«Бандура — як нормальна людина. Немає еталону»

Анастасія Войтюк

З 15 до 19 вересня у Львові проходитиме П’ятий фестиваль сучасної бандури Lviv Bandur Fest. Арт-директорка і засновниця фестивалю Анастасія Войтюк розповіла Kyiv Daily про його мету, склад і про те, що ми почуємо — «джаз, соул, рок та world music, електронні експерименти та сучасні мелодії».

Розкажіть про себе: хто ви, чим займаєтесь, як з`явився у вашому житті цей фестиваль?

Мене звати Настя Войтюк. І я називаю себе «бандуристка, яка хуліганить», і з одного боку так позначаю себе. З іншого боку — такий беру напрямок. Я — засновниця фестивалю сучасної бандури. Lviv Bandur Fest — це була моя мрія. Років 7 тому я почала так, як вміла, так, як знала розробляти цей концепт. П’ять років тому ми вперше провели цей фестиваль у Львові. Для мене було дивиною, наскільки він став очікуваним і улюбленим. Наскільки потрібно було те, що ми робили, це був перший такого типу фестиваль в Україні. Ми взяли фокус на бандуру сучасну, зараз буду розповідати що це значить. Яка була мотивація,  яка була причина? Я вже більше 10 років працюю в бандур-гуртах, беру участь в різних колабораціях. Спочатку це був квартет бандуристок, до якого ми доєднали ритм секцію, і пізніше створили гурт Troye Zillia, це бандура, клавіші та ударні. І ми розуміли, що ми часто  не є форматом на фестивалях. Тобто, на традиційних фестивалях бандури ми не заходимо, тому що ми вже не акустичні, у нас вже інша філософія, ми граємо іншу ритміку, співаємо по іншому, по іншому думаємо, в нас інші цінності. Тоді ми були також не формат для фестивалів інді, рок, альтернативної музики і навіть для фестивалів, що презентують автентичну народну музику, тому що нас асоціювали з бандурою. Люди часто бандуру одразу асоціюють з фольком, що не цілком погано. Це природно, бо це інструмент, який народився з українського фольклору, на ньому українці відповідно грали свої пісні. І ми подумали, що гарною ідеєю  було б почати творити своє середовище. Місце, куди прийдемо ми, прийдуть інші гурти і нам буде про що поспілкуватися, і послухати в навколо музичних тематиках. І ми почали творити таке середовище. Чому середовище? Тому що це місце, де вже зібралися і вже зведені ниточки від усіх сучасних бандуристів. Для яких важливий розвиток бандури. Можу  додати про себе, що я також маю гуманітарну освіту, і цікавлюся питаннями менеджменту. Я керую організацією Непротоптана стежина, яка започаткувала і втілює ряд проєктів — це і Lviv Bandur Fest, і ще  ряд інших фестивалів і проектів пов’язаних з музикою і культурою. Цим займаюся останні 9 років. 

Що вам це дає?

— Це класне питання. Я вчора про це думала, гуляючи по Харкову. Першопочаткова мотивація це — творити музику. Це ключове, чому я це роблю. Тому що мене від цього пре, я кайфую, мені подобається творчий процес, мені подобається співати, грати і транслювати інформацію, бути зануреною в цьому. Я зрозуміла, що недостатньо тільки хотіти створити музику, треба створити умови, в яких ти можеш їх презентувати. Тому що, будьмо щирі, відверті, в Україні, не так багато культурних менеджерів, які творять події, де можна презентувати культуру. І в мене відповідно є такий свій хороший спортивний інтерес: розвивати культурний ринок в Україні взагалі, зокрема в цій ніші, яка стосується сучасної бандури. Для себе я розуміла, що я всіх не врятую, усіх не ощасливлю, є багато різних напрямків, які на бандурі можна грати. Є академічна бандура, є капели бандуристів, і в принципі цього року вперше ми не робимо концерту в цих напрямках. Маю на увазі не академічну бандуру, а формат капели бандуристів. Свідомо, тому що ми зосередилися на розвитку сучасної бандури, щиросердечно зізнаюсь, що мені це найцікавіше, я бачу в цьому перспективу. 

