З перших кроків у книжковій сфері молоде видавництво «Віхола» яскраво виокремилося з поміж українських видавців своїм підходом до творення книг. Їхня концепція стала новим способом подивитися на українського читача і його потреби. Більш того, останні дискусії видавців показують, що підхід видавництва «Віхола» є потенційно найбільш перспективним у розширенні кола українських читачів. Під час нашої розмови з співзасновницею видавництва Ілоною Замоцною ми поговорили про те як, почати справу у кризовий час, знайти шляхи до своєї аудиторії, а ще в чому книжки українських авторів мають перевагу над перекладними та чому варто переглянути ідею які книжки будуть читати українці.

Назва видавництва, як вона виникла?

– Тут немає якогось прихованого значення, швидше емоційне враження. Ми шукали слово, яке звучить енергійно, динамічно, яке б відображало наше ставлення до роботи. Коли знайшли слово “Віхола” відчули: “Так, це воно”.

Видавництво було створено літом 2020 року. Коли ви зрозуміли, що стадія старт-апу пройдена?

– Вона досі не пройдена.

Що на вашу думку має її завершити?

– Це коли є структурована компанія, коли більшість завдань виконують наймані працівники, а не коли ти сидиш по ночах і сам робиш товарно-транспортні накладні для відправок інтернет-замовлень. У нас зараз працює 10 людей, з яких шість співзасновниць, і які виконують основну роботу. Ми сподіваємося, що стадія старт-апу буде пройдена до кінця 2022 року.

Який був головний аргумент створювати видавництво у кризовий час, що проект вдасться?

– Не було аргументів, у нас не було виходу. Ми всі звільнилися з «Нашого формату», а шукати роботу в той кризовий період було дуже складно, і навіть амбіційно. З іншого боку, ми йшли з того видавництва не просто так. Ми любили свою роботу, просто у нас виник конфлікт з теперішнім власником. Все, що ми вміли робити – це книжки, тому ми вирішили продовжувати це робити. Це був ризик з багатьох причин, і насамперед, фінансовий ризик. Адже не всі зі співзасновниць мали фінансову подушку, а протягом кількох перших місяців роботи ми не отримували зарплати. Хтось працював на інших роботах, поки «Віхола» нарешті вийшла на якісь адекватні фінансові показники.

У мене була така думка, що проблему як нирнути в 30 млн українців, які не читають, може вирішити саме ваш підхід, ніж поважна література. Треба розуміти, що нечитаюча аудиторія не буде починати з академічних і складних книг.

– Це різні погляди на те, якими мають бути книжки. Є окремі видавці, які вважають, що книжки мають бути поважними, тому сприймають нас як вискочок. Вони вважають, що ми не робимо цінної літератури для українського ринку. 

Але треба також розуміти, що є різна аудиторія і різні потреби читача. За останнім дослідженням Gradus Research Company в рамках Тижня читання, більшість читачів вибирає книжку для відпочинку і розваги. Аналізуючи результати цього дослідження, можна багато зрозуміти  про настрої і можливості української читацької аудиторії. Тому потрібно враховувати, що поки тих, хто обирає книгу для самоосвіти частина менша. З іншого боку потрібно не забувати, що читання для розваги також розвиває.

Щодо несерйозності вашого підходу, це також міркування відносне.

– Лише цього року ми видали Тараса Лютого, якого подали на Шевченківську премію, також видали книжку Віри Агеєвої, яка отримала Спеціальну відзнаку UA: Радіо Культура.

Видавництво існує більше року і у вас була концепція видавати книги українських експертів. Як зараз складається ситуація: ви шукаєте авторів чи автори до вас вже готові йти?

– По-різному. Після того, як ми вже заявили про себе на ринку книговидання, то до нас почали звертатися й самі автори, але переважно, все-таки, шукаємо ми самі. Іноді, на момент перемовин з новим автором у нього вже є готовий повний текст, іноді частина, а іноді все на рівні ідеї й автор тільки сідає за написання. Також нам все більше надходить рукописів на електронну пошту видавництва, але наразі з більше ніж сотні рукописів був відібраний до видання тільки один.

Чи ви можете передбачити тенденцію, що ця книжка зайде читачеві?

– Наша практика показує, що ти не можеш передбачити успішність книжки. Тобі здається, що тема є популярна, шукаєш автора, видаєш книжку, а вона не заходить. І ти не розумієш чому так. А книжка, яку ти береш заради асортименту, може зайти. Це завжди непередбачувано.

З якою книжкою ви зайшли? Яка книжка вистрілила?

– Це була друга наша книжка психолога-психотерапевта Володимира Станчишина про тривожність та депресію. Ми не очікували такого ажіотажу, адже тема важка і тригерна для людей. У нас в суспільстві публічна розмова про психологічні проблеми лише починається, тому ми були не впевнені, що людям так відгукнеться книжка.

Коли ви зрозуміли, що книжка матиме успіх?

– Те, що вона стане успішною стало зрозуміло, коли ми запустили передзамовлення, і ми отримали 200 заявок. Для маленького видавництва це багато. Передпродаж важливий з точки зору друку тиража – ти точно знаєш як розподілити тираж по різних точках продажу і можеш спрогнозувати як довго він продаватиметься.

Наступний успіх – це книжка Олексія Коваленка “Фрукти проти овочів”. Ідея започаткувати серію наукпоп належить співзасновниці Наталі Шнир. Однак від початку ми також не були впевнені, що вона буде успішною, адже український наукпоп – явище досить нове і до того на ринку були лише окремі книги. Але в Олексія був настільки захопливий текст, що ми взялися. Хороший початок у цієї книги був помітний вже на початковій стадії. Ми отримали 400 передзамовлень, і продали тираж 1,5 тисячі штук за місяць. Це був швидкий злет.

Яка книжка у вас стала найбільш продаваною?

– Це книжка блогерки Каті Бльотки “Матера вам не наймичка. Або чому діти це прекрасно…”. За перший день передзамовлень ми отримали 3 тис заявок, а на сьогодні ми продали вже більше 30 тисяч примірників цієї книги.

Який середній тираж у видавництві?

– Середній тираж буде викривленою статистикою, бо різні наші книги націлені на різних читачів. Ми продали на сьогодні понад 30 тис книжки Каті Бльостки. Для українського ринку це дуже великі цифри. В той же час книжка філософа Тараса Лютого має тираж 1500 на рік. І це теж гарна цифра, адже ця книжка орієнтована на специфічну не масову аудиторію.

Хороші продажі у книги Андрія Сем’янківа «Медицина доказова і не дуже». За пів року було продано 13 тис примірників. Ця тема зараз актуальна, на слуху. 

У  всіх цих книжок різні цільові аудиторії, тому самі по собі наклади ні про що не свідчать.

Яке на вашу думку головне завдання і формула функціонування малого видавця?

– Тут немає універсального підходу. У кожній ніші діють різні правила. Специфіка видання мистецьких книжок будуть різнитися від видання популярного нон-фікшину. Тому найважливіше для малого видавця – це продумати свою модель, яка відштовхуватиметься від розуміння потенційної аудиторії.

Мати хорошу книжку і хотіти її видати – цього замало. На ринку є багато прикладів тих, хто намагався за рахунок класної книжки злетіти, і він таки злітав, але назавжди залишався видавцем однієї книжки. Також дуже важливо оцінити, чи є у вас на даний момент кадри, що забезпечать повноцінну роботу видавництва. Потрібно розуміти, що видавництво — це далеко не про те, щоб цілий день читати книжки. У цій галузі є багато нюансів (фінансових, технічних та виробничих питань). Тому потрібно розпланувати, хто буде займатися кожним аспектом, або до кого можна звернутися за консультацією.

На намагалася ось що зрозуміти: ви плануєте бути видавництвом широкої аудиторії чи нішевим?

– Ми хочемо стати видавцем для широкої аудиторії.

Яка вікова категорія книжок для вашої аудиторії?

– Від 15 років. У нас поки немає нічого для дітей, але наш наукпоп читають підлітки.

Враховуючи, що ви видаєте суто українських авторів, чи може ваше видавництво бути хорошим зрізом для розуміння сучасної української культури, її сфер та експертів?

– Якоюсь мірою так, але не зовсім. Так, ми видаємо успішних блогерів, які мають свою аудиторію, які визнані експертами в своїй галузі, які мають вплив на суспільну думку. З виведенням таких книг на ринок нам, як молодому видавництву, працювати легше.

Але наш підхід аж ніяк не означає кількісного зрізу експертів і спеціалістів. По-перше, є купа спеціалістів, які не ведуть свої блоги. Може бути так, що вони приходять до нас із книжками, але ми розуміємо, що прізвище автора невідоме загалу. Таких авторів потрібно “вирощувати”, що потребує значних капіталовкладень, як фінансових, так і часових. По-друге, в нас ще замалий асортимент виданого, щоб говорити про всю сучасну українську культуру .

Ваш підхід є показовим як прийти до нечитаючої аудиторії. І що ця аудиторія рано чи пізно почне читати, піде за своїм блогером чи експертом. Це потенційно хороша стартова точка.

– Я тут згодна. І я би хотіла додати декілька власних спостережень. Книжка Каті Бльостки розходилася в села, де навіть Нової пошти немає. Тому часто складалося враження, що людина наче вперше в житті замовляла книжку в інтернеті. Я також сміялася, що книжку Каті замовили чи не в кожні двері Рівного і Гощі, звідки авторка сама родом. Половина відправок була в Рівненську область, а відправок в Рівне було на рівні з Києвом.

Так само сталося і з книжкою анестезіолога Івана Черненка. Там теж видно регіональну аудиторію. Сам автор з Одеської області. В результаті половина відправлень – в Одесу і Одеську область. 

Такі результати насправді дають нову інформацію для розуміння українського читача, прояснюють можливості для розвитку видавничого ринку. 

Яка галузь вам видається потенційно найсильнішою?

– Якщо ви маєте на увазі тематику, то наукпоп. І авторів в наукпопі найлегше знайти. Це люди, які звикли писати статті в різні журнали. І перелаштуватися для написання науково-популярної книжки їм набагато легше і швидше, ніж людині, яка ніколи не писала.

Які нюанси стали очевидними в процесі видавництва певної книжки?

– Кожна книжка, як і її автор, унікальні, тому нюанси всюди різні. І хоча в нас є налаштовані процеси, і вже здається, що ти знаєш усе, але всюди свої нюанси: узгодження дизайну обкладинки між автором, видавництвом і дизайнером; відмінені презентації; швидкий продаж першого тиражу; колір фото при друці і ще багато всього.

Який напрямок ви хотіли б ще розвинути? Звідки ви чекаєте автора?

– Художню літературу. Ми почали з нон-фікшина, тому що ми знали як з цим працювати. Як працювати з фікшином ми поки не знаємо, але дуже хочемо спробувати розвиватися в цьому напрямку.

Який на вашу думку найкращий спосіб комунікації з аудиторією видавництва ви бачите?

– Найкраще – це тривала комунікація через соцмережі. Основні наші канали – це соцмережі видавництва та соцмережі наших авторів. Дуже важливо, щоб автор говорив про книгу, а також про неї дізнавалась аудиторія інших лідерів думок. Наприклад, про книжку Андрія Сем’янківа писала Наталя Лелюх, Уляна Супрун. Інтерес лідерів думок дуже підсилює популярність книги.

Чи погоджуєтеся ви з тезою, що український нон-фікшин дійсно виграє в цій перспективі, бо він ближче до аудиторії?

– Так, загалом на це ми і робили ставку. Наприклад, ми видавали книжку про пташок орнітологині Наталі Атамась. Важливо та цікаво, що Наталя описує птахів, які живуть в Україні. Перекладна книжка в цьому плані буде далекою для українського читача.

Ця теза, про важливість контексту і культурне співставлення підтверджується у книжках про подорожі. Так, наприклад, Максим Беспалов у своїй книжці про мандри Ірландією пояснює ірландські традиції на контрасті і схожості з українськими. Якби таку книжку писав американець, то, зрозуміло, він порівнював би новий досвід з власною культурою, яка для української аудиторії була б далекою.

Якщо дивитися на більш широку картину, чого Вам на видавничому ринку сьогодні не вистачає? Що перше варто вирішити?

– Найперше це захист інтересів українського видавця. Наша позиція зараз не друкувати книжки російською мовою, але у нас в країні немає заборони на друк російською мовою. Тому у нас вже є прецеденти, коли наші автори, видавши з нами книжку українською, тепер хочуть її видати російською. Тобто пройшли з нами весь процес виробництва і підготовки книжки, а тепер шукають способи обійти наші цінності. Так починається конфлікт інтересів.

Така наша позиція – це не просто наші примхи. Це дійсно принцип, який має глибоке коріння. Російськомовні книжки дуже впливають на ринок. Тому одне із наших ціннісних завдань – це видавати хороші книжки українською, аби не лише збільшувати кількість читачів, а збільшувати україномовну читаючу аудиторію.

Інша глобальна проблема – це піратство і непродумана механіка розповсюдження книг. Практика показує, що накласти модель купівлі паперової книжки на електронну не працює. Першопочатково передбачалося, що одна електронна книжка продається в одні руки. А от нюанс позичити електронну книгу явно не був взятий до уваги. Наприклад, ми стикнулися з тим, що люди перепродають електронні книжки наших авторів. Хтось один купив книжку за 89 грн і перепродує її за 25 грн. Так людина може продати будь-якукількість копій. Ми зверталися до майданчиків, де відбувається така торгівля, але крім бану таких користувачів, системних інструментів впливу мало. 

Як ви вважаєте, що в книжковій сфері змінилося за останні 5 років?

– Культура купівлі електронних книжок зростає. Не можу сказати чи більше читають, але однозначно більше купують. Також поступово з’являються електронні додатки, які дозволяють купувати електронний контент (Лібраріус, Якабу, Абук).

Великий прорив зробив «Книжковий Арсенал». 

Важливе, але поки малозрозуміле для мене місце, має Інститут Книги. Я розумію, що у них багато в чому зв’язані руки, і я вдячна за держзакупівлі, це рятує наші бібліотеки. Але залишається питання, хто туди в ці бібліотеки ходить і чи зрештою книжки потрапляють в руки читачів. Також вони займаються промоцією української літератури за кордоном, програмами перекладів, одним з найбільших їхніх досягнень я вважаю видання повного нецензурованого академічного  зібрання творів Лесі Українки в 14 томах

Але візьмемо для прикладу останню подію – роздача тисячі гривень. Здавалося б Інститут Книги мав би зробити промоцію, аби люди витратили її на книжки. Дуже ймовірно, що людина яка не звикла витрачати гроші на книжки, на них цю тисячу не витратить. А підвищення рівня читання серед населення – це наша основна і спільна мета.

Останнє спостереження, що книжок українською стало продаватися більше. Але прикро вразило в дослідженні Gradus Research Company, що 86 % з опитуваних міського населення мовою читання обирають російську. Чому так, вони не пояснюють. 

Хочеться ще поговорити про зміни і можливості культурного менеджменту. Скільки має прийти читачів на зустріч з автором в містечку, аби подія потенційно себе виправдала?

– Скільки треба зібрати людей у маленьких містечках? Немає формули. Залежить від цілі приїзду. Якщо виключно промоція книжки, то видавництво не завжди може покрити поїздку. Тому підтримка держави в цьому могла б сприяти розвитку культури спілкування. Бо автори насправді хочуть бачити свою аудиторію, але не кожне видавництво готове за це платити. І так само автор не завжди може дозволити такі поїздки.

В нашому видавництві ми вважаємо, що успішною є презентація, якщо на неї прийшло 50+ людей. Однак як я сказала раніше, наше видавництво робить акцент на довготривалу комунікацію через  соцмережі.

З іншого боку такі зустрічі можуть розглядатися як спосіб автора розширити власну аудиторію. Наприклад, Максим Кідрук з книжками об’їздив практично всі міста України. Свого часу брати Капранови теж їздили зі своїми книжками чи не в кожну українську бібліотеку. Але вони супер популярні не тільки за рахунок того що їздили, а й за рахунок свого Youtube-каналу. Тому як ці події мають себе виправдати? Це дуже складне питання. На нього немає однозначної відповіді.

Як описати одним реченням з чим ви хочете, аби у читачів асоціювалось видавництво «Віхола»?

– Ми хочемо щоб «Віхола» асоціювалася з тим, щоб кожен знайшов для себе книжку. Реально кожен. І мама 4 дітей і професор кафедри філософії. Це наша велика мета. І ми до цього йдемо. А ще те, що «Віхола» про легке, приємне читання, яке водночас відкриває нове.

Довідка

• Рік заснування: липень 2020
• Співзасновники: Ілона Замоцна, Ольга Дубчак, Ірина Щепіна, Марина Захарчук, Вікторія Шелест та Наталія Шнир.
• Напрямок: книжки українських авторів для кожного.
• Нагороди: Спеціальна відзнака Book Forum 2021
•  Онлайн

Текст: Надія Скокова