Польські поети, народжені у лютому

народжені у лютому

Яцек Подсядло та Анна Свірщинська, Тадеуш Гайци й Мажанна Богуміла Келяр, Богдан Задура та Ришард Мільчевський-Бруно. Ярослав Івашкевич, Зигмунт Ян Румель,  Мажена Брода, Лєшек Шаруга — сім поетів— три поетеси, про яких розповідає (і яких перекладає) Наталія Бельченко.

Твори Яцека Подсядла в нас перекладав, зокрема, Остап Сливинський. В анотації до перекладеної ним книжки поезій Подсядла написано: «Так, він – оточений легендою анархіст, волоцюга, бунтар – зненацька виявляється релігійним поетом». Коли я збиралася на фестиваль Бруно Шульца до Дрогобича, переклала вірш Яцека Подсядла, бо поет мав приїхати на фестиваль. Він не приїхав, але прислав відео, в якому розповідав моторошні речі: про єврейський погром у Кельце в 1946 році. Фестиваль Бруно Шульца 1920 року було проведено в 78-му річницю загибелі письменника й художника від руки есесівця – в середині листопада.

Батько Анни Свірщинською був художником, скульптором і етнографом. Поетка брала участь у Варшавському повстанні. Поразка змусила її тікати, і до кінця життя вона мешкала в Кракові. Згодом саме вона створила книжку віршів про часи окупації, адже молодші від неї поети Бачинський та Гайци загинули в повстанні. Після смерті Анни Свірщинської Чеслав Мілош писав про неї як про недооцінену поетку, чиє дарування розкрилося з віком. Минулого року KyivDaily опублікував добірку її інтимної лірики в моїх перекладах.

В шкільні роки Тадеуш Гайци вчився грати на мандоліні та допомагав ксьондзу під час служби. Майбутній поет навчався в одному класі католицької гімназії з президентом ПНР Войцехом Ярузельським. Які різні долі… Під час Варшавського повстання Тадеуш Гайци загинув від вибуху будинку разом з поетом Леоном Строїнським. Цей будинок стояв у місцині, де тепер проходить вулиця Генерала Андерса. Тож, можливо, мешкаючи деякий час у Варшаві на цій вулиці, я знаходилася поруч із місцем його загибелі… Чеслав Мілош присвятив Гайци у 1958 році вірш «Балада». Національний банк Польщі випустив срібну монету 10 злотих в пам’ять поета.

Стільки співпадінь… Німецьку премію Губерта Бурди для молодих східноєвропейських ліриків Мажанна Богуміла Келяр отримала через рік після мене, в 2001 році. Вірші цієї поетки перекладено 23 мовами, вона має публікації в 40 антологіях (відомості на 2017 рік). Мажанна Богуміла Келяр викладає філософію, а в інтерв’ю підкреслює особливість жіночого способу писання. Анджей Стасюк так коментує її творчість: «Таку поезію міг би творити звір, якби хтось подарував йому мову (…) В цих віршах розрив між існуючим і названим – невідчутний».

Богдана Задуру в нас люблять, і він любить Україну: переклав чимало наших авторів. І одному моєму віршу пощастило. Тож і я нарешті вдячно відповідаю перекладом. Вперше ми побачились на фестивалі «Київські лаври», а потім був незабутній люблінський фестиваль «Час поетів», спілкування у варшавській редакції часопису «Творчість», який він очолює, і ще випадкові та невипадкові зустрічі в творчому колі та в дружньому. Іронічний і глибокий, Богдан Задура завжди підтримує молодь. Лауреат багатьох літературних нагород, в Україні він отримав премію імені Григорія Сковороди.

Таких, як Ришард Мільчевський-Бруно,в Польщі називають «каскадерами літератури». Він був нестандартною людиною, бунтарем, неспокійною душею. Перш ніж вчитися в університетах Торуню та Вроцлава, закінчив сільськогосподарський технікум і то спостерігав ферментацію тютюну, то працював агрономом. Але він і став співцем провінційної Польщі, передаючи її мову. А загинув, потонувши в озері на очах у чималої групи поетів, що прибули на фестиваль. Його крики про допомогу колеги сприйняли як розіграш, а коли отямилися, було вже пізно… «Тепер я розумію, що загинув найкращий з нас», – так висловився один з очевидців трагедії.

