Вірші з Білорусі та для Білорусі.

Протягом останніх тижнів Український ПЕН організовує онлайн-зустрічі з білоруськими письменниками. Ця публікація зроблена в партнерстві з PEN Ukraine.

Під більшістю віршів із цієї добірки ви побачите дати. Найраніша – 7 серпня 2020 року, найпізніша – 4 вересня 2020 року. Місяць боротьби, болю, надій, відваги. Місяць, який вже безповоротно змінив Білорусь. Так, ці вірші – то емоційна хроніка протестів, яка передає все те, що не вміщається в холодний об’єктив теленовин.  У час зламів і боротьби вірш перестає бути просто літературою, а стає щоденником, криком про допомогу, репортажем і свідченням. Врешті-решт – звинуваченням. Те, про що йдеться в цих текстах, безпосередньо стосується нас. Не лише тому, що Білорусь – наш сусід, пов’язаний з нами сотнями зв’язків. А ще й тому, що білоруси, повставши проти «останньої диктатури Європи» (як її люблять називати західні ЗМІ), по суті, завершують європейську справу. Довершують Європу як твір. Затуляють собою пробоїну, крізь яку в неї затікала тьма. Роблять її міцнішою. А з нею – й нас.

А ще поезія в час криз – то знак солідарності, єдності понад кордонами. Зараз вона – сильна, як ніколи. Тому в цій добірці, крім віршів білоруських поетів, ви знайдете тексти авторів з України, Росії, Естонії.

Білорусь прокидається й бере слово, виразне й чисте. Подає голос – «не щоб голосити від болю чи гніву, а щоб співати» (Кася Іоффе).

Остап  Сливинський

Ганна Севяринець (Білорусь)

Ганна Севяринець – поетка, викладачка, дослідниця білоруської літератури. Авторка чотирьох книг поезії та документалістики. Влітку 2020 року дирекція Смолявицької районної гімназії, де працювала Ганна Севяринець, не продовжила з нею контракт – сталося це після того, як вона опублікувала гостро критичний щодо Аляксандра Лукашенка вірш «А я за вас не голосувала ніколи». 

***

І тоді хлопчик хапає руками гранату,

щоб кинути її подалі від друзів,

і вона розривається у нього в руках.

Він падає. Мертвий.

Тепер усі ми – той хлопчик.

Вони скажуть: сам винен.

Вони скажуть: граната була в його,

а не в наших руках.

Вони скажуть:

він хотів змін – він їх отримав.

Дивіться, ви, наркомани, п’яниці, ідіоти,

ось вам ваші зміни.

Це ви засипали чисті вулиці автомобільним склом.

Це ви ввели у місто війська.

Їхні гранати розриватимуться в наших руках.

Доки їхні діти насолоджуються гарячим сонцем Туреччини

— наші стоять під гранатами й кулями.

Доки вони будують нашим коштом 

бетонний мур довкола своєї резиденції

— ми стоїмо на вулицях перед колонами військ.

Санкції Європи, скеровані проти диктатури,

ляжуть на наші плечі.

Бізнес, що втече з небезпечної країни,

лишить нас без роботи.

Ваші гранати розірвуться у наших руках.

Вони виводитимуть 

одних дітей супроти інших дітей,

ганитимуть із телеекранів кожного,

хто повстане проти брехні.

Вони промиватимуть мізки нашим бабусям і дідусям,

щоб вони зненавиділи своїх онуків,

які хочуть правди, і лише правди.

Їхні гранати розриватимуться в наших руках.

Що робити нам, людям,

яких позбавили правди, голосу, вибору?

Ми йдемо супроти армії з голими руками.

Ми підбираємо з землі гранати,

щоб кинути їх подалі від себе, і вони розриваються.

В наших руках.

Але це — не наші гранати.

11 серпня 2020

***

Одні казали: я чую їхній грім звіддалік.

Інші скептично мружили око.

Ми гадали: а що, коли знов — тридцять сьомий рік?

І проґавили прихід його ненароком.

Він їздив із нами в трамваях, ходив із нами в кіно.

Сидів із нами на лавці, пив пиво чи колу.

Іноді всупереч нам, іноді — заодно,

особливо, коли на перший дзвінок вів дитину до школи.

Він був наче ми. Не мусив вириватись з-за ґрат.

Він – тут, зовсім поруч, не хоче назад,

хіба лише зветься тепер дві тисячі двадцятий.

Так, йому змінити ім’я – наче булку з полиці узяти.

І тридцять сьомий – також не перше. Він з нами давно.

Й триватиме з нами це зле чорно-біле кіно,

доки не завчимо його лик, наче власний у люстрі мутному.

Поглянь-но на себе. Ти вчора змовчав перед злом.

