі, актуальні проблеми методами найменшого спротиву, отримувати часовий та емоційний коридори для діалогу про важливе».
Перелік виставкових проєктів, в яких Василина Буряник брала участь, дивіться тут.
До шорт-листа номінантів і номінанток на здобуття премії M17 Sculpture Prize Василина увійшла з проєктом «Сльози, що твердіють, та кров, яка не згортається».
Авторка про концепцію свого проєкту: «Проєкт є квінтесенцією особистих переживань щодо військової ситуації в країні та її трагічної сутності. Він переповнений алегоріями, починаючи від форм інсталяції, жесту споглядання та закінчуючи процесами – усе має прихований підтекст. Процеси в акваріумах ілюструють стан мовчазного відчаю та контекстуальної безпорадності. Це розповідь про крайні точки трагізму й відчаю, загострення яких настільки високе, що призводить до перцептивних аномалій. Отож те, що має бути динамічним, завмирає і навпаки. Водночас ті ж процеси апелюють до статичності та динамічності “коріння та пилку”, ставлячи під сумнів безумовність цих характеристик. Кінетичні властивості інсталяції вказують на невпинність руху, продовження всіх життєвих циклів, попри драматизм особистого сприйняття».
Коментує експертка Відбіркового журі Премії Хелен Фібі: «Попри те, що ми є біологічними істотами, людське тіло – незвідане місце для більшості з нас. На це мисткиня посилається у своїй роботі. А також показує, як наше тіло може бути розглянуте в якості машини. Це захопливий, професійний проєкт, який очікуєш бачити в міжнародних інституціях».
РОБОТИ З ПОРТФОЛІО:
Побачити проєкт «Сльози, що твердіють, та кров, яка не згортається» Василини Буряник можна на виставці робіт номінантів і номінанток M17 Sculpture Prize: Roots and Pollen у ЦСМ М17.