Поезія Ярослава Івашкевича – моя перша польська любов. Чим завдячую енциклопедисту й віртуозному перекладачеві Адаму Поморському, моєму тьюторові під час Gaude Polonia. Народжений на Вінничині, Ярослав Івашкевич у своїх творах часто повертався до України, був внутрішньо вільною людиною, звичайно, з суперечностями, як і будь-який значний митець. І зацікавлення його постаттю в Польщі не припиняється. Сподіваюсь, буде знято фільм за оповіданням «Учитель» – це польсько-український проєкт, до якого мене залучив світлої пам’яті Сергій Проскурня… Читаю вірші Івашкевича в своїх перекладах на радіо «Культура».

Про Зигмунта Яна Румеля нелегко писати. В дитинстві він потрапив з Петрограда до Києва; згодом, навчаючись у Кременецькому ліцеї, мешкав у садибі, яка належала колись родині Юліуша Словацького. Військову службу відбував у Володимирі-Волинському, брав участь у вересневих боях 1939 року. Був одним з учасників поетичної групи «Волинь», сприймав Україну як другу матір-вітчизну, про що написав вірш «Дві матері». Леопольд Стафф пророкував йому майбутнє великого поета, Ярослав Івашкевич теж високо цінував його творчість. Архів Румеля зберегла його дружина. Сам поет загинув неподалік від волинського села Кустичі: він мав вести перемовини з вояками УПА. Його та ще двох посланців було вбито.

Мажена Брода починала як авторка жіночої лірики, згодом стала відомою як прозаїк і драматург. Понад 10 років мешкала в США та Німеччині. На початку тисячоліття вона проводила заняття з креативного письма на факультеті гендерних студій Ягеллонського університету, стала співзасновницею Театру Вади при вишу кіно й театрального мистецтва в Лодзі. Мешкає в Кракові та Бескидах.

Лєшек Шаруга – псевдонім Олександра Вірпші. Народився він у родині письменників. У кінці 70-х та у 80-х роках був пов’язаний з рухом самвидаву, співпрацював з польською секцією радіо «Вільна Європа» (на цьому радіо в нього з’явилися ще два псевдоніми), очолював відділ поезії в «Культурі» Єжи Ґедройця. Лєшек Шаруга став одним з фундаторів «Нової хвилі» у польській поезії. Також перекладав польською Розу Ауслендер, Германа Гессе, Герту Мюллер. Зараз живе у Варшаві. Його можна легко знайти у Фейсбуку. Звідти й інформація, що на 75-й день народження поета має вийти його нова книжка «Ловець».

Яцек Подсядло

Народився 7 лютого 1964 року в Шевні.

 1938
 

 Тисяча дев’ятьсот тридцять вісім птахів по одному дроту.
 Тисяча дев’ятьсот тридцять вісім слів не втекли на свободу.
 Тисяча дев’ятьсот тридцять вісім роздач і п’ятсот набуть.
 В руці капелюх, високе чоло, портфель, файний образ, мабуть.
 Застібки сандалій, старанно навчатись, а поспішати – повільно.
 Йозеф Мацкевич і донька Галина на Остробрамській у Вільні. 

Анна Свірщинська

Народилася 7 лютого 1909 року у Варшаві, померла 30 вересня 1984 року в Кракові.

 Дякую тобі, доле
 

 Наповнює мене велике смирення,
 наповнює мене велика чистота,
 кохаюся зі своїм любим,
 ніби перед смертю,
 ніби пестощі це молитва,
 сльози омивають 
 мої плечі та його плечі,
 не знаю, радість це
 чи смуток, не розумію
 того, що відчуваю, нічого
 не розумію, плачу,
 плачу, смирення
 таке, ніби вже померла,
 вдячність, дякую тобі, доле,
 я не варта, яке прекрасне
 моє життя. 

Тадеуш Гайци 

Народився 8 лютого 1922 року у Варшаві, помер 16 серпня 1944 року у Варшаві.

 * * *
 Але це нічого, так треба,
 так треба, щоб не знав,
 скільки рук, скільки поглядів,
 скільки мелодій уві сні –
 аби знайти, аби дістатися
 і ледь спертися повіками
 на ажурний фосфоричний обрис.
 Тож спи – 
 адже ніхто не може знати,
 а ти би хотів? 

Мажанна Богуміла Келяр

Народилася 8 лютого 1963 року в Голдапі.