Скорився начальству. Злякався. Не вийшов із дому.

В очах твоїх стигне байдужість. І никнеш чолом.

Отож стережися. Він тут, у тобі — тридцять сьомий.

15 серпня 2020

Переклав з білоруської Остап Сливинський.

Аліна Огренич (Білорусь)

Аліна Агренич – поетка. Навчалася на філологічному факультеті Білоруського державного університету в Мінську. Викладає польську мову в Центрі слов’янських мов та культур.

***

— Так,

ми запам’ятали:

за всяку інакшу думку

ви, темноголові,

перевіряєте,

чи добре пасує

кулак ваш

до наших облич

і боків.

А розкажіть,

Бомбізи шановні,

що робити із висловом:

«скільки людей —

стільки й думок»?

Це — наразі питання номер один

до вас.

— Ти що, дєвочка?

З висловом робити

не треба 

нічого.

Дивись глибше:

ваші думки — ніщо,

бо ми просто не вважаємо вас

людьми.

7 серпня 2020

Переклав з білоруської Остап Сливинський.

Артур Комаровський (Білорусь)

Артур Комаровський – письменник, перформер, журналіст, автор книги віршів «Вода починає жити». Закінчив Гродненський університет ім. Янки Купали. Живе в Мінську.

***

твоя найочікуваніша вагітність

наприкінці літа

посеред Європи

ми чекали

поки відійдуть води

пестили твій великий живіт

своїми рученятами

огортали великими стягами

слухали

як усередині ворушиться майбутність

і пробивається в теперішнє

ми боялися

що вона буде кволою

що буде неоковирною

та її не візьмуть у садок

вона не піде до школи

як інші діти Європи

що на неї чекають заміжжя й нелюбий чоловік

такий як наш батько

що вона

в нашій сімʼї наймолодша

ніколи не звідає щастя й любові

тим вечором небо –

наша бабка-повитуха –

одяглася в червоне з білим

аби забрати твій біль

найважчі твої пологи

ти плакала

непритомніла

отямлювалась

але народжувала майбутність

ми стояли навколо

усі твої діти

а батько в шаленстві хапав нас

дубасив

і кидав до вʼязниць

він хотів і далі володіти тобою

ми трималися

тримали твої великі руки

чекали

і серпневим вечором

майбутність народилася живою

і закричала

Переклав з білоруської Вʼячеслав Левицький.

Кася Іоффе (Білорусь)

Кася Іоффе (справжнє ім’я – Катерина Ковальонок-Глуховська) – поетка, психологиня, арт-терапевтка. Живе у Мінську і Кракові.

***

Намалюю картину із зубрами,

щоб зняли ви свої забрала.

Щоб тільки не забирали,

не займали

мою маму,

мого чоловіка,

мого брата,

мого тата,

мою сестру,

мою хрещеницю,

мого ненародженого сина,

мої квіти пожовклі,

мої паростки снів.

Щоб не били у спину.

Намалюю мою Білорусь,

намалюю її 

словами, яких мало

слабкому серцю,

могутньому Богу.

Відмию її, можливо,

від чорних слідів,

від армійських чобіт.

Щоб написати чорним по білому: «Білорусь живе!

Гарно, гарно, гарно

моя Білорусь живе.

А у тебе як справи?» —

і надсилати листівки у білих конвертах

з усмішками на всі адреси,

і знати, що в нас є гідність,

І подавати свій голос,

не щоб голосити

від болю чи гніву,

а щоб співати.

13 серпня 2020

ДВЕРІ

Виламані двері,

Двері, вибиті з ноги.

Відзначаю їх у пам’яті,

Знімаю з петель оги-

ди,

Ди-

баю по сходах,

По гіпокамповій драбині

Донизу.

14 серпня 2020

БОЛЕМ–ЧЕКАННЯМ–БОЛЕМ

Тендітне насіння на пальцях

Проросте у моїй землі

Болем.

Обняла б тебе, солдате держави,

Та не підвести мені рук,

За спиною зв’язаних,

З суглобів вирваних,

Посинілих, розпухлих,

З кров’ю, що не згортається.

З рота

Не вирветься гімн,

Якого ти просиш,

З ласкавої ноги,

Від мене.

Відібраний голос,

Уярмлена мова,

Язик.

Діти твої ненароджені,

Діти твого народу

Не хочуть 

Знати тебе

В лице.

Ти це знав,

Коли ховав його?

Коли поховав

Себе 

Заради роботи?

Квітковий пилок на пальцях,

Насіння гіркої трави,

Насіння в моїй землі

І в тілах

Квітне

білим, червоним, білим,

болем, чеканням, болем

18 серпня 2020

Переклав з білоруської Остап Сливинський.

Наста Кудасова (Білорусь)

Наста Кудасова – поетка, авторка поетичних книг «Листя моїх рук», «Риби», «Моє невимовля». Вірші перекладалися болгарською та російською мовами. Народилася і живе в Рогачові Гомельської області Білорусі.

***

Тут кожному горло стискає від страху і млості,

і годі відважно іти по землі, як колись:

щокроку соснові шишки хрускотять, наче кості,

й чорніє у травах коріння, як берці убивць.

А в небі – небесні походи і сотні небесні…

А з неба крізь сльози, обнявши небесний штурвал,

погляне на нас повний відчаю льотчик Окрестін:

«Усе

було марно.

Нікого

не

порятував».

__________

Борис Окрестін – радянський військовий льотчик, герой Радянського Союзу, загинув 1944 року під Мінськом, скерувавши свій підбитий літак у скупчення ворожої техніки. На честь Окрестіна названий провулок, у якому розташований великий слідчий ізолятор, де 2020 року зазнали побиття й тортур сотні невинних людей.

Переклав з білоруської Остап Сливинський.

Дмитро Строцев (Білорусь)

Дмитро Строцев – білоруський російськомовний поет, засновник мінського видавництва «Виноград», автор одинадцяти поетичних збірок, серед яких: «Виноград» (1997), «Крок» (2015), «Батько і син» (2020). Виконує свої вірші в особливій манері, яку називає «поетичними танцями». Виступає також як виконавець пісень на власні тексти.

***

14 серпня 2020

***

у Мінську кров

велосипедист-епілептик

вдерся

в автозак

звідки

його обережно винесли на руках

солдати внутрішніх військ

і передали

щойно прибулим 

лікарям швидкої допомоги

8 серпня 2020

***

пам’яті Олександра Тарайковського*

не майдан

без щитів і касок

без страху

живі мішені

у тирі

АГЛ**

11 серпня 2020

____________

* Олександр Тарайковський – учасник протестів у Мінську, який увечері 10 серпня 2020 р. загинув від пострілу силовиків. Влада стверджувала, що причиною його смерті став «вибух невстановленого пристрою», який він нібито тримав у руках. (Прим. перекладачки).

** АГЛ – акронім імені «Аляксандр Григорович Лукашенко». (Прим. перекладачки).

ПЛАЧ СЕРЦЕ ПЛАЧ

ми прийшли по дітей

плач серце плач

4 вересня 2020

Переклала з російської Ксенія Чикунова. 

Вєра Бурлак (Білорусь)

Вєра Бурлак (Вєра Жибуль, псевдонім – Джеці) – поетка, перекладачка, музикантка. Народилася в Києві. Авторка чотирьох збірок поезії та прозової книжки «Твори сонного жанру». Лауреатка кількох білоруських літературних і перекладацьких премій.

***

«Ви чули, що розʼїдає крейда асфальт? –

У повітрі витає начальницький альт. –

Ніяких там «Вітаю!» чи «Кицю, звиняй!»

Містом не пройдеш: наквецяли, ай-яй-яй!»

Або іще процитуєш Купалу чи Цьотку* –

І просто під корінь підкосиш висотку…

Як сонечко намалюєш, під ним – домівку,

Оголиш одразу прадавню бруківку.   

Накреслиш-набілиш одненьку із мрій – 

Відкриєш масив історичних шарів.

Росте історія – зносить будинки-монстри.

Розширюється свідомість і зносить острах.

Дорогу надмуть молоді топольки –

І скейтбордисти вже витанцьовують польку.

Проростає з-під рівненької кірки життя,

Розбивши полуду асфальтного покриття.

__________

28 серпня 2020 року в Новополоцьку міліція затримала матір із чотирирічною дитиною за малюнок біло-червоно-білого прапора на асфальті. За схожий вчинок, який в Білорусі набув характеру акту громадянської непокори, затримали студенток-філологинь Білоруського державного університету. Їхнє «правопорушення» полягало, зокрема, в тому, що вони написали крейдою на асфальті університетського подвір’я цитати з класиків білоруської літератури.

* Цьотка (псевдонім Алоїзи Пашкевич; 1876–1916) – білоруська письменниця, журналістка, громадська діячка, педагогиня. (Прим. перекладача).

Переклав з білоруської В’ячеслав Левицький.

Анна Грувер (Україна)

Анна Грувер – поетка. Народилася в Донецьку, живе в Харкові та Кракові. Навчалася в Літературному інституті ім. А.М. Горького в Москві, зараз вчиться в Яґеллонському університеті (Польща). Друкувалася в журналах «ШО», «Контекст», «Воздух».

ВОНИ ВІДЧУВАЮТЬ СТРАХ

вантажівка з енергетиками; автобус; тонований джип; тонований джип

Turn left! крапка пересікала тріщини на розбитому екрані.

Go back! крапка це вона,

мовчання

….

мовчання.

брудної плями тіла жертви на тлі міста

ні,

ви не можете нас стерти, —

вони відчувають страх.

Владімір Коркунов (Росія)

Владімір Коркунов – поет, критик. Закінчив Московський державний університет приладобудування та інформатики і Літературний інститут ім. А.М. Горького. Автор трьох збірок поезії. Співредактор журналу Paradigma. Живе у Москві.

***

зниклих безвісти знаходять мертвими у лісосмузі

що це за тортури коли не ставлять питань | що це за сон

на колінах у траві лицем до стіни | це сон чи розстріл

сорок осіб у кімнаті на шістьох — штабелі речей з плоті й крові

дівчина що вийшла з автозаку вже ніколи не стане мамою 

хлопець мочиться через трубочку покалічений між ніг

давайте подивимось на його лице | гематома під оком?

гематома — це слова сказані вище рота він просто переплутав чим говорити

синці на спині? — від ліжка — він ліг на пружини а зверху поклав матрац

сліди від мотузок — від браслетів — він носив їх впродовж кількох років ось і рубці 

а гранату в штани він устромив сам щоб хуй здавався більшим хіба не зрозуміло?

у тіла немає імені всі тіла на одне ім’я усі ці тіла з переломами навипуск

у нього заплющені очі — він не хоче з тобою говорити

кажете його звали антоном але як його тепер розпізнати

кажете вам сказали гематоми

кажете вам сказали синці

кажете вам сказали забої

ви забагато балакаєте | подивіться на інших матерів вони мовчать

Переклала з російської Ксенія Чикунова.

Ольга Брагіна (Україна)

Ольга Брагіна – російськомовна українська поетка, перекладачка, авторка прози. Навчалася на факультеті перекладачів Київського національного лінгвістичного університету. Видала три книги віршів. Переклала російською мовою збірку Джона Хая «Акти зникнення». Вірші перекладалися англійською, польською, чеською і латвійською мовами.

***

«це перша ніч після Великої вітчизняної, коли у Мінську вибухали гранати» — заголовок на першій шпальті

мирне життя — надто крихке поняття, його треба захищати від війни проти всього народу 

на відео Хресна хода, не благословенна місцевою філією Московського патріархату

жінки з білими квітами

Божа Матір вийми осколки гранат із закривавленого тіла,

зціли рубці

поверни свободу, виросло нове покоління, яке не хоче,

щоб усе було так, як раніше

усе не може бути так, як раніше

життя — це рух, а не недопита заварка, кинута в котел

«звідки прийшли ці люди, вони точно не місцеві,

білоруси  не можуть бити співвітчизників із такою жорстокістю,

чи буде розслідування злочинів ОМОНу»,  — питають у коментарях

Мати Божа, ти бачиш правду, зроби так, щоб правда перемогла

це прохання осколками гранат на землі

Переклала з російської Ксенія Чикунова.

Ігор Котюх (Естонія)

Ігор Котюх – поет, перекладач, видавець. Пише російською та естонською мовами. Засновник видавництва Kite та російсько-естонського літературного порталу oblaka.ee. Автор трьох збірок віршів. Поезії перекладалися 11-ма мовами. Пише есеї та літературну критику, представляє сучасну російську літературу в Естонії і навпаки. Є лауреатом кількох важливих естонських літературних нагород та активним членом естонського ПЕН-центру.

***

у миру й солідарності жіноче обличчя

біла одежа

русяве волосся

13 серпня 2020

Переклав з російської Остап Сливинський.

Ірина Старовойт (Україна)

Ірина Старовойт – поетка, перекладачка, літературознавиця, викладачка Українського католицького університету (Львів). Авторка двох поетичних книжок українською («Вже не прозорі», «Ґронінгенський рукопис») та збірки «A Field of Foundlings: Poems» у перекладах англійською. За працю з подолання конфліктів культурної пам’яті була нагороджена відзнакою «Ключі до міста».

***

Шеф-кухар з місцевого ресторанчика стрімить історію в реальному часі.

Немає рецепту.

Немає профспілки шеф-кухарів революції.

Страх розморожено і його треба швидко сковтнути,

інакше він розтечеться по пальцях, по шиях, як слина вампіра.

Ми не ночували удома з неділі на понеділок.

І понеділок – цей понеділок – у нас неробочий.

Чому ви не ночували вдома з неділі на понеділок?

Не спалося.

Бо червоне на білому.

Бо червоне на чорному тепле.

«Погоня» – тоді чи тепер? то ми чи за нами?

Не разбіць, не спыніць, не стрымаць