Перший фестиваль і ось п’ятий, як ви можете прокоментувати оцей розвиток, чим 5-й відрізняється від першого? 

Свідомість в мене як арт-директора цього фестивалю змінилася. Я більше почала думати не з точки зору як зацікавити, а який результат дасть та чи інша акція на нашому фестивалі. Для кого ми це робимо. Почали більше розрізняти цільові аудиторії: цей майстер-клас ми робимо для дітей з таким-то наміром. А цей майстер-клас робимо для молоді з таким-то наміром. Ми стали професійніші в тому, що ми робимо. За ці 5 років, вдалося напрацювати прихильність, довіру музичної спільноти бандуристів. Якщо 1-й рік на нас дивилися і думали: «га, що ця дівчина зі Львова може зробити. Ну ми її знаємо, щось грає, ну подивимося». Другий рік, теж подивилися, 3-й рік: ого класно, у вас такий великий фест. Давайте ми приїдемо. 5-й рік — це показник того, що ми можемо дотримати слово, те що ми щось пообіцяли, і ми це робимо. В карантин ми зосередилися на навчальних програмах, це класне 

А третє питання для мене відкрите, на цьому фестивалі буде дуже цікаво спостерігати за глядачами: хто ці люди. Чи змінилася цільова аудиторія, тому що ми починали і з цільової аудиторії, яка звикла до традиційної бандури. Ми анонсували бандуру, на неї найперше зреагували ті, хто зазвичай ходили на концерти капели бандуристів. І вони прийшли на фестиваль, і хтось був дуже задоволений, хтось був не дуже задоволений. І за ці 5 років ми старалися іти до цільових аудиторій, які цінують якість, які цінують екстраординарні напрямки музики, експерименти, які готові слухати нове, готові прочитати не лише шапку анонсу. А подивитися, що є в підтексті, послухати артиста, перед тим як йти на концерт, тобто, які готові до якості, які до цього теж докладають певні зусилля.  Також хочеться бачити таку аудиторію, бо від її кількості буде залежати чи ці напрямки музики можуть розвиватися. Бо коли ми говоримо, про експерименти з електронікою, коли говоримо про джазові напрямки, коли говоримо про авторську музику, коли говоримо про фольк-фьюжн, не шароварні напрямки, а те що менш затребувано на ринку. Але достатньо часто може принести слухачу більше естетичного задоволення наповненість енергією: тільки туди треба дійти. І тому це змінилося, теж змінилася прихильність. Ми завоювали прихильність партнерів з якими ми працювали, інформаційно і з фінансовою підтримки. Нас 5-й рік поспіль підтримує управління культури Львівської міської ради і 4-й рік поспіль підтримує Український культурний фонд. Частково, не весь фестиваль фінансується, а якісь його окремі частини. Минулого року навчальна частина фінансувалася, поза минулого року виступи лише певних артистів. Цього року майстер-класи і певна кількість концертів, це дуже важливо, тому що насправді на такий фестиваль важко здобути фінансування, він достатньо рідкісний і як би не виглядала привабливою ідея запрошувати виконавців з-за кордону, відкрию секрет – їх немає. Бандуристів. відомих з-за кордоном, можна порахувати на пальцях однієї руки. Ті, які справді експериментують, ідуть в нові галузі напрямки музики. Це Юліан Китастий… і Юліан Китастий. Відповідно, ми не маємо такого ресурсу, як бандуристи відомі з-за кордоном. Ми мусимо черпати з тих, які є тут, або ж самим форсувати, провокувати створення нових колаборацій, тут гарне питання, чи це ми маємо провокувати, чи це артисти мають самі робити. За 5 років не з`явилося дуже багато нових колаборацій, ми на це сподівалися, але зрозуміли, що цей процес швидко не відбувається. Тому швидше за все, на наступні роки ми підемо в кулуарні лабораторії, щоби навчати музикантів. Щоб привозити музикантів з-за кордону і робити колаборації, створювати нові продукти, тому що в принципі не може стати популярним те, що не хоче чути слухач. Щоби він почав хотіти чути щось нове, йому треба теж час, щоби він це побачив, почув, звик до цього. І тобто, будемо відвертими, ми не можемо збирати стадіони. Але ми можемо збирати зали на 200-300, 500 напевно максимум людей, якщо говорити про сучасну бандуру. 

Об’єднання Соломії Мороз і Володимира Войта, це для слухача важке об’єднання? 

Володимир Войт і Соломія Мороз — це галузь експериментів, і вона дуже необхідна, дуже важлива, вона буде цікава слухачам, які вміють читати лабораторні проекти, які самі брали в цьому участь, які розуміють на яких принципах будується співпраця музикантів у цьому проекті. Якщо це вміти читати, це величезний кайф, слухати таку музику. Це як вміти читати архітектуру, як вміти читати сучасне візуальне мистецтво, перформанси. У нас є публіка у Львові, яка любить такі проекти, яка шукає, тому що на базі таких проектів, це якби лабораторія і кухня створення нових напрямків. Без таких проектів неможливо йти далі, і пропонувати шукати нові речі. Це прекрасна музика для творення перфоменсів, для включення у саундтреки фільмів. Для дослідження нових граней бандури і нових форм виразу бандуриста. Про які форми виразу я говорю, те що наприклад навчають студентів у грі на бандурі, їх навчають у формі виразу, яка називається відтворення, того, що написав колись хтось. Дуже рідко бандуристів навчають створення власної музики. Власне процес створення він дуже-дуже різноманітний, і для мене найважливіше в цьому процесі, бути в контакті з собою. І оці технології, як бути в контакті з собою, як видати звук, який ти хочеш, вони якраз дуже класно видимі в таких проектах, які робить Володимир Войт і Соломія Мороз. То варто прийти зануритися і співставити з самим собою. Мистецтво не завжди має бути гладке, рожеве і приємне.

Розповідає Володимир Войт:

Цього року разом із Соломією Мороз ми втілили проєкт «Синтез Аеро Струни», який обговорювали протягом останніх кількох років.

Успіх нашого виступу в рамках музичної програми Люби Морозової «Сім струн для дядька Михайла» був великим й широкий резонанс після концерту не залишив байдужим нікого.

Коли Анастасія Войтюк запросила виступити нас з проєктом САС на цьогорічному Lviv Bandur Fest, особисто я не міг відмовити й знайшов час, не зважаючи на велике завантаження в Українському Народному Хорі ім. Г. Верьовки через насичений репетиційно-концертний період. САС — це унікальний електроакустичний проєкт, в якому ми представляємо мікротональне та рівнотемпероване налаштування інструментів та електроніки. Я вдячний організаторам, що саме для нас в останній день фестивалю передбачено театр. Наш захід завершальний, тому останнє “слово” Lviv Bandur Fest-у і крапка за нами!

З чого складається фестиваль: майстер-класи, виступи,  ще щось?

Ще є круглий стіл для виробників, ми заризикували і вирішили зібрати виробників разом, непростий процес, тому що їм в принципі це не дуже цікаво. Це цікаво нам, які досліджують бандурний ринок, щоби розуміти, хто що виробляє, які потреби, виробники звикли працювати самостійно, немає якогось комьюніті виробників. Хоча це звична справа, щоби виробники які конкурують між собою мали точки дотику, хоча б розуміли, в кого яка конкурентна перевага, в кого яка унікальна торгівельна пропозиція. Оскільки йдеться про не суперкомерційні речі, бандура — будьмо щирими, некомерційна. Не буде мати такого попиту як інші продукти на ринку. Тому, це такий 3-й компонент фестивалю, він невеликий на нішову аудиторію. Але дуже важливий, для того, щоби бандура могла далі розвиватися, тому що якщо інструменти будуть недоступні, не якісні, будуть зникати з ринку, або з`являтися з захмарними цінами, але недостатньою якістю, тоді буде складно розвиватися музикантам. Якщо музикант розуміє, що йому за 72 тисяч гривень простіше купити клавішу Nord, а не бандуру, то він її купить, тому, що з клавішею Nord він має більше можливості на ринку, він може грати в різних колективах. Можливо будуть музиканти, які будуть робити такий вибір. 

А чи вважаєте ви справжньою бандурою те що робить з нею Іван Ткаленко? 

Тут питання власне: «а що таке — справжня бандура?» Бандура — як нормальна людина. Що таке нормальна людина? Які характеристики?  Немає еталону, немає якогось такого переліку. Як то знаєте, Міністерство культури гарантує, що бандура має відповідати таким показникам, вага, зріст, кількість струн, такого немає. Чому? Якщо зазирнемо раніше, ще 100 років тому, всі бандури, які створювалися були різні. І старосвітські бандури, кобзи. Чому вони були не стандарні?. Тому що їх майстри творили під свої потреби, під потреби учнів. Вони не були конвеєрні. Музикант бере і розуміє, окей, мені тут хочеться ще більше струн, окей, ну важливо, щоби в цьому корпусі було 25 струн, можу собі 26-ту додати. Вийшов такий шмат дерева, де 26 не влазить. Окей, буде 25. Я маю на увазі, що це було не тяп ляп зроблено, ащо була індивідуальність у кожному інструменті. Відповідно те, що робить Іван Ткаленко: він досліджує величезну глобальну круту тему, це знімання звуку з інструменту його, перетворення в електричний сигнал, для того, щоби бандура могла звучати на велику кількість людей. Акустично, коли звучить бандура комфортно це можуть слухати 20 людей. Якщо є понад 20 людей і більше приміщення, я прошу про підзвучення, тому і мені і публіці було комфортно. І якщо ми говоримо, що ми хочемо, щоби бандура співпрацювала, з іншими вже електронними або електроакустичними інструментами, вона мусить бути так як гітара, електроакустична, так як контрабаси, вона мусить мати цю систему звукознімання. Відповідно Іван називає свою бандуру електричною, я називаю його бандурою електроакустичною. Бо тут різниця в брендуванні просто. Електроакустична, тому що в неї ще є акустичний звук. Якби вона була повністю електрична, вона би не мала корпусу, який дає звук. Але це просто питання назви, і те що він робить. Це величезний, класний вклад, і це дуже потрібно. І на питання. чи це справжнє, чи ні, відповідь, що звісно, що це справжнє. Це створення нових моделей бандур. Скільки є різних гітар на ринку, їх є тисячі. Бандура теж не може бути одна. Для того, щоби інструмент розвивався має бути багато моделей. Має бути вибір, мають бути прихильники і противники певних напрямків, для того щоби вони створювали напругу, яка буде провокувати до розвитку, Дмитро Губ’як карбонову бандуру розробляє в Тернополі. На Чернігівській фабриці виробляють бандури. у Львові виробляють бандури за різними технологіями і продовжують справу Василя Герасименка, виробляючи бандури, які він колись розробив і зробиввеличезний внесок в розвиток бандури в Україні. Я думаю, що відсотків 30 усіх бандуристів грають саме на львів’янках. До речі, ми створили мобільну аплікацію, Bandura App, разом з Михайлом Голобородько. І там можна зайти і подивитися на різні моделі інструментів, і там немає справжньої бандури, там є просто різні. Є чернігівського, є харківського типу, кобза є, старосвітська бандура, торбан. Напевно українцям потрібно почати розуміти і транслювати цю інформацію, що бандура не одна, що це напрямок, в якому є багато різних розгалужень.

Про що ви мрієте? 

Я мрію про нових яскравих виконавців. І я мрію особисто сама створити колаборації з іншими музикантами. Моя мрія — це авторська музика, я би хотіла піти у цей напрямок, і щоби більше виконавців грали свої пісні, і авторські мелодії втримувалися на цьому ринку. Тому що, це найперспективніше, це складно, але коли ти створюєш свій продукт, це те, що з тобою залишається. Твоя музика, твоє аранжування/ би теж хотіла, щоб команда фестивалю збільшилася. І прийшли люди, які хотіли би його стабільно підтримувати, хоч би навіть в такому форматі, в якому він є зараз. Я би особисто хотіла більше займатися експериментами, пошуком нових партнерств, виходом на європейську сцену, щоб наприклад, ми могли якусь частину виконавців з фестивалю бандури повести на європейський фестиваль і під брендом фестивалю сучасної бандури, це би було класно. Найбільша мрія, це про те, щоби різноманіття цієї сцени збільшилась, щоби було більше людей. І ми якраз з цією метою і робили Bandura Music Camp влітку. У нас приїхало 20 студентів з усієї України, і в них було завдання, писати свою музику. Ми їх цього і навчали. Роман Гриньків викладав, я викладала оффлайн, до нас онлайн доєднувалася Марина Круть, декілька сесій, Георгій Матвіїв і Іван Ткаленко, ми пропрацювали з ними. І в результаті, 20 студентів вони вийшли зі своїми творами, авторськими з табору. І це досягнення. Це те, що важливо, і от ми сподіваємося, що за років 2-3, вони вже будуть мати своє колективи, чи сольні проекти, з якими можуть приїхати виступати на фестиваль бандури. І далі, наступна моя мрія, це щоби наш бренд, ми найшли партнерів в інших містах. І наприклад, могли зробити, Odesa Bandur Fest, за типажем і за цінностями нашого фестивалю, так само і можливо Дніпро. У Києві є своя потужна спільнота бандуристів, у декілька років тому відбувався Bandura Music Days від бренду Bandura Style.Найбільша частина лайн-апу Lviv Bandur Fest, до речіз Києва. Я теж мріяла, щоб більше було виконавців зі Львова ан фестивалі. Все таки фестиваль відбувається у Львові.Але я розумію, що базис музичної сцени України є в Києві. І всі хто хочусь кудись прориватися, їдуть сюди. 

На які майстер-класи піти. Поради від Анастасії. 

Особисто я рекомендую піти на всі майстер-класи, однак: 

  • Якщо ви граєте акустичну музику я дуже раджу вам піти на майстер-клас до Романа Гриньківа, де буде розмова про імпровізацію і звуковидобування, що буде дуже корисно інструменталістам. 
  • Якщо ви хочете грати джазову музику і вас цікавить нетипова гармонія на бандурі і ви хочете будувати нестандартні акорди вам обов’язково треба йти до Олі Гончаренко.
  • Якщо вас цікавить музика інтуїтивна, музика в театрі, музика в кіно, власна музика, музика нестандартна і ви шукаєте різні джерела натхнення і хочете дізнатись як трансформувати свої враження у музику, я запрошую вас на свій майстер-клас імровізації.
  • Для тих, хто хоче працювати на сцені з підзвученням, хоче вмонтовувати в свою бандуру звукознімач, хоче знати як накладати ефекти, як не загубитися у кабелях і дротах, вам обов’язково треба на майстер клас до Івана Ткаленка.
  • Всіх, хто готовий йти в океан музики, музичного ринку і вчитися про себе розповідати, брендувати себе, складати про себе прес-анонс, спілкуватися з організаторами, запрошуємо на майстер-клас від школи Music Up, в якому ми розкажемо про менеджмент для бандуриста.
Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.