 Мандрівка
 

 світанок, мов маленьку капсулу з мускусом,
 хочеться роздушити, розтерти в пальцях,
 і щоби запах на пучках лишився, сильний.
 Листя тютюну сохне на дерев’яних колодах
 біля старих обшарпаних будинків, які, ніби щойно з води, 
 стоять вологі від ранкового туману.
 стерня та пізні плоди. Пусті чорні гнізда 
 біля траси, високо в гіллі;
 їду до тебе і напевне розбуджу,
 і ти вже не почнеш день із сигарети й кави,
 приготовленої з брунькою гвоздики – 
 я везу тобі сад, одразу
 весь 

Богдан Задура

Народився 18 лютого 1945 року в Пулавах.

 Очі
 

 вони дзеркало душі
 але якщо душі не існує
 метафора не працює
 

 серед видимих душ
 найближчі до безсмертя
 душі старих прасок
 якими вже давно
 не користуються
 

 більше життя
 в душах риб
 але коти-рибалки
 найкраще знають
 що це за життя
 

 тож аби зберегти
 хоч дещицю метафори
 назвемо їх дзеркалом інших
 більш прихованих
 частин тіла 

Ришард Мільчевський-Бруно

Народився 18 лютого 1940 року в Ґрудзьондзі, помер 17 травня 1979 року в Новій Всі Шляхецькій.

 
 Нагадує про себе смерть
 

 Я лежу – годинник ходить – час летить
 Здається – несерйозне з нас тріо
 Дивимося одне одному в очі, дослухаємося
 Щось не так – говорить: відлуння – і засинає
 Розлітаються циферки уяви, мерехтить піч
 З лівого боку грудей палають мурашки
 Ноги крижаніють
 Починаємо не впізнавати одне одного, ой, не подобатися
 Хтось підкрутив тишу – гуде у вухах і далі
 В голові немов усе летить вниз
 Навколо мотається павутиння страху
 Павук виймає своє его... 
 

 Так напевно нагадує про себе смерть
 
 

Ярослав Івашкевич

Народився 20 лютого 1894 року в Кальнику, помер 2 березня 1980 року у Варшаві.

 * * *
 Сам, як явір над водою,
 Я стою. І руки вділ.
 Зверху небо, знизу небо – 
 Я розділений навпіл.
 

 Води, трави і заплави,
 Тіні крил, небесний глиб
 І страхи передсмеркові – 
 Мій тепер щоденний хліб.
 

 Невідомо, чи минуло,
 Чи не буде більше знов –
 Нахилившись над водою,
 Власні лиця я знайшов
 

 І багрінь перед заходом –
 Ружі в воду хтось стриже.
 Темні коропи поснули,
 Ясні очі згасли вже. 

Зигмунт Ян Румель

Народився 22 лютого 1915 року в Петрограді, помер 10 липня 1943 року на Волині.

 Самотність
 

 Чи хто знайде самотності денце
 що таїться у схованці слова
 поза дном тим чи трапиться знову
 дика винна лоза – гілка серця?
 

 Чи відкриє хто стежку мрійливу
 що рікою тече в розмаїтті
 чи помітні ті сльози, пролиті
 під сурдинку самотнього співу?
 

 Нащо слізьми розводить чорнила
 нащо в ніч про безсоння шуміти
 таж сторіночка аркуша біла
 

 Відділятиме й далі від світу?
 щоб у дикій землі самотини
 здибать пустку як біль щохвилини. 

Мажена Брода

Народилася 27 лютого 1965 в Кракові.

 Целофанова ніч
 

 Вже пізно, може, далеко запівніч, я стою під Вавелем
 І звідти дивлюся на зеленкуватий, мулкий берег,
 Який відкрився через спеку. До заходу сонця
 Літають над ним рої комах з тонкими ногами
 Під брунатними крилами, але зараз порожньо. Мій слух
 Зосереджується на ночі, що шарудить, наче вона з целофану,
 Крізь цей целофановий простір просочується до мене
 Аромат лимонного шампуню
 І хмарка дезодоранту, яка повільно розчиняється:
 Дивне це відчуття – звертатися до того, хто не відповість. 

Лєшек Шаруга

Народився 28 лютого 1946 року в Кракові.

 Дід, Олександр Курецький
 

 мого діда батька
 моєї мами було забито
 там лопатою коли я був
 у Мюнхені друзі
 запропонували поїхати
 разом до
 Дахау
 

 я ніколи 
 не відвідую концентраційних
 таборів це
 не мій
 світ мій
 світ 